“Я пишу про те, що відчували всі, але мало хто наважувався говорити”
Нобелівську премію з літератури цього року отримала французька письменниця, 82-річна Анні Ерно. “За мужність і клінічну гостроту, з якою вона розкриває коріння, відчуженість і колективні обмеження особистої пам’яті”, йдеться в офіційному визначенні комітету. Про лауреатку розповідають письменниця Євгенія Кононенко й літературознавиця Богдана Романцова
Євгенія КОНОНЕНКО, 63 роки, письменниця, перекладачка:
Французькі читачі пишуть під повідомленням про присудження Анні Ерно нагороди не лише привітання, а й цитати з її творів.
Нобеліантка пише не спогади, а біографічні есеї. Не можу знати, чи всюди це стовідсоткова правдивість, чи десь вона відступає від фактів власного життя, щоб літературний ефект був кращий. Але звучать тексти відверто, як крик про те, про що кричати не треба, з точки зору моралістів. Цей виклик усталеним нормам одна з причин, чому люблю її твори. Мене приваблює визначення, яке дала своїй творчості письменниця на зустрічі з читачами 2001-го в Києві, куди приїздила на запрошення Французького культурного центру: “Я пишу про те, що відчували всі, але мало хто наважувався говорити”. Для розуміння текстів її біографію знати не обов’язково. Читаючи її граничну відвертість, краще починаєш розуміти власне минуле й теперішнє.
Анні пише про співвітчизників без лицемірства. Є культурний образ французів як людей чарівних, елегантних, сповнених шарму створений національними кіно й літературою. Треба бути добре знайомим із реальною Францією, щоб зрозуміти, що французи такі самі, як інші.
Я перекладала два твори Анні Ерно. У романі “Пристрасть” жінка аналізує свою тимчасову залежність від чоловіка. Стосунки закінчилися, вона звільнилася від залежності, але цей досвід зробив її мудрішою. А в “Замороженій жінці” мені й досі прикро, що тодішній видавець виявив недбалість і назвав твір “Застигла жінка” справді втілюються феміністичні ідеї. Не всі романи авторки феміністичні. Але саме в цьому йдеться про те, наскільки розумна жінка має поступатися власною професійною діяльністю і комфортом, щоб мати спокій у родині.
Чому українською так мало творів Анні Ерно питання до видавців. Якщо хтось замовить іще її переклади, залюбки за це візьмуся. Наприклад, щойно вийшла книжка Анні “Молодий чоловік”, де авторка згадує роман із 20-річним, коли їй було за 50.
Богдана РОМАНЦОВА, 31 рік, літературознавиця:
Анні Ерно вписується в образ ідеальної нобелівської лауреатки. Має потужний авторський голос та особливий стиль. Це висока література. Добре володіє мовою, це помітно з філологічної виписаності її романів. Знана не лише у Франції, має переклади десятками мов і добре продається. Вибір Нобелівського комітету очікуваний, логічний і достойний.
Твори Ерно визначають як автофікшен. Це письмо про себе, поєднане з характерними для модернізму потоком свідомості та невпорядкованим стилем, коли автор намагається оголювати себе через текст і акцентує на дуже особистих, гострих моментах. Це також витворення власного образу. Автобіографії зазвичай ґрунтуються на ключових віхах життя. Тоді як автофікшен передбачає описування, в якому на перший план виносяться нібито менш важливі речі тілесність, почуття. Також передбачає певний рівень художності не тільки факти, а й вигадку. Роботи Анні Ерно ближчі до француза Марселя Пруста чи норвежця Карла Уве Кнаусгора, ніж до класичних автобіографій.
Тексти звучать відверто, як крик
Ерно в центрі будь-якої своєї книжки, але завжди говорить про щось більше. Тому її творчість пов’язують не лише із власне літературою, а й з історією та соціологією. Найвідоміший роман “Роки” охоплює період від 1941-го до 2006-го й описує не лише життя авторки, а й цілу панораму епохи. Для Ерно важить колективний досвід. Каже, що намагається вхопити щось загальне у своїх відчуттях, спільне у власних спогадах. Виходить за межі егоцентричності в бік відкритості до світу.
Не менше важить характерний стиль. Пише не декоративно і прикрашально, а прямо й гостро. Тексти позбавлені зайвого, зокрема відсікаються всі нашарування лексичних красивостей. Іноді така проза може навіть здатися збідненою. Але насправді це точне добирання конкретних слів, значень, ідей. Працює насамперед із романами. Це невеликі за обсягом тексти на 100200 сторінок. Пише регулярно, постійно щось видає за рік може вийти кілька книжок.
Письменниця не прагне подати себе в найкращому світлі. Не боїться показувати свої страх і пристрасть, зізнаватися в інтимних речах. Ця вразливість приваблює, а біль зближує. Часто її книжки це історії вимушеної самотності. Але водночас є соціокультурні спостереження, як через десятиліття змінюються країна, соціальне середовище, характер стосунків між людьми.
Нобеліантка репрезентує важкий і болючий жіночий досвід, переживання різних трансформацій. У книжках часто є опис ролі жінки в патріархальному соціумі, який накладає на неї свій відбиток. Змальовує проблеми у взаєминах із рідними, друзями, коханцями. Зокрема, відчуття неподоланної прірви між собою та старшим поколінням. Конфлікти виникають через неможливість інтелектуалки порозумітися з батьками-робітниками.
У романі “Заморожена жінка” Ерно описує свій шлюб. Батьки хотіли бачити доньку реалізованою і сильною, а вона прагнула романтики і створення сім’ї. Проте подружнє життя виявилося нудним.
У “Пристрасті” йдеться про одну з любовних історій письменниці роман з одруженим чоловіком, який вона не може та й не хоче зупиняти. Сильний текст про пристрасть, яка поглинає цілком і межує з одержимістю, що перекриває будь-які інші події та змінює життя.
У романі “Окупація” порівнює свої чергові стосунки з буттям завойованої та окупованої чоловіком. Це відомий наратив у літературі паралель між підкоренням жінки і захопленням території.
У “Використаній фотографії” говорить про власну хворобу рак грудей. У “Жінці” розповідає про смерть матері, а в “Майдані” про смерть батька. В “Іншій дівчині” про сестру, якої ніколи не бачила, бо та померла до її народження.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”
