“Постійно думала, що можу більше”

 Хотіла бути корисною і робити щось, аби наблизити нашу перемогу. У перші місяці війни збирала гроші на продукти для військових і найнеобхідніше для тих, хто постраждав від воєнних дій. Робила бутерброди для тероборони, пакувала посилки для жителів Бучі й Ірпеня на Київщині. Більшість людей ставилися з розумінням і підтримкою. Але були й такі, які реагували насторожено. Мовляв, що це за неповнолітня волонтерка, розповідає 17-річна Наталія ЧУМАК із села Чудель Сарненського району на Рівненщині. З початку війни займається волонтерською діяльністю.

Наталія допомагала збирати книжки для українських біженців за кордоном. Влаштовувала мистецькі акції, брала участь у благодійних концертах і ярмарках.

 Але постійно думала, що можу більше. І почала проводити підготовчі заняття для дошкільнят. Готувалася сама. Читала матеріали для вчителів, переглядала відповідні матеріали, писала конспекти. Вчила малечу абетки й лічби. А потім давала уроки гри на гітарі. Займалася не лише з дітьми, а й з дорослими. Після цього надавала послуги аніматорам. Усі зароблені кошти переказала на Збройні сили України, продовжує. Зараз збираю одяг для переселенців. А потім планую розпочати акцію з в’язання шкарпеток для наших захисників. Це наче дрібниця, але невдовзі нашим військовим в окопах це стане у пригоді.

Наталія почала займатися волонтерством, коли навчалася в 11‑му класі. Зараз вона студентка Львівського державного університету фізичної культури ім. Івана Боберського. Вчиться на реабілітолога.

 З дитинства знала, що пов’яжу життя з медициною. Спочатку хотіла бути педіатром, бо люблю працювати з дітьми. Але коли почалася війна, зрозуміла, що в нас мало реабілітологів. А багатьом бійцям після поранення потрібна фахова допомога. Тому вирішила опанувати цю спеціальність.

“Газету по-українськи” можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”