“Квітка війни”: від українських “Піонів” в окупантів горить земля під ногами – спецрепортаж (Відео)

Контрнаступ ЗСУ: українські військові дають по зубах окупантам

Саме ці “Піони” у ході нещодавньої харківської операції успішно знищували артбатареї противника, склади з боєприпасами, живу силу

Потужна квітка війни – самохідна артилерійська установка “Піон” – калібр 203 міліметри – виїжджає на полювання. Вона не цифрова, як західні зразки – усе доводиться робити вручну. І не така мобільна, як сучасні артсистеми, але розрахунок, який працює на ній, свою роботу знає. Тут усе, як у швейцарському годиннику – чітко, точно, злагоджено. Мінімум часу на заряджання та наведення і – вогонь!

Один із заряджаючих – Вахтанг. До великої війни він жив у Грузії, займався виноградниками. 27 лютого прибув в Україну – допомагати виборювати перемогу. Спершу воював у піхоті, згодом перейшов в артилеристи. У нього чималенький досвід командира, – тут, на сході, Вахтанг воював ще у далеких 14-16-му роках, але нині він простий заряджаючий. Бо це каже – не про амбіції. Тут усі працюють на єдине – перемогу.

“Це відповідальність, я не міг по іншому, як не приїхати на війну і брати участь. Не тому, що я хочу воювати, я не хочу. Мене влаштовує моє життя, але тут про необхідність. Тут про потрібно”, – пояснює військовослужбовець 43-ї артилерійської бригади ЗСУ Вахтанг.

Потрібно – це про роботу Юлі – 23-річного бойового медика, яка з перших днів великої війни разом з артилеристами виїжджає на бойові позиції. На випадок поранення особового складу. Коли поруч приземляються ворожі снаряди, зізнається – страшно всім. Але всі продовжують виконувати свою роботу.

“Хлопці молодці, хлопці вміють працювати. Деякі таке відчуття, що спеціально народилися для цього. Хлопці у нас професіонали. Їм, звісно важко, у них також є недосипання, їм теж страшно, але нічого не остається робить”, – розповідає бойовий медик Юля.

“Квітка війни” – потужний “Піон” – калібр 203 міліметри – на сьогодні своє завдання виконав. Його головна ціль – ксп ворога

“Без метушні вражали цілі – це скупчення піхоти та ксп. За даними спостереження, ціль придушена”, – зазначив “Паркер”.

Вони відпрацьовують по окупантах щодня. Для цих богів війни завжди є цілі. Бо їхнім калібром – найбільшим серед ствольної артилерії – можна дістати російську техніку, яку ховають по тилах, склади боєприпасів, знищити чи налякати піхоту, яка наступає. Дальність стрільби “Піонів” – 35 кілометрів. Але головне не це, а снаряди калібру 203 міліметри, від приземлення яких у росіян під ногами у буквальному сенсі слова горить земля

“Чули переговори, говорив росіянин, що по них там утюжили всю ніч, а іноді так сказать з матюком, – така х*йня прилітає, що земля розколюється в бліндажах”, – каже військовослужбовець “Степашка”.

“Це вже повергає їх в хаос. І ще коли падає один-два це ще вони ще щось можуть придумать, а як тільки починається щільний вогонь, вони вже починають тікати”, – наголошує “Топік”.

Але і вони, ті, хто працюють на піонах, – теж – ціль. Пріоритетна, за якою полюють, яку вистежують, намагаючись упіймати і накрити великим калібром. І росіяни знають, чому. Саме ці “Піони” у ході нещодавньої харківської операції успішно знищували артбатареї противника, склади з боєприпасами, живу силу. Особливої популярності у мережі набуло відео ліквідації ворожих складів у тоді ще окупованій балаклії. Горіло – славно.

Вони висунулися в район проведення харківської операції за тиждень до її початку. Маршем пройшовши з донецької в харківську область. А після потужної артпідготовки спільно з іншою артилерією різних калібрів переможно рухалися звільненими територіями. Тоді кожного з них охоплювали свої емоції.

“Найкращі. Ти розумієш, що пішли, ти розумієш, що тікають, що є можливість відповісти їм, так сказати, за те, що вони наробили. Ну і визволенні землі – це найкраще, що може бути. Задля цього ми і працюємо”, – запевняє “Степашка”.

“Проїжджаємо ми міста визволені, люди нам всі махають, усміхаються, виносять водичку печиво, а от так бачити розвалені будинку, інфраструктуру, дороги, деякі місця проїжджали, доріг взагалі немає. Важко”, – каже “Рекс”.

Їм теж насправді важко – жити в полях у наметах, у спеку, дощ і холод. Не спати ночами – коли потрібно уразити ціль. Працювати без вихідних – в артилеристів навіть поняття такого – вихідний – немає. По пів року не бачити рідних.

“Ми готові видержать все, головне – швидше визволити Україну всі цього супостата”, – переконує “Паркер”.

З Донеччини, Ольга Калиновська, Сергій Клименко, Сергій Малін, “5 канал”.