“Мамо, я не хочу помирати! Скажи, що все вже закінчилося”
Як в умовах війни живе прикордонна з Білоруссю Рівненщина
У нас тут усі родичі пересварені з білоруськими, а тим більше з рускими. Як ті зомбі настоящі. “Ми вас освобождаємо”, каже мені рідна сестра, яка народиласа і виросла в Сарнах. Із одної ж хати, одна мати, і була в нас два роки тому! Я як розвернуласа до її: “Ах ти йоп*вою мать! Від чого ви нас освобождаєте він асфальту, унітазів, стіралок, коврів, які тягнуть у танках з Україні прокляті рашисти?” Ох я їй і дала. Замовкла, розповідає 50-річна Жанна, жителька райцентру Сарни, що на Рівненщині. Стоїть на подвір’ї свого будинку, де зростали із сестрою, яка років 20 мешкає в білоруському місті Гомель.
Жанна в чорній короткій куртці поверх бордового халата порає хазяйство 20 курчат-бройлерів і порося. Це запаси на наступну осінь-зиму. Боїться, що через війну їжі в магазині може на всіх не вистачити.
Луче своє маті! Шо своє м’ясо домашнє, то не пеніцілінове з магазіна. А ціни ще які будут, хитає головою.
30-тисячні Сарни за 80 км від білоруського кордону. Тут із 12-річною донькою тимчасово мешкаю в сестри з 25 лютого, другого дня війни. І хоча Рівненщина вважається тиловою областю, війна тут відчутна з 24 лютого. Сирени сповіщають про повітряну тривогу двічі-тричі на день. Усе через близький кордон із Білоруссю, війська якої не раз провокували українські Збройні сили. Через загрозу війни чимало жителів Рівненщини виїхало до Польщі. Особливо страшно тут стало в березні, коли ворог почав атакувати регіон ракетними обстрілами. За даними Рівненської військової адміністрації, ракети вщент зруйнували телевежу в селі Антопіль це за 18 км від обласного центру, низку нафтобаз, військових об’єктів. А близько десятої вечора 16 березня вдарили й по Сарнах. У місцевий військовий об’єкт поцілили три російські ракети “Іскандер”. Військові розповідали, що радари ППО не змогли зафіксувати їх через низьку швидкість підльоту. І хоч обійшлося без жертв, ця подія стала найбільш обговорюваною у громаді. Вибух почули навіть у прикордонних білоруських містах.
Від чого ви нас освобождаєте від асфальту, унітазів, стіралок, коврів?
Бахнуло так, що затремтіли вікна, піднялись тюлі й аж хата пішла ходором. Я вибігла зі спальні в коридор і чую свист. Перша думка: винищувач. Хапаю доньку і боковим зором встигаю побачити у вікні величезний чорний клуб диму. Зрозуміла: поцілили по військовій частині неподалік. Притискаємось одна до одної в кутку коридору. Ангеліна кричить: “Мамо, я не хочу помирати, скажи, що все вже закінчилося!”
Але після свисту зразу бахнуло ще раз. Зі страху не відчула, чи труситься хата. І тут різко завили сирени. Ми з донькою так і просиділи обійнявшись у кутку пару хвилин, згадую про правило двох стін (за відсутності підвалу або сховища бомбардування радять перечікувати поміж двома капітальними стінами. Країна). Закриваю двері по всіх кімнатах, хапаю смартфон і давай шукати, що й де сталося.
На телефоні було безліч повідомлень з усіх чатів світу, але приблизно однакового змісту: “Як ви, живі? Що бахнуло? Ти чула?” Поставила всім плюсики, те ж саме отримала від інших. За хвилин 10 у чаті телеграм-каналу Рівненської військової адміністрації Віталія Коваля з’явилося повідомлення: “Ворог завдав ракетного удару по військовому об’єкту в місті Сарни. Постраждалі та збитки встановлюються”. Ще через пів години сирени вщухли. Але страшно було ще пару днів.
У Сарненській громаді, станом на неділю 10 квітня, зареєстровано 2105 переселенців із регіонів, де триває війна, за офіційними даними. Спершу люди боялися залишатись у райцентрі через близькість білоруського кордону та військових об’єктів. Саме їх російська авіація закидала ракетами в першу чергу. Але з часом страх минув. Більшість людей селиться в місцевому готелі “Случ”. Гарячі обіди тричі на день для них готують місцеві волонтери.
Дєвочки, скажу вам так, що люди людям рознь. Є нормальні, а є такі, що требують красну рибу. Як розказувала знайома волонтерша про якусь жіночку з Харкова вроді. В неї хватило наглості сказати, що не буде носити одежу, яку місцеві дають як гуманітарну помощ, а требує загранічну. Десь узнала, що німці передавали чи ірландці. Не помню вже. Так шо таке”, розповідає перукарка в салоні, де чекаю на фарбування волосся.
Того ж вечора розмовляю телефоном із 35-річною Інною. Вона виїхала з Бучі другого дня війни, 25 лютого. Тимчасово мешкає в родичів у Сарнах.
