“Українці скрізь біжать, намагаються вихопити щось безкоштовно”

У Британії біженці безкоштовно користуються транспортом

 На початку березня мали летіти з чоловіком на відпочинок у Туреччину. Хотіли там відсвяткувати 15 років подружнього життя. Але війна всі плани змінила, розповідає 39-річна Олена Басюк із Харкова.

 Вранці 27 лютого біля будинку пролетіла ракета. Пролунав гучний вибух. Вирішили, що треба виїздити з міста. Нашу машину вкрали. Сусід за те, що довезе до кордону з Польщею, попросив 12 тисяч гривень із людини. Їхала з 11-річним сином Тарасом і 3-річним псом. До Львова добиралися дві доби. Багато доріг пошкоджені, стоїть знищена техніка, танки. Водій часто їхав сільськими дорогами й полями. Ще добу простояли на кордоні. Нам було все одно куди їхати, аби опинитися в безпеці. Волонтери нагодували, закутали в ковдри. Посадили в якусь машину. Отямилася вже дорогою. Виявилося, що їдемо до Кракова. Добралися туди пізно ввечері, місцева жінка запропонувала йти до неї спати. Вранці вона сказала, що можемо жити із сином два місяці.

Було дивно спостерігати за українцями, які щойно приїхали. Усі кудись бігли, намагалися щось відхопити. Скрізь розмови про те, де й що можна взяти безкоштовно, оформити чергову допомогу. За польським ідентифікаційним кодом люди займали чергу вночі. Я за фахом юрист. Працювала в міжнародній компанії. Під час війни фірму закрили, багато контрактів були пов’язані з Росією. Намагалася в Польщі знайти роботу. Зрозуміла, що без знання мови ніхто ніде не візьме. Більшість агенцій надають роботу й житло для співробітників. А працівників із дітьми ніхто не хотів. Від багатьох людей чула, що Польща переповнена і треба рушати далі. Почала вивчати програми для біженців в інших країнах.

Можна поїхати в Німеччину, Велику Британію, Сполучені Штати, Австралію. Саме в той період активно повідомляли про безкоштовні потяги в Німеччину. Українцям там можна перебувати до кінця року, платять допомогу. Пішли із сином на вокзал подивитися, як від’їжджає той потяг, скільки людей. На пероні розговорилася з жінкою, в якої знайомі оселилися в Берліні. Розповіла, що там ще важче знайти роботу. Біженців селять у школах, спортзалах. Вирішили відмовитися від цього варіанта. Шукала в інтернеті інформацію про інші країни. Прочитала, що у Великій Британії держава платить допомогу своїм громадянам, які приймуть українців. Заповнила анкету на сайті, подала заявку. Наступного дня написав якийсь чоловік, скерував до волонтерів. Мене долучили до групи, де британці, які готові прийняти українців, виставляють пропозиції. Волонтери детально розпитували про мою родину. Деякі сім’ї погоджуються поселити з тваринами, інші ні. Запитували, чи їм м’ясо, займаюся спортом, знаю мову. Також попросили заповнити анкету, де треба було уточнити побажання щодо житла. Вказала, що готова жити в окремій кімнаті із сином і собакою. Кухня підходить спільна з господарями.

 Мені написали три родини. Одні живуть неподалік Лондона, мають бізнес. Шукали домогосподарку й няню для своїх дітей. Обіцяли непогано платити. Але їм категорично не підходив пес, продовжує Басюк.

Ще одна родина мати з донькою з невеликого містечка. Вони запропонували гарну кімнату з окремою кухнею та ванною, наче мініквартира. Третя родина живе в селі поблизу міста Ньюкасл. Нам із Тарасом виділили невеликий будинок. Господарі мешкають поряд у великому домі, з сином та онуками. Запропонували роботу в своєму пабі. Коли домовилися остаточно, що їдемо до них, заповнила анкету на візу. Візу дають на два роки з правом на роботу та перебування в країні. Після цього на пошту отримала лист. Його треба було роздрукувати і з ним їхати в Англію. Дорогу оплачує приймаюча сторона. Нам довелося їхати автобусом із волонтерами, бо мали тварину. Жодна авіакомпанія не погоджувалася взяти собаку. Виявилося, що квитки на тварин треба бронювати заздалегідь.

По приїзду потрібно поставити штамп у паспорті й заповнити анкету. Видають паперовий документ про підтвердження перетину кордону. Він знадобиться при оформленні статусу біженця. Всіма видами транспорту можна користуватися безкоштовно. Нас зустріли в Ньюкаслі, довезли до місця призначення. Англійська родина допомогла оформити сина в школу, підготувати документи на допомогу. Взяли мене на роботу. Працюю по 57 годин щодня. Паб відчиняється о 14:00, закривається о півночі. Я допомагаю на кухні, прибираю в залі. За годину платять 11 доларів.

Нас із сином прийняли добре, допомагають з адаптацією. Власник житла домовився із вчителькою з місцевої школи, щоб викладала нам англійську. Виявилося, що вона трохи знає російську. Також возять нас на екскурсії, влаштовують пікніки. Подала документи на допомогу. Щомісяця отримуватиму 600 доларів. Перші виплати обіцяють у червні.

“Газету по-українськи” можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”