“Міфи про ПТСР. Чому нам не загрожує масовий розлад” – погляд Спартака Субботи
Останнім часом про ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) говорять багато. У медіа й соцмережах, на кухнях, телефоном і навіть з бізнес-партнерами. Але велика кількість інформації та обговорень не завжди дають відповіді на важливі питання, а часом навпаки – вводять в оману чи залякують. Часто люди “діагностують” у себе ПТСР, коли насправді просто втомилися. Або поширюють думку, що посттравматичний стресовий розлад буде в усіх українців.
Колись популярним було діагностувати в себе депресію, зараз схожу історію я помічаю з ПТСР. Разом із цим активізувалися “експерти” без необхідної освіти, які так само залюбки ставлять діагнози й намагаються їх “лікувати”, чим лише погіршують психічний стан людини. Я пропоную детальніше розібратися, що таке ПТСР, які його головні ознаки, кому він загрожує та спростувати найпопулярніші міфи про цей розлад.
Діагностують, але далеко не всім
Як я згадував вище, один з найпопулярніших міфів про ПТСР – це впевненість, що розлад загрожує більшій частині українців. Тому для початку пропоную визначитися з терміном і зрозуміти, що це.
Наша психіка не може “перетравити” травматичний епізод, тому мозок сприймає його як дійсність, а разом із цим відчуває постійну загрозу
Посттравматичний стресовий розлад – це комплексний розлад, пов’язаний з пережитою травмою та гострою реакцією на стрес. ПТСР виникає тоді, коли нервова система не може інтегрувати травматичні спогади й зробити їх біографічними. Якщо простими словами: наша психіка не може “перетравити” травматичний епізод, тому мозок сприймає його як дійсність, а разом із цим відчуває постійну загрозу.
І тут справді може видаватися, що це масове явище для мешканців України, які через війну переживають травматичний досвід і стрес постійно. Але наша психіка міцніша, ніж може здатися. Я особисто спілкувався з людьми, які пережили окупацію. І вони не лише не мають ПТСР, а навпаки мотивовані, будують плани, допомагають іншим, займаються волонтерством тощо. Звісно, є й ті, кому потрібна допомога спеціаліста, але буде неправильно казати, що їх більшість.
За статистикою, лише до 20% людей, які пережили травматичні події, мають ПТСР. Якщо говорити саме в контексті військових, ПТСР діагностований у 10-20 % ветеранів, які служили в Ірані. Також згідно з дослідженнями, опублікованими 2019 року, загалом у світі 354 млн дорослих, які пережили війну й страждають на ПТСР.
Так, цифри великі, але буде докорінно неправильно казати, що посттравматичний стресовий розлад загрожує всім. Річ у тім, що хворіти для організму теж складно й наш мозок завжди хоче вилікуватися. Так само й з травмами й переживаннями: мозок шукає шлях, як “перетравити” ті чи інші події. І зазвичай знаходить. А от ПТСР – це тоді, коли вже мозок не може впоратися з травмою.
Не лише війна: що може спровокувати ПТСР
Посттравматичний розлад часто згадують у контексті війни. І так, у цей період насправді відбувається багато подій, які можуть стати причиною розладу: перебування в окупації, втрата близьких, катування тощо. До того ж наша стійкість до стресу залежить від багатьох чинників – типу нервової системи, виховання, попереднього досвіду, фізичного й психічного здоров’я. Останні два пункти особливо потерпають під час війни, відповідно, ми стаємо менш стійкими до травматичних епізодів.
Наприклад, людина в мирне життя стала свідком аварії, у якій померли люди. Це травматична подія, але людина успішно інтегрувала цей спогад. Але ця ж сама ситуація може стати причиною ПТСР у період війни. Оскільки людина емоційно й фізично виснажена.
Епізоди, які можуть спровокувати посттравматичний розлад, далеко не завжди стосуються саме війни. Згідно зі статистикою, з великою імовірністю ПТСР може з’явитися в людей, які:
– пережили сексуальне насилля;
– пережили фізичне насилля;
– потрапили до аварії, де сильно постраждали чи втратили близьких;
– зазнали ножових чи кульових поранень;
– втратили кохану людину;
– дізналися про важку хворобу дітей;
– стали свідками насильства.
І таких причин багато, навіть зберігання таємниці може призвести до ПТСР. Тож цей розлад пов’язаний не лише з воєнними подіями. Ба більше, не можна стверджувати, що всі, хто пережив війну матимуть відповідні проблеми. Я маю знайомого, який під час окупації Бучі вивозив людей з міста. Лише уявіть: під кулями, вибухами, поряд з розстріляними машинами він евакуював людей до безпечнішого місця, повертався і знову вивозив.Чи це травмувальна подія? Так. Чи має він ПТСР? Ні.