Люди людям рознь. Є нормальні, а є такі, що требують красну рибу
Не хотіла їхать нікуди, думала, нас не зачепить. Але зачепило так, що хай Бог милує, каже. Ми ще встигли виїхали на Житомирську трасу, а за Стоянкою повернули на Макарів. Він тоді ще наш був. А далі по Варшавці і в Сарни. А от подруга тиждень у підвалі сиділа, голодні, холодні, світла нема, ракети над будинком літали. Застала трупи на дорогах у Бучі, як вибиралась із двома дітьми. Чоловік перед тим вийшов на ґанок покурити, як міна прилетіла. На смерть. Мій дом згорів, не знаю, як далі буде і що робити. Але після тих звірств у Бучі, які всі побачили, радуюсь, що ми живі-здорові. Все інше восстановимо, аби тіки ця війна скінчилася”.
Уже зараз у Сарненській громаді працює майже весь бізнес. Відкриті піцерії, спортзали, магазини, торгові центри. Особливо людно у вихідні гуляють сім’ї з дітьми.
Сарничанин 29-річний Дмитро Мамонець, власник мережі кав’ярень Pianocoffee, у розпал війни не побоявся запустити в роботу свій п’ятий заклад. Зараз у нього працюють 19 осіб п’ять кондитерів, 12 барист і 2 людини розвозять замовлення.
За кілька тижнів планує відкрити доставку піци. Обладнання для обох бізнесів купив і встановив ще до війни. Зустрічаємось у новій кав’ярні. Дмитро пригощає капучино.
На 24 лютого в нас усе було готове відсотків на 90. В перші два дні війни в усіх була паніка, бо кордон із білорусами за 80 кілометрів. Але 26 лютого зібралися колективом і вирішили потроху поновлювати роботу. Запаси коштів не вічні, а в нас на складах було багато товару. Спершу працювали дві кав’ярні з 10-ї до 17-ї.
Вийшов на ґанок покурити, як міна прилетіла. На смерть
Багато друзів-підприємців розповідали, що на початку війни попрощалися з бізнесом. В перший тиждень була жорстка посадка по обороту. Яка кава, якщо невідомо, чи буде завтра хліб? І взагалі чи переживемо ми цю ніч? А потім оборот почав відновлюватися, каже Дмитро.
Цін на продукцію не піднімали. Працюємо на залишках, як і багато кавового бізнесу в Україні. Але запаси закінчуються. Якщо не знайдуться альтернативні напрямки постачання, багато хто закриється. От ми вже стикнулися з тим, що закінчується тара на фасовку десертів. Раніше отримували з Туреччини, але тепер море закрите. Китайські аналоги не підходять. Добре, що хоч стаканчики виробляють на Хмельниччині. Але сировина подорожчала і всі вимагають повну передоплату, підсумовує Дмитро, відпиваючи капучино.
Райцентр Дубровиця найпівнічніший на Рівненщині. Села району безпосередньо межують із Білоруссю.
Як то білоруси будуть вбиваті українцев? Ми тут всю жизнь родичаємось. Діти, внуки живуть. Ми друг до друга в гості через граніцу ходілі, а тепер шо убіваті будемо? Як таке може случицця? змахує рукою 60-річна дубровичанка Надія Іванівна, перехилившись через хвіртку.
В неділю, 10 квітня, в центрі Дубровиці в парку жінки прогулюються з дітьми у візках. Біля кав’ярень у чергах стоять п’ять-сім осіб. Відкриті магазини. На мініринку продають овочі, молокопродукти, сало, мед. Про війну нагадують хіба військові машини на трасі.
Особливо небезпечним для Рівненщини й сусідньої Волині був ранок 20 березня. Три джерела в українській розвідці повідомили: найближчими днями 2022 березня Білорусь вступить у війну з Україною на боці Росії. Планувалося, що спочатку на територію Рівненщини та Волині групами зайдуть 5 тисяч білоруських військових. А за деякий час іще 5 тисяч. Однак вторгнення не сталося білоруси лише ротували свої війська на кордоні з Україною. Проте небезпека вторгнення зберігалася до початку квітня, коли російська армія змушена була відступити з Київщини, Чернігівщини та Сумщини.
У гості через граніцу ходілі, а тепер шо убіваті будемо? Як таке може случицця?
До знайомої з Києва приїхали родичі. Більше тижня тремтіли через кожен гучний звук і бігали в підвал під час кожної тривоги. А коли 20 березня прочитали у ЗМІ про можливе вторгнення армії Лукашенка, зібрали речі й поїхали до Львова. Мало хто з місцевих був стурбований так сильно. Може, тому, що новин не читали. Але й на Рівненщині, й на Волині люди готові голими руками знищувати москаля. Навіть якщо він буде з Білорусі, населення якої не обдурене ворожою пропагандою. Мої знайомі білоруси кажуть, що категорично не підтримують ні російського втручання, ні тим більше білоруського, говорить моя сестра, 29-річна Ольга.
Останнього тижня Рівненщина полегшено видихнула: кількість сирен зменшилася, запах війни притупився. Але небезпека вторгнення білорусів зберігається.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”.
