Пряма участь американців у війні: мрія чи реальність – стаття Олександра Краєва

На початку травня конгресмен Адам Кінцінгер представив спільну резолюцію “Дозвіл на використання американських збройних сил заради захисту союзників 2022”. По суті, цей законопроєкт може надати президенту США право використати збройні сили США проти Російської Федерації, якщо вона застосує проти України хімічну, біологічну або ядерну зброю.

Звучить дуже потужно. Як кажуть самі американці, може кардинально змінити правила гри. Це вже не просто ленд-ліз, це прямий вступ США у війну на боці України. Проте радіти рано – закон ризикує надовго лягти на полицю очікування Палати представників. Однак навіть у такому випадку він може бути корисним Україні.

В чому важливість цього законопроєкту? Чи має він шанси бути прийнятим? І як вже зараз він працює над зміцненням обороноздатності України?

Пропозиція Кінцінгера

Резолюція, яку подав конгресмен-республіканець від штату Ілінойс, проста і достатньо лаконічна. Якщо буде прийнята, президента США отримає спеціальні повноваження власним виконавчим розпорядженням віддати наказ про застосування американських збройних сил Сполучених Штатів на території України для опору російській агресії. Прийняти таке рішення президент США може у разі застосування московським режимом хімічної, біологічної чи ядерної зброї проти України. Проте тоді повноваження президента фактично будуть повними та беззастережними – застосування армії стане питання його виконавчого указу.

Кожні 60 днів адміністрація президента має звітувати про стан справ в Україні

Протягом усього іншого часу – до застосування збройних сил – указ передбачає також додаткові процедури моніторингу. Кожні 60 днів адміністрація президента має звітувати перед спільною сесією Конгресу стосовно стану справ в Україні та подавати власну оцінку ризиків застосування російським режимом зброї масового знищення проти українців. Передбачається, що такі брифінги будуть готувати в повній координації з представниками Розвідувального Співтовариства та виголошуватиме їх сам президент. Погодьтеся, якщо сам президент стає постійним доповідачем з конкретного питання, це дуже високо оцінюється як на Капітолії, так і у Білому домі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Режим Путіна не тримається сам на собі. Росіяни мають нести колективну відповідальність” – Марія Авдєєва

Багато в чому цей законопроєкт має спільні риси із законом про ленд-ліз. Його основна мета – максимально прибрати зі шляху допомоги Україні бюрократію та процедурні перепони, які можуть завадити оперативно таку підтримку надати. Законопроєкт Кінцінгера не відміняє повноважень Конгресу в сфері контролю за використанням збройних сил – тому це не може стати новою Тонкінською резолюцією. Свого часу цим документом Конгрес повністю передав президенту Ліндону Джонсону повноваження керувати використанням американських збройних сил на початку війни у В’єтнамі. Цього ж разу усі механізми контролю залишаються, проте зайві умовності перестають заважати оперативному реагуванню.

Складні перспективні моменти

Зараз в законопроєкту малі шанси бути оперативно прийнятим і стати повноцінним законом, незважаючи на очевидну біпартійну підтримку. Тема є надто складною. Неодноразово іі Конгрес, і адміністрація Байдена наголошували на тому, що американські військові не будуть офіційно брати участь у бойових діях проти російських збройних сил на території України. Маю сказати, що навіть занадто часто це повторював президент Байден. І дуже часто навіть недоречно. Наприклад, як під час оголошення нового раунду енергетичних санкцій чи під час його “фултонської” промови у Варшаві. Ці заяви щоразу руйнували половину ефекту від достатньо потужної риторики.

Звідки ми знаємо про двосторонню підтримку цього проєкту, хоча він і досі не прийнятий? Сам Кінцінгер під час презентації документу назвав його “спільною резолюцією”. За правилами процедури Палати представників, така назва апріорі означає, що серед спонсорів чи співавторів законопроєкту є представники обох партій – і демократичної, і республіканської. І хоча конгресмен Кінцінгер ще не оголосив, хто є його співавторами та ко-спонсорами, проте ніхто з демократів не опротестував такого підходу.

