Окупанти примушували вибирати, хто помре першим – історія полоненого українця
Українець 21-річний Максим Дідик із села Новий Биків на Чернігівщині протягом двох тижнів разом з близько 20 цивільних провів у полоні.
З людей російські загарбники знущалися: влаштовували страти заручників, змушували вибирати, хто буде вбитий наступним. Про воєнні злочини РФ на Чернігівщині Дідик розповів журналістам The Wall Street Journal.
Українця затримали 19 березня, коли він разом з другом годував свиней і доїв корів. Окупанти запідозрили їх у передачі інформації про розташування росіян українським захисникам. Вони почали обшукувати й допитували молодих людей, шукали в телефонах фотографії, а також змусили роздягнутися, щоб оглянути на предмет татуювань.
“Випробування Дідика перегукуються з випробуваннями багатьох українців у перші тижні після вторгнення Росії. Атаковані безпілотниками, потрапляючи у засідки українців, російські патрулі почали допитувати мирних жителів, переконані, що багато хто з них фотографує їхні позиції або передає іншу інформацію про ворожі формування українським збройним силам. Деякі з тих, хто був затриманий, проводили дні або тижні, не знаючи, чи будуть вони жити. Дехто не повернувся досі”, пише видання.
Дідик розповів, що протягом наступних трьох діб їх утримували у підвалі. Після одягли на голову рюкзак, примотавши його до шиї скотчем і посадили в машину. Їх висадили у місці, де вже були інші затримані. Із зав’язаними очима Дідика та його друга відвели до будівлі котельні. Там до батареї були прикуті ланцюгами двоє українських військових.
Через деякий час у котельню привезли вчительку математики 25-річну Вікторію Андрушу. Вона розповіла, що повідомляла другу українському військовому про пересування ворожої техніки.
“25 березня, за словами отця Андруші, близько 15 російських солдатів увірвалися в будинок, щоб знайти її. Вони відвели її нагору, де обшукали її телефон, і вона зізналася, що надсилала інформацію українським силам. За словами Дідика, пані Андруша була вся в синцях, коли її привезли до котельні, вона також дорікнула своїм викрадачам за вторгнення в Україну: “У неї не було проблем з тим, щоб назвати їх окупантами. Вона спитала, навіщо вони прийшли сюди, щоб зруйнувати наше мирне життя”, сказав він, захоплюючись її мужністю. “Ви бачили б обличчя росіян”, цитує видання оповідання очевидців.
За кілька днів, 27 березня, Вікторію кудись забрали. Відтоді рідні не знають нічого про її долю. За деякими даними, вона утримується у в’язниці в Курській області.
Наприкінці березня один із окупантів сказав українцям у котельні, що їх скоро звільнять. Але стало лише гірше.
“Наступного ранку російський солдат відчинив двері в котельню о 8:30, раніше, ніж зазвичай. За словами пана Дідика, він виглядав п’яним і сказав затриманим, що йому потрібні тіла. Він підійшов до літнього чоловіка, яку в’язні пам’ятали як Михайла Івашка: “Ти готовий?” запитав солдат у чоловіка, розповів Дідик. “Ні”, сказав чоловік. Російський солдат дав йому чарку горілки і знову запитав: “Ти готовий?”. “Ні”, знову сказав чоловік. Росіянин сказав йому посидіти і трохи подумати, а потім вийшов і пішов на край найближчої дороги покурити. За кілька хвилин він повернувся і старий сказав, що готовий”, пише видання.
За кілька секунд після того, як загарбник вивів чоловіка з приміщення, українці, що лишилися всередині, почули постріл.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Доказів достатньо: світові юристи звинуватили Москву в геноциді в Україні – ЗМІ
“Росіянин повернувся і запитав, чи не погодиться хтось стати наступним. “Нам потрібно вісім тіл”, повторив він”, цитують спогади полонених журналісти.
Дідику окупант запропонував обрати серед заручників тих, кого буде розстріляно.
“Дідик сказав, що відмовився, і сказав військовослужбовцеві, що він не зможе жити після такого. Натомість, за словами Дідика, він зголосився бути наступним. Російський солдат грубо витягнув Дідика з котельні, згадує він, мовчки підвів його до краю кладовища, що поблизу, і звелів стати на коліна. Дідик сказав, що він зробив, як йому сказали, і чекав. Пролунав постріл, і куля пройшла повз його вухо і вдарилася об землю перед ним. Він сказав, що мовчки стояв на колінах”, пише видання.
Після цього солдат обрав кількох ув’язнених для розстрілу, тоді як інші зголосилися добровольцями кожному дали по чарці горілки, перш ніж їх вивели. Тієї ночі 12 ув’язнених залишили в котельні, де вони з’їли невелику порцію гречаної каші.
Наступного ранку російський терорист повернувся о 5:30 і сказав, що він та його товариші йдуть. Полоненим українцям наказали залишатися на місці деякий час і бути обережними, коли вони вийдуть. Вони прислухалися і менш ніж за годину чоловіки покинули незачинену котельню.
Дідик сказав, як вони йшли до найближчого цвинтаря, виявили ще живих шістьох із тих, кого повели на розстріл. Біля входу на цвинтар вони знайшли трьох чоловіків з котельні, що лежали на землі мертвими, з розбитими кулями обличчями.
Батьки Дідика два тижні не знали, де їхній син і чи живий він.
Дружина колишнього військового Кирила Анна Зайцева із 6-місячною дитиною провела 65 днів у бомбосховищі на Азовсталі. Вона пройшла “фільтраційний” табір і зараз перебуває з немовлям на підконтрольній Україні території.
