“Тетріси”, люксові Nokia та покупки на 150 тис. грн: про що говорять у Києві на одній із найбільших барахолок України
Найбільший блошиний ринок Києва і один із найкрупніших в Україні розташований неподалік станції метро Почайна. Працює тільки на вихідних.
Барахолка з’явилася 2011-го і в перший час торгівля там кипіла на невеликій площі. Однак у наступні роки ринок значно розрісся. Нині сотні продавців розкладають товари на столиках і простирадлах уздовж вул. Вербової. Продають абсолютно все від старого домашнього одягу до колекційних та антикварних речей. Чимало тут і відомої широкому загалу електроніки кінця 1990-х початку 2000-х: мобільні телефони Nokia і Siemens, ігри “Тетріс” і “Тамагочі”, касетні магнітофони та багато іншого.
Блошиний ринок популярний серед киян та гостей столиці. Досвідчені покупці запевняють, що на барахолку найкраще приїжджати вранці. Бо саме тоді є найбільші шанси за невеликі гроші придбати дійсно цінні речі.
Як працює одна з найвідоміших барахолок столиці в умовах повномасштабної війни, які товари там можна придбати та про що на ринку говорять люди дізнавалася кореспондентка Gazeta.ua.
КАМЕРИ І ТЕРМОСИ
Вранці біля станції метро Почайна доволі жваво. Перехожі, поспішаючи у справах, час від часу “проскакують” через натовпи людей, які стоять у чергах на маршрутки біля однотипних і дещо занедбаних кіосків.
Біля вул. Вербової торгові ряди густішають. Першим покупців зустрічає книжковий ринок, від якого віє солодкуватим запахом паперу та друкарської фарби вперемішку з ароматами вуличного фастфуду і сигаретного диму.
У глибині вулиці дорога звужується і перехожі майже не зустрічаються. Але 5 хв. ходи по прямій і блошиний ринок виринає, наче з-під землі. Продавців і покупців дуже багато, а ще більше різних дрібничок, які порозкладали торговці.
А він працює? Яка сюди потрібна плівка? двоє молодих чоловіків із короткими борідками розглядають раритетні фотоапарати на деревʼяному розкладному столі.
Візьміть ось цей. Він радянських часів, турістіческий. Буде довго служити і якість знімків непогана, продавець пропонує чоловікам камеру “Любитель”. 700 гривень – це вообще нічого. Він якраз для того, шоб начать.
На іншому торговельному місці поруч з ігристим вином із облізлою етикеткою на сонці виблискують акуратно фасовані рибальські гачки. Ліворуч біля кіосків із великими вікнами, які комерсанти використовують як комори, стоять дорожчі товари. Там можна знайти і антикваріат чи порцелянові чашки по 250 грн за штуку. А ще раритетні годинники по 650 грн.
По правій стороні вулиці на маленьких столиках, простирадлах і капотах машин викладений дріб’язок. На землі стоять ящики з дитячими іграшками “Все по 5 грн” або кухонними дрібничками по 20 грн.
Совєтскій термос не попадався тут вам. Із нєржавєйки? питається голосно перехожий у продавця картин, намагаючись перекричати ґвалт. На літр, і пластмасова чашка така.
Продавець жмурить лоба та енергійно махає рукою: “Прямо”.
ЦАРСЬКИЙ ПЕРІОД
Барахолка на Почайні зараз чи не єдина, що працює в Києві в суботу та неділю із 9:00 до обіду. Її основні конкуренти на Куренівці та Дарниці нині закриті. Таке рішення прийняла міська влада, відреагувавши на скарги киян про антисанітарію та постійні натовпи.
Чимало антикварного товару розкладено на довгих прилавках. Роздивитися речі не так вже і легко до них вишикувався великий натовп.
Оця скільки коштує? жінка у короткій синій куртці тримає у руках крупну брошку, всипану смарагдовими камінцями. 250 гривень? Самі носіть!
Трохи далі біля куцого прилавку дами порпаються у пластмасових лотках. Срібні каблучки, сережки, вкриті чорним нальотом дзвенять і висипаються на прозору плівку.
50 гривень за грам срібла, продавець на дитячому стільці кладе великий перстень на кухонні ваги. Оця буде 2500 гривень.
50 гривень за грам срібла
Сивоволоса жінка з яскравими малиновими губами манірно кидає каблучку в лоток і береться шукати інші дрібні прикраси.
Під парканом праворуч лузають насіння троє продавців монет. Круглі й блискучі, затерті й рідкісні вони лежать на коробках та старих ковдрах. Новіші по 2 та 10 копійок зберігаються у коробках.
А ви купляєте монети? звертається до них перехожий років 50 на вигляд.
На вагу, відповідає низькорослий продавець у чорному картузі.
У мене кілограм 40. Продам по 300 гривень за кілограм, дешевше не буду, пропонує перехожий та піднімає синій пожмаканий пакет до плечей.
Максимум 50 гривень даємо. Дураків найшов… Хто за такі гроші возьме, різко відказує торговець, плюючись лушпинням із насіння.