Тут ми підходимо до ще однієї цікавої сторони цього документу, а саме його інформаційної складової. Зазвичай законопроєкти, які стосуються оборонної сфери – особливо коли йдеться про застосування американських збройних сил – зустрічають різку моментальну реакцію протиборчої партії. Особливо зараз, коли до проміжних виборів у Конгрес залишається всього декілька місяців, на цьому можна було б непогано зіграти. Все ж, після Афганістану тема армії та закордонних конфліктів досі є хайповою і дуже популярною серед американських виборців.

Допомагати Україні треба до максимальної межі. І зараз не знайшлося нікого, хто міг би це заперечити

Проте такої реакції не було. Жоден демократ і жоден республіканець не виступили проти ініціативи. Документ майже не засвітився в медіа, не отримав шквал критики та не був засуджений експертною спільнотою. Кінцінгер виступив з ним на декількох ключових медійних платформах, і всюди його сприйняли природно, скажімо так. Суспільний консенсус спрацював на відмінно – допомагати Україні треба до максимальної межі, і зараз не знайшлося нікого, хто міг би це заперечити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Фінансова допомога Заходу потрібна не менш, ніж військова. Інакше за кілька місяців доведеться друкувати гроші” економіст Євген Дубогриз

Хіба що боти – на сайті Кінцінгера, де і представлений законопроєкт, в коментарях знайдемо десятки, якщо не сотні, російських та китайських наративів про “агресію Заходу”, “вину НАТО”, та “бажання Америки розв’язати Третю світову”. Тут вже нічого не має дивувати.

Законопроєкт-запобіжник

Хоча цей законопроєкт насправді має всі шанси стати “старожилом” Конгресу і, можливо, навіть не вийти зі стану “на розгляді”, він із першого дня свого офіційного оголошення може приносити Україні користь і утримувати Російську Федерацію від подальшої ескалації. На даному етапі він працює як законопроєкт-запобіжник.

Хоча прийнято вважати – і не безпідставно – що американська система законодавчої влади працює на основі складних та багатофакторних бюрократичних процесів. А вони часто можуть видаватися лише додатковим фактором уповільненням процесу створення нових законів. Визначальною характеристикою цієї системи є її гнучкість, а не бюрократизованість. Згадаймо, як оперативно Конгрес зміг просунути резолюції про перші пакети фінансової допомоги Україні ще на початку березня. Не зважаючи на необхідність цілої серії експертних та комітетських затверджень для будь-якого формату поставок озброєння та компонентів. Таким же чином достатньо оперативно були затверджені перші поставки оборонного озброєння для України.

У випадку необхідності такий законопроєкт може достатньо оперативно пройти голосування. Це розуміють і в російській столиці

Тому не має викликати сумнівів, що у випадку необхідності такий законопроєкт може достатньо оперативно пройти як голосування у Палаті представників, так і голосування у Сенаті, а потім і отримати підпис президента Байдена. І головне – це розуміють і в російській столиці. Таким чином, відсутність діючого закону не є перепоною до його ефективності. Він вже передав свій попереджувальний меседж і вже намітив для Росії ту межу, яку їй переступати не варто.

Але ще залишається питання: чому б тоді просто одразу не зробити цей проєкт законом і вже одразу не створити і постійно комунікацію, і підготувати збройні сили? Іноді американці аж занадто заграються у намаганнях не нагнітати та не провокувати росіян на посилення агресії. Це було помітно і у промовах Байдена, і у виступах Держдепартаменту на всіх рівнях, і навіть у деяких заявах Пентагону. Американці готові жорстко реагувати на дії росіян та попереджати їх нову агресію, але їх власний наступ поки йде доволі помірно.

Саме тому цей законопроєкт і буде лежати законопроєктом. Як закон “на випередження” він виглядатиме занадто провокаційним, але як запобіжник він цілком відіграє свою захисну функцію.

Олександр КРАЄВ, експерт із зовнішньої політики аналітичного центру “Українська призма”, для Gazeta.ua