Московських попів пора під ср*ку. Але все не так просто

1990 рік, Київ, середина жовтня, Революція на граніті. Ми студенти тоді ще факультету журналістики Київського університету ім. Шевченка стоїмо на тоді ще площі Жовтневої революції і скандуємо раз по раз три найпопулярніші гасла того часу: “Україні волю!”, “Кравчука на голодівку!” та “Геть московського попа!” Відтоді Україна отримала волю й дев`ятий рік доводить своє право на неї зі зброєю в руках. Леонід Кравчук не голодував, пережив обидва Майдани, критично про них висловлювався, засуджував водночас українських націонал-демократів та російську агресію й у травні цього року залишив цей світ. Натомість гасло “Геть московського попа!” досі лишається актуальним.

Так, 1 грудня президент України Володимир Зеленський ввів у дію рішення Ради безпеки та оборони щодо заборони в Україні релігійних організацій, афілійованих із центрами впливу в Росії. Вжита множина, але розумному досить: під “організаціями” мається на увазі єпархія РПЦ (Російської православної церкви). Хоча самі керівники називають її УПЦ (Українська православна церква), при тому що канонічною після отримання Томосу є ПЦУ (Православна церква України). А патріотична спільнота, включно з політиками, яких чомусь записали в опозицію до чинної влади (а хто ж тоді при владі?), іменує московську церкву не інакше, як філією ФСБ РФ в Україні.

Результати обшуків, проведених СБУ в окремих єпархіях, дають усі підстави погоджуватися з цим визначенням. Бо знайдена і література проросійського пропагандистського змісту, і попи виправдовують російську агресію публічно, на службах, і диверсанти знаходили собі притулок на церковних базах. Це, до речі, виявлено вже протягом першого місяця масштабного вторгнення у мережі гуляли фото затриманих коригувальників вогню, прямо причетних до РПЦ.

Але є й непрямі докази. Які на жаль, далі буде сумно, дають водночас ширшу картину вкорінення російської агентури всередині України і широке поле для маніпуляцій.

Почнемо від гри з перестановкою літер у самоназві. Це відомий в історії чекістський прийом підміни понять. Нагадаю листопад 1917 року. Наступного дня після більшовицького перевороту в російському Петрограді в Києві проголошують створення УНР Української Народної Республіки. А вже під кінець грудня в захопленому російськими військами Харкові проголошується Українська Народна Республіка Рад маріонеткове, контрольоване Росією псевдодержавне утворення. Керівники якого тут же заявили про своє право представляти Україну та її народ. Тому просять братню Росію про військову допомогу адже київська УНР здійснює проти УНРР збройну агресію. А там зібралися націоналісти, мазепинці і взагалі буржуї-мироїди.

Янукович ходив по благословення до РПЦ з будь-якого приводу. І досі невідомо, чи благословив його митрополит Онуфрій перед відмовою підписати Асоціацію з ЄС…

За аналогією, московські попи, активно іменуючи себе діячами саме української церкви, на словах відмежовуються від Росії. Й водночас заявляють про переслідування з боку України за релігійними переконаннями. Цю очікувану тезу вже озвучив днями Вадим Новинський, про українське громадянство якого подбав 2012 року особисто Віктор Янукович. З наголосом на, цитата, “визначні заслуги перед Україною”. Хто такий Янукович навряд варто зайвий раз нагадувати. Хіба зауважу про його тяжіння саме до РПЦ, куди він ходив по благословення з будь-якого приводу. І досі невідомо, чи благословив його митрополит Онуфрій перед відмовою підписати Асоціацію з ЄС…

Україною та громадянством прикривав свої відверто ворожі дії Віктор Медведчук, кум Володимира Путіна. Його легально зареєстрована проросійська організація називалася “Український вибір”. Дружина Медведчука, телеведуча Оксана Марченко, знялася в документальному серіалі “Паломниця”, кожна серія якого показувала її, скромну богомольну жіночку-мільйонерку, в знакових для України й РПЦ лаврах.