За ними на зеленому брезенті розклав старовинні монети Валентин. На круглих мідних копійках важко розгледіти напис. Продавець хутко встає зі свого стільця та присідає поруч.
Ви питайте, бо всі так ходять, дивляться. А нічого ж не понятно, тут треба розказувать про кожну окремо, каже Валентин і бере велику важку монету, яка місцями сильно почорніла від часу.
Чоловік шукає монети сам. Ходжу різними місцями з металошукачем та викопую, зізнається. Бувають рідкісні та доволі цінні знахідки.
Є радянські, а є царського періоду. Ще за Єкатєріни (російська імператриця Катерина ІІ правила у XVIII ст. Gazeta.ua), каже продавець. Мені особисто подобається монета з Георгієм Побєдоносцем за 300 грівєн. (Юрій Переможець або Юрій Змієборець святий, який, за християнськими переказами, жив у ІІІ-IV ст. Був римським воїном, який прийняв смерть після початку гоніння на християн. Gazeta.ua), показує виріб. Отут от написано “Єкатірєнбург” Єлізавєта Пєтровна, рідка монета. Оце дєньга!
Продаю монети недешево, бо хочу, щоб вони потрапляли у руки колекціонерам і не перепродавалися, зізнається чоловік.
БАРИГА
Ближче до залізничних колій із лівого боку стихійного ринку стоять залізні контейнери. Кожен розміром не більше кімнатної шафи. Продавці розклали там речі, одяг та різні сувеніри. На дверях одного із таких прилавків висять футболки Gucci по 500 грн, старовинні військові кітелі з погонами на плечах, мексиканські червоні капелюхи та шаблі зі срібними наконечниками.
Навколо стоїть галас. Біля одного з прилавків гучно розмовляє чоловік із хриплим голосом. Одягнений у камуфляжний костюм. На шиї завʼязаний зелений теплий шарф.
Болію часто. Та і не нада рісковать в мойом возрастє, пояснює торговець колезі по-сусідству. І починає танцювати під музику, що лунає від колонки біля прилавку з технікою.
Продавець працює на стихійних ринках уже понад 30 років. Імені називати не хоче, просить кликати “Баригою”. За освітою він фотограф. У часи СРСР заробляв зйомками весіль та інших урочистих заходів. Коли кількість замовлень почала знижуватися, вирішив податися у торгівлю.
Ось дивіться, кєраміческа тарєлка, “Барига” показує керамічну круглу медаль із фігурним відбитком, покриту синьою емаллю. Коли Гагарін сфотографував нашу землю, то її зобразили на тарілці цій. 50 гривень коштує. Із меншою зірочкою за 30 віддам.
“Барига” не платить оренду за контейнер, бо дорого, зізнається. Таких продавців, як він тут багато. Спродують товар, який розкладають біля колій.
За місце на стихійному ринку адміністрації треба сплатити 200 грн. Оренда контейнера вартує 600 грн.
Я нашол на свалкє. Привезли багато кераміки машиною і вигрузили там, розповідає про походження тарілок “Барига”. І переключає увагу на радіостанцію, яку теж спродує. Радіо робоче, але я не провіряв. Воно просто іде на розєтку з 30 вольтами, а у нас в будинках усі 220.
У скляній формі для випікання помічаю гору брудних іграшок для дорослих. “Барига” продає свій товар та речі, які приносять на збут.
Заробляю мало, але вистачає, щоб вижити, говорить. Начал торгувать, бо треба було в цій странє вижить. Я по ошибці в ній родився… Ніде на роботу не брали. Колись їздив в Німеччину ремонти робить, але зараз не получається, бо я ще два года воєннообязаний. Та і на заробітках зараз тільки молодих беруть.
Треба було в цій странє вижить
Після початку повномасштабної війни базар не працював і “Барига” залишився без роботи, як і більшість тутешніх продавців. Торгівля відновилася лише за чотири місяці.
Ринок це енергетика. А так він забирає більше здоровʼя, чим дає прибутку, веде далі продавець. Приходять різні люди. Є такі, шо будуть за копійку торгуваться, хоча у нього в кошельку менше тисячі не лежить. Хоче вхопить золоту рибку за 2 гривні. Іще треба дивиться, щоб не покрали. У мене якось дєдушка нож украв.
ФІРМОВИЙ ОДЯГ
За контейнерами починається тротуар, який іде попід парканом. Товари тут викладені прямо на асфальт. Покупці штовхаються, аби пробитися поближче до речей та їх порозглядати
Туфлі Louis Vuitton. Дівчата, кому нада? Вони ж як нові зовсім! високий худорлявий хлопець сидить на залізній бочці. Перед ним на товстому пледі розкладені шкіряне чоловіче та жіноче взуття, сумки, пилососи, мобільні телефони, годинники. Жінка піднімає брендові підбори та розглядає потерту підошву. 700 грн оригінальні, а виходять по ціні копії.
На шкіряних кейсах розкладають своє добро продавці гаманців та годинників. “Хорошу” копію Bulgari продають по 350 грн.
Під високим каштаном стоять троє чоловіків. На мокрому піску влаштували “застілля” стоять пусті пляшки з-під коньяку, тоненько нарізаний батон, варена ковбаса і кілька яблук. Торговці напідпитку і вже не сильно звертають увагу на клієнтів.
