“Подружка питала: де ти береш силу? А хто, як не я?”
У мене циганська душа. Люблю свободу, мрію пожити в різних країнах. Як пташка, літала б по всьому світу. Мені не страшно змінювати країни й мови. Син Матвій майже щороку навчається в іншій школі. Це стресово, але він набуває важливої навички адаптивності.
Торік із родиною переїхали зі Львова до польського Жешува. Там добре, немає що говорити. Якби не чула польської мови, то думала б, що я вдома. Жешув близько до кордону 4 години поїздом зі Львова. Але все одно сумувала. Коли не маєш друзів, однодумців, яких можна обійняти, то це важко.
Зараз ми вже два місяці в Єгипті. Зимуємо тут утретє. Тепер це осередок українців. Позавчора в мене вкрали телефон я така засмучена була: все життя в ньому вміщене. Ходила в поліцію. Казали, шукатимуть. Я плакала, що світ несправедливий як то вкрасти в мене телефон, коли я стільки всього віддала? А наступного дня на вулиці випадково зустріла чоловіка, якого підозрювала у крадіжці. Накинулася на нього: віддай мій телефон! Кричала так, що він приніс його за 5 хвилин.
1 березня мала відбутися виставка моїх картин на станції Золоті ворота Київського метрополітену. А пізніше в Софії Київській. Через війну не вийшло. Думала: кому зараз до картин? А потім, коли після пережитих стресів почала мислити конструктивніше, зрозуміла: в моєму середовищі багато волонтерів, які весь час збирають гроші на потреби армії. А в мене ж живі гроші стоять. Треба лише взяти та продати.
Накинулася на чоловіка, якого підозрювала у крадіжці. Кричала так, що він приніс телефон за 5 хвилин
Три тижні тому виставила на продаж усі свої роботи. У фейсбуку щодня почала писати про продажі. Люди поширюють, переповідають знайомим. Якесь чудо відбувається: все продається винятково з дописів на моїй сторінці.
Уже продала сім картин. З них три за кордон у Сполучені Штати Америки, Німеччину та Нідерланди. У Штати купили зовсім непримітну картину в пастельних кольорах зіллячко в полі. Люблю землю та польові квіти. Це асоціюється з Україною і моїм дитинством. Жінка купила картину для чоловіка, який родом з України. Хоче подарувати йому на день народження. Разом вони багато допомагають нашій армії.
Доставки ще не організувала. Це складно, коли ти в одному місці, а картини в іншому. Друзі пороз’їжджалися, і не маю кого у Львові просити, щоб картину відправив. Але щось придумаю.
23 картини вилетіли з Америки. Переживати за них на тлі війни здавалося дрібницею
Ще до війни привезла всі картини в Україну для виставок. Залишила їх у медичному центрі у Львові на експозиції на кілька місяців, доки мене не буде. З тих картин уже кілька продали. В Україні їх купували саме львів’яни. Це зручно: люди приїздили в медичний центр і забирали.
У Львові є люди, які мають по три-чотири мої картини і приходять по чергову. Найчастіше їх купують реалізовані жінки за 40, активні, проукраїнські, які нормально заробляють, мають міцні цінності. Я називаю таких “із хребтом”. Ми з ними на одній хвилі.
Маю серію квіткових картин, які майже два роки були в Нью-Йорку. Я їх малювала 2019-го для виставки в Америці, але почалися ковід і масові протести темношкірих. Вирішила ті роботи привезти в Україну. 23 картини, скручені у два рулони, вилетіли з Америки за кілька днів до початку війни. І я з ними подумки розпрощалася. Переживати за них на тлі війни здавалося дрібницею. Але десь за тиждень вони раптом з’явилися на радарі, й дивом їх доставили до Львова цілими й непошкодженими. З тих картин уже дві продала.
Маю абстракції “хляпані” 12 картин. Серед них кілька картин намальовані колосками, а решта різним зіллям вербою, подорожником, лозою.
У мене цілком добротний інтер’єрний комерційний живопис. Людина, купуючи таку картину, рада, що і армії допомогла, і собі придбала те, до чого приглядалася. Ніколи не мала комплексів, що моєю картиною закриють місце над диваном. Це ринок інтер’єрного живопису, і добре, що він є.
На армію вдалося зібрати 100 тисяч гривень. Скидала гроші й нашим біженцям. Наприклад, одна українська сім’я з шістьма дітьми виготовляла пастилу, а через війну вони втратили весь дохід. Ну як тут не допомогти?
У мене живі гроші стоять. Треба лише взяти та продати
Віддала більшість вторгованих грошей. Дещо лишила собі. Бо в мене також троє дітей, і картини мій основний дохід.
Маю ціль передати на армію пів мільйона гривень. Жити легше, коли є велика мета.
Подружка питала: де ти береш силу? А хто, як не я, може мати силу? У мене не виють сирени, я не сиджу в підвалі. Хто, як не ми, українці за кордоном, можемо допомогти?
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”.