Чимало моїх знайомих із проукраїнськими поглядами вінчалися та хрестили дітей в московських церквах. Пояснення просте: ті церкви ближче до дому

Але все це не докази. Бо ніхто нікому не забороняє їздити по лаврах і ставити свічки. Нема заборон заходити в церкви, приналежні до РПЦ. Ба більше: чимало моїх знайомих із проукраїнськими поглядами там вінчалися, хрестили дітей, святили паски, яйця й ковбаси. Пояснення просте: московська церква територіально ближче до дому, а Бог він узагалі один, Творця й Создателя ніхто не приватизував.

Таким чином, московські попи коять значно важчі злочини, ніж зберігання російської пропаганди й надання притулку терористам. Погано, що ці злочини не оформленні статтями ані в Кримінальному, ані в Адміністративному кодексах України. За те, що вони прикривають свої діяння іменами Бога і України, покарання не передбачено. Між тим наше громадянство дає московським попам легітимну можливість заявляти про порушення своїх прав, репресії, переслідування вірян тощо. А фахові релігієзнавці охолоджують запал свідомої української громади: від обшуків до повної заборони РПЦ може пройти чимало часу. І, на жаль, не факт, що московських попів таки виженуть нарешті геть, згідно з буквою закону.

Адже на те є ще одна, погано очевидна зараз, під час війни, причина. Справа в тому, що владна верхівка в Україні діє ситуативно, не граючи в довгу й не думаючи про результат. Зокрема, домашній арешт Медведчука й закриття підконтрольних йому пропагандистських каналів обсягу проросійської пропаганди не зменшило впритул до 23 лютого 2022 року. Вже наступного дня вчорашня медведчуківсько-путінська рать, цитата, “перейшла на бік України”. Тому за свої діяння покарана не була. ОПЗЖ нібито заборонена проте колишні депутати від проросійської сили нікуди не поділися. Як і їхні виборці.

Звідси можна стежити за руками. Ті, хто перефарбувався й перевзувся, активно співпрацюють з чинною владою. Влада ж навіть під час російських ракетних обстрілів думає про майбутні вибори й моделює їх. Зачистити Московський патріархат означає налаштувати проти себе, без перебільшення, мільйони його вірян. А це найбільш дисципліновані виборці. Тому санкції проти Новинського оголошені, а проти предстоятеля РПЦ Онуфрія (Березовського) чомусь ні. Хоча глава ворожої церкви має значно більший ранг, ніж її диякон.

Коли архімандрита Нікіту застали в ліжку з юним хористом, піп заявив, що це провокація і хлопчика йому заледве не підкинули

Сліпа віра й відданість московським попам суперечить здоровому глузду й справді відповідає усім ознакам тоталітарної секти. Яскравий приклад тому гучна історія з чернівецьким архімандритом Нікітою, якого застали в ліжку з юним хористом. Звісно, піп заявив, що це провокація, хлопчика йому заледве не підкинули. Він може заявляти, що завгодно. Важливо інше: парафіяни вірять. І дивним чином не реагують на, скажемо делікатно, нетрадиційні сексуальні вподобання служителя Божого. Хоча церква, причому саме московська, засуджує подібне публічно. Здавалося б, віряни повинні після такого з огидою плюватися в бік РПЦ. Натомість Нікіту вже за тиждень висвячують на голову Івано-Франківської (!!!) єпархії. Протестів не видно й не чути.

Виглядає, московські попи й надалі почуватимуться нормально всередині України. Адже позбутися їх так само неможливо, як від російського сусідства ззовні. На жаль, кордони не пересунути. Як не змусити всі парафії РПЦ разом зібрати манатки й залишити наші храми й нашу територію. Проте з російською церквою трохи простіше. Слід лиш виявити політичну волю та йти до кінця, не зважаючи на можливі електоральні втрати. Й насправді реалізація гасла “Геть московського попа!” в перспективі суттєво посилить здатність України оборонятися. Й, відповідно, послабить агресора, зменшивши кількість агентів російського впливу.