На одній із частин базару можна знайти старі моделі телефонів Nokia та Siemens по 50 грн. Більшість із них продаються на запчастини, але є і робочі апарати. Однак їх не можна перевірити, адже немає підходящих зарядних пристроїв. Поряд із мобільними лежать тетріси чорного та червоного кольорів без батарейок по 35 грн.
Різні дроти, лампочки, кипʼятильники, пульти для телевізорів, поліцейські шапки, телевізори, друкарські машинки це далеко не весь перелік того, що можна знайти на ринку. Чи не найбільшою популярністю тут користуються вінтажні програвачі для вінілових пластинок коштують по 5 тис. грн.
Старовинні таці та графини можна виторгувати по 400 грн за штуку. Декоративні підставки та майстерно викувані свічники спродують по 1500 грн.
ТЕЛЕФОН ДЛЯ MERCEDES
Ближче до обіду продавці з контейнерів починають збирати товари у коробки. Речі скидають недбало і особливо не переймаючись, що щось може зламатися.
Неподалік продовжує торгувати крамом 34-річний Андрій Заріцький. Продає іграшки, мобільні телефони, машинки для бриття, прикраси.
Це не справжні. Для дорослих ігор. Але зняти теж важко, показує наручники кільком підліткам, які голосно сміються.
Заріцький дістає стару модель Nokia у пластиковому корпусі з принтом під дерево. В апарата є антена. Телефон працює.
Це в “Мерседесах” раньше йшов у комплекті такий телефон. Ліхіє дєвяностиє, як кажуть, говорить Андрій. 300 гривень зараз такий коштує.
Поруч із телефонами лежить електронна записна книжка, схожа на калькулятор. Працює на батарейках і має багато корисних функцій, каже продавець. Серед них переклад з англійської, запис нотаток, нагадування, калькулятор, календар і телефонна книга. Коштує 350 грн.
Це перший компʼютер тих часів. Раніше таку могли собі позволить тільки бізнесмени. Є ще у мене записник зі стилусом, Заріцький вмикає прилад, схожий на телефон.
Перший компʼютер тих часів
Андрій працює на барахолках більш як пʼять років. Раніше займався ремонтом телефонів Apple у сервісному центрі.
У Києві зараз пять барахолок. Караваєві дачі, тут, Куренівка, Дарниця, на Подолі. Й іноді на Лєсной, розповідає продавець. Людей, які вперше приходять на барахолку далі затягує сюди. Люблять прийти, пощупать тут всякого. Купують гори всього, даже коли не треба.
На ринок навідуються різного достатку люди. Для більшості це хобі, пояснює Андрій.
Оце брошки старі, з Чехії, відволікається на покупців. Ми тут один у одного перекуповуємо щось цікаве. Всі тут ждуть суботу і неділю, як празник. Люди приїжджають цілими сімʼями. Хтось показує дітям речі, якими користувався у молодості.
Чоловік дістає із внутрішньої кишені куртки щільний згорток купюр по 50200 грн. Сьогодні майже нічого не заробив, зізнається із посмішкою.
Взагалі кілька тисяч за день може бути. Але ж ми ще продаємо на сайтах оголошень. Подобається, що в цій роботі немає прив’язаності. Захотів пішов додому або на обід. З людьми подобається спілкуватися. Сюди ж приходить “вінігрет” усі унікальні. Є постійні клієнти, яких навіть по іменах знаю. Люблять нас за колорит, бо можна торгуватись, а щось навіть задарма узяти. Але є й такі, що крадуть щіпачі-карманніки.
БРИТВИ ТА ЛАНЦЮЖКИ
Постійні клієнти та поціновувачі стихійних ринків можуть витратити за день навіть по 100150 тис. грн, запевняє Андрій. Приїжджають такі покупці на дорогих іномарках.
Я раз одній людині продав товарів на 7200 гривень. Мєлочєй всяких накупив постояннік, говорить Заріцький та дістає стару електронну бритву “Харьков”. Подібні товари одні з найбільш ходових. Вставляєш лезо і бриєшся. Наші дідусі такими голилися. Ця фірма сама популярна була. Фанати зараз купляють і реставрують.
На барахолці всі продавці одне одного знають, але конкуренції немає. Кожен знайде свого покупця, запевняє чоловік.
Агресія Росії на кілька місяців відібрала в Андрія роботу. Однак він не гаяв цей час, а вступив до територіальної оборони та патрулював у одному з районів міста. Після того, як ЗСУ розбили росіян на Київщині повернувся на барахолку.
Зараз люди купляють в основному тільки необхідне, бережуть запаси, каже Заріцький. Іноді тут реально дорогоцінні речі найти можна. Один продавець, Олєжка, знайшов прямо у контейнері цепочку золоту. 750-та проба. Продав за 4500 гривень.
Після обіду людей на барахолці значно меншає. Але практично всі виходять із ринку з повними пакетами, які набиті покупками. Наступних вихідних більшість із цих покупців знову сюди повернуться.
