“Жити легше, коли є велика мета”
На потреби Збройних сил України через застосунок “Дія” зібрали понад 250 мільйонів гривень.
Їх переказали понад 245 тисяч людей. Кошти надходять у фонд “Повернись живим”, який закуповує і передає все необхідне нашим бійцям. 1 березня Національний банк відкрив спеціальний рахунок для збору грошей на підтримку Збройних сил. На потреби військових Нацбанк переказав майже 14,8 мільярда гривень. На спецрахунку залишилося 16 мільйонів.
До збору коштів долучаються відомі люди в Україні й за кордоном. Вони влаштовують благодійні аукціони та концерти, майстер-класи, виставляють на продаж свої книжки та картини. Художниці Хельга Зубчевська, Ольга Бартиш, Наталія Пендюр, Катерина Бондарець і Тетяна Овсійчук розповідають, як своїм мистецтвом допомагають українській армії
“Прокидайся, почалася війна”. Ось так в одну секунду в кожного з нас вкрали життя
Моя найбільша мрія з дитинства бути хорошим художником. Усю юність провела в майстернях за навчанням і практикою. Завжди була одержима живописом, малюнками, а згодом і театром. Усе моє життя дорівнює мистецтву. Ладна віддати все, що маю, заради проєкту, який роблю.
Ніколи не думала, що може таке статися. Пам’ятаю, як запитувала вчителів у школі, для чого людям війна. Ми читали про неї тільки у книжках і говорили, як добре, що живемо в цивілізованому суспільстві, де ніколи не буде таких жахіть. Зараз думаю, що це було наївне бачення юної свідомості, народженої в незалежній країні і навченої за новими книжками. Але з кожним роком вищої освіти ставало страшно.
“Прокидайся, почалася війна”, неможливо одразу усвідомити ці слова. Ось так в одну секунду в кожного з нас вкрали життя. Забрали мій фах: примірювання костюмів у театрі, вибір фурнітури до них, прем’єри, на які я запросила друзів. Забрали мої спокій і радість і, здається, навіть весь той шлях, яким я йшла, щоб бути у своїй країні кимось.
Згадую нашу останню виставу “Безталанна” в театрі: там є певне відчуття розрухи у сценографії, обгорілий стовп, який завис на дротах. Тепер це сприймається інакше, адже це стало реальністю.
Не хочу їхати з України, навіть не розглядаю такого варіанта. Це моя країна, моя земля, нехай і пошматована ворогом. З кожним днем стає все важче, моя ненависть, мій біль тяжчі, ніж я. Що я можу зробити? Малювати й допомагати цим ЗСУ.
Кожна робота це болюча рефлексія, але водночас і терапія. На моїх картинах тендітне жіноче тіло, яке завжди було предметом зображення й захоплення митців. Червоні штрихи наведені з силою і з’явилися від мого болю та безпомічності після всього насилля над жінками. Вони, як червона ручка, якою перекреслюють помилки, ніби заборона цій красі існувати після трагедії.
Вдячна кожній людині, яка, отримуючи маленькі клаптики мого мистецтва, відправляє кошти у фонд допомоги армії. Одна робота поїхала в Бельгію, а так купують переважно українці. Вся сума від продажу йде у фонд “Повернись живим”. Багато людей спеціально замовляють мої роботи на умовах, що всі кошти підуть на допомогу військовим.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”.
