“Найбільше цінував чесність”: як у Києві провели в останню путь комбата Верхогляда
У Києві попрощалися з командиром батальйону 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців, учасником російсько-української війни, Народним героєм України майором Андрієм Верхоглядом. Заупокійну службу проводили у Михайлівському Золотоверхому соборі.
27-річний боєць загинув на фронті 22 червня під час виконання бойового завдання в Донецькій області. Після повномасштабного вторгнення Росії Андрій Верхогляд з позивним “Лівша” у складі бригади захищав столицю у напрямку Борисполя та Броварів. 26 березня майора нагородили орденом Богдана Хмельницького II ступеня.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала на церемонії прощання з героєм. Поспілкувалася з друзями та побратимами Верхогляда та дізналася, якою людиною військовий був у повсякденному житті.
– Я особисто не була знайома з Андрієм, але я знала його зі слів товаришів, – розповідає Олена Трепільченко, мати розвідника 93-ї ОМБр Едуарда “Ахіллеса”, який загинув у травні. – Він був дуже світлою та доброю людиною, добрим воїном. Дуже жаль, що від нас пішов один з кращих. Андрій був дуже веселий. Я вчора спілкувалася з бійцем 72-ї бригади, Андрій був його командиром. Казав, що коли був він, мало того, що нічого не було страшно, він міг шуткувати з будь-якої ситуації.
Побратими згадують майора як досвідченого та професійного командира. Однак чоловік ніколи не проявляв суворості.
Людиною і командиром був від Бога, як то кажуть, згадує характер Андрія військовослужовець Юрій з позивним “Грек”. – Його дуже поважали, адже він був розумний. Востаннє спілкувалися за день до його смерті, щодо роботи. Він постійно посміхався, хоч радісно було, хоч сумно. Сам тримався й інших підтримував. Ніколи не проявляв слабкості, бо був сильний духом, не показував переживань.
Андрій Верхогляд любив Україну та був справжнім патріотом. Проявляв свою відданість державі не тільки словами, а й ділом.
Люди, які обирають професію захищати свою країну, готові віддати за неї життя. Любов – це жертва, тільки тоді вона жива. На прощання прийшло багато людей, які знають, що Андрій загинув, захищаючи народ, додає “Грек”.
Ми познайомились на війні, під час підготовки 2017 року. Він був командиром взводу. Так вийшло, що ми з одного міста, – каже друг та побратим героя 28-річний Юрій з позивним “Тамерлан”. – Почали спілкуватися. Я, коли прийшов у підрозділ, побачив молодих та енергійних офіцерів, то відразу піднявся рівень мотивації. Подумав, що з такими офіцерами можна зробити все, що завгодно. Мав шалений досвід, пішов підтримувати моральний дух людей. Ніколи просто так нікого не сварив. Якщо був не правий, то визнавав свою провину і вибачався.
Юрій багато часу проводив з Андрієм і поза службою. Зустрічався з другом у вільний час та з посмішкою згадує ті часи.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Нам треба вбити до біса багато русні!” – як у Києві оплакали та провели в останню путь Романа Ратушного
Це дуже весела та енергійна людина. Мені здається, що немає ситуацій, які його засмучують. Якщо є, то вже за півгодини він забуває про це. Він роздає свою енергію всім, два слова і всі посміхаються. У людях найбільше цінував чесність. Спілкувалися з ним перед завданням за кілька днів до смерті. У месенджері мені повідомили про те, що Андрій загинув. Це був для мене удар, шок, але я знаю, як Андрюха ставиться до того, як хтось оплакує. Звичайно, я дозволив собі десь, лежачи у бліндажі, поплакати, пустити чоловічу велику сльозу. З одного боку, це сильна втрата, а з іншого вона мотивує тебе робити більше.
“Тамерлан” навчився у друга бути оптимістом у будь-якій ситуації.
Коли мені складно, то думаю, а що зараз Андрюха скаже. І одразу береш себе в руки. Навіть сьогодні я стояв і гадав, а що він сказав би. Точно сварився б на людей, які сильно плачуть. “Що ви тут слюні розпустили”, сказав би.
Захисника поховали у рідному місті Новоград-Волинський на Житомирщині.