Передбачити, яка саме подія стане для психіки “останньою краплею”, неможливо
Річ у тім, що поріг чутливості в людей сильно різний. Як приклад, я знаю випадки, коли посттравматичний стресовий розлад діагностували в хлопця, який розстався з дівчиною. Водночас велика кількість людей пережили евакуацію чи втратили житло, але зберегли психічне здоров’я. Тож це доволі індивідуальний момент. Передбачити, яка саме подія стане для психіки “останньою краплею”, неможливо.
Як зрозуміти, що у вас ПТСР
ПТСР має свою симптоматику. Але хочу акцентувати на тому, що деякі симптоми можуть так само свідчити про інші розлади й навіть фізичні хвороби, тож не варто ставити собі діагноз самостійно й до того ж “призначати” лікування.
До ознак посттравматичного розладу належать:
– постійні згадування про пережиті події, флешбеки;
– негативні емоційні й когнітивні порушення (емоційна нестабільність, апатія, сплески гніву тощо);
– самоізоляція та уникнення контактів;
– підвищена тривожність;
– загострення хронічних фізичних хвороб;
– втрата довіри до людей і переконання, що світ небезпечний.
Симптоми розладу можуть виникнути як одразу після травматичної події, так і за триваліший період – зазвичай упродовж перших трьох місяців. Тож варто бути уважними до себе.
До кого звернутися по допомогу й лікування
Маю гарну новину: ПТСР лікують і доволі успішно. Навіть більше, посттравматичний розлад належить до групи розладів, які можуть минути самостійно. Але це не про самолікування. Якщо у вас м’які симптоми ПТСР, лікар спостерігатиме за їхньою динамікою. Якщо вони послаблюються, то, найімовірніше, ваша нервова система впорається самостійно. Тож у будь-якому випадку потрібен нагляд фахівця.
Ще один важливий момент: я часто бачу в соціальних мережах рекламу “психологів”, які обіцяють допомогти вилікувати розлад за кілька сеансів, у режимі онлайн тощо. Історії про те що людина, яка пройшла місячні курси, зможе вам допомогти з розладом, – неправда. Мені навіть траплялися поради з переліком ліків, які варто вживати, щоб поліпшити стан. Тут окремо акцентую на тому, що ліки може призначати лише дипломований лікар, навіть не психолог, і тим паче не варто робити цього за порадами з інтернету.
Щодо лікування ви можете звернутися до свого сімейного лікаря, який допоможе обрати спеціаліста. Якщо ж ви шукаєте фахівця з психічного здоров’я самотужки, звертайте увагу на те, що це має бути дипломований психотерапевт чи психіатр.
Зазвичай під час лікування ПТСР використовують травмофокусовану когнітивно-поведінкову терапію та метод десенсибілізації і репроцесуалізації травми
Зазвичай під час лікування ПТСР використовують травмофокусовану когнітивно-поведінкову терапію та метод десенсибілізації і репроцесуалізації травми за допомогою руху очей (EMDR). Перший варіант скерований на роботу з негативними емоціями та іншими труднощами, пов’язаними з травматичним досвідом. Лікар допомагає вам зменшити симптоми й неприємні емоційні реакції.
Щодо EMDR-терапії, вона ґрунтується на принципі самозцілення психіки (подібні рухи очей відбуваються в людини під час сну) й допомагає інтегрувати травматичні спогади в життєвий досвід, внаслідок чого вони перестають бути психологічно обтяжливими для людини. На практиці це відбувається так: терапевт просить людину стежити очима за рухами пальців лікаря або спеціальною позначкою на екрані, паралельно згадуючи травматичний досвід. Також вам можуть призначити медикаментозне лікування.
Щодо термінів лікування – це індивідуально. Але наша психіка має великі резерви для відновлення, тож завдяки підтримці фахівців і близьких є всі шанси якнайшвидше вилікуватися.
Резюмуючи, хочу сказати, що ПТСР – це не вигадка. І справді в умовах війни кількість людей, у яких діагностують цей розлад, збільшиться. Але це далеко не всі українці й навіть не половина. Чи є ризики зіткнутися з ПТСР, якщо ви були змушені ховатися тривалий час у підвалі, евакуюватися з дитиною або воювали на передовій? Так, є, але я говорю саме про ризики, в жодному разі не про діагноз. Якщо ж діагноз підтвердять, варто розуміти, що він не на все життя. У більшості випадків розлад успішно лікують. Головне – дбайте про своє здоров’я та не займайтеся самолікуванням. Що швидше в разі проблеми ви звернетеся до лікаря, то швидше зможете повернутися до комфортного життя.
