“Нас був лише взвод, а в них 100 одиниць техніки”: як українські воїни зупинили наступ на Слов’янськ (Відео)

Повномасштабна війна росії проти України

Малими силами десантники відстояли Долину, заплативши за це найвищу ціну – життями своїх побратимів

Населений пункт Долина. Точніше те, що від нього залишилося. Нині це місце більше нагадує кадри з фільмів жахів або стрічок про апокаліпсис. Саме тут у березні українські захисники зупинили російський наступ на слов’янському напрямку. За що росіяни практично стерли долину з обличчя землі. Сюди працювало все – ствольна та реактивна артилерія, танки, авіація.

Причому щодня. А після потужного авіанальоту та артилерійського валу йшла російська піхота – на бронетехніці. І таких наступів за день могло бути три-чотири. Оборону Долини у той час тримала одна із десантно-штурмових бригад, геть нерівними силами відбиваючи кожну потужну атаку росіян.

“Доходило до такої кількості, що на підрозділ взводу рухалась колона 40-60 одиниць техніки. Нас там сидить образно 10 осіб, ми там навіть п’ять-шість машин – тяжко буде, а противник відправляв цілі колони. Переживали більше за те, аби тебе не переїхав танк. Настільки був близький контакт із противником. На той момент здавалося, якщо ж пекло, воно саме тут”, – розповідає військовослужбовець десантно-штурмових військ ЗСУ Ростислав.

І воно справді було тут, у Долині. І для цивільних, чиї будинки за пів року великої війни російська арта та авіація розібрала по цеглинах. І для десантників, які ледь не щодня прощалися із життям. Прощалися, але ще більше вгризалися в землю, не пропускаючи росіян далі – до Слов’янська.

“Люди спали по дві-три години, але було завдання не пропустити противника, не запустити його у населений пункт. І при можливості уражати, знищувати. Був один період такий особисто в мене, що за тиждень я думав разів, може, шість, що це вже кінець, тому що дуже – артилерія, авіація, танки, піхота йде і все це на маленькому клаптику землі і ти не можеш звідти піти”, – ділиться пережитим український захисник.

“Тільки флот по нас не працював. Все – касети, фосфор, гради, стволка, під ранок зайшло дві шумки двічі, два Ка-52 два рази, виїхав танчик нас кошмарив пів години, і виїхало більш як 100 одиниць техніки. А нас всього взвод було”, – пояснює армієць “Субота”.

Його війна розпочалася 11 березня. З Попасної, де вже тривали контактні стрілецькі бої, далі була важка оборона Кам’янки, де суботу поранило.

“Артобстріл був і мені вище плити ззаду залетів осколок. Не могла під’їхати евакуація і ми ще три кілометри йшли й у мене ще в крові все ззаду було”, – каже боєць.

Після шпиталю “Субота” потрапив в Долину. Населений пункт за 20 кілометрів від Слов’янська, який і став тим рубежем на ізюмському шляху, за який десантники не пустили російську орду з її навалою бронетехніки та артилерії. Щоправда, якось, згадує “Субота”, рашистам таки вдалося взводом пробратися у хати. У ту ніч від ворожого вогню загинуло чотири його побратими. З хат окупантів викурювали найвідчайдушніші.

“У мене є такий боєць, “Бик”, якщо у мене попитають коли-небудь – хто такий воїн, то я скажу, що це “Бик”, тому що штурмувати будівлю – це сама по собі така справа нелегка, а вночі це взагалі. “Бик” готуйся, будеш заходить. Все плюс, він зібрав ще чотирьох осіб, вони зайшли з гранатою, завалили того у*обка, який моїх хлопців положив, та й все”, – розповів армієць ЗСУ.

Малими силами десантники відстояли Долину, заплативши за це найвищу ціну – життями своїх побратимів. Але далі цього зруйнованого вщент села окупантів не пустили. На початку вересня українська оборона переросла у потужний наступ. росіян не просто вигнали з ізюмського шляху. Тих, хто йшов на підкріплення, у буквальному сенсі слова спалили дорогою. російські БМП, БТРи і танки досі валяються обабіч цього шляху.

“Як в мене говорив мій командир взводу – не можна не дооцінювати противника. Бо цим можна дуже прорахуватися. Бачте, коли вони дають якісь інтерв’ю чи що “та ну хахли – що вони сделають?” У цьому вони і прорахувалися. Просто недооцінювали. І, тим більше, ми на своїй землі, тут у них взагалі без варіантів”, – наголошує десантник.

Нині Долина – живе, точніше, убите та зруйноване підтвердження російських злочинів. Колись тут мешкало більше, ніж пів сотні людей. Нині єдині жителі Долини – покинуті тварини – коти та собаки, які жалібно горнуться до людей. Тут зруйноване все, навіть російська святиня.

Храм георгія побідоносця. Звісно, московськго патріархату. Здоровенний храм на маленьке село Долина. Його навіть не добудували. Центральний дзвін не встановили на церкву. І ось що з російською церквою зробили росіяни.

З Донеччини, Ольга Калиновська, Сергій Клименко, Сергій Малін, “5 канал”