Без Пушкіна
Ми серед перших викинули російські книжки, каже телефоном бібліотекарка Галина із селища на Вінниччині. На той час мали одного загиблого односельця. Тепер їх двоє. І ще одного вважають зниклим на Запоріжжі.
Галина фотографує порожні полиці бібліотеки. Просить подарувати закладу дитячі й підліткові книжки українською.
Діти приходять. У нас за деякими книжками в чергу записуються. Учителька початкових класів обіцяє якісь додаткові винагороди, якщо прочитаєш кілька книжок. Прикро, що “Том Соєр” чи “Хатина дядька Тома” були лише російською. “Пеппі” мали два примірники українською і п’ять російською.
16 червня зі шкільної програми вирішили вилучити твори російських і радянських письменників. Більше не вивчатимуть понад 40 авторів.
Місцева вчителька зарубіжної обурювалася, що це варварство. Має освіту викладачки російської мови й літератури. 90 відсотків часу діти читали Пушкіна, Лермонтова й Чехова з Толстим. Писала, що не уявляє, як виростити культурну людину без Пушкіна.
З кумою збираємо й відправляємо дві коробки книжок. Галина телефонує подякувати.
Щойно виставила, що нам надіслали “Груффало” та “Груффалятко”, три мами писали в особисті, що хочуть узяти. На “Мумі-тролів” теж черга вже. В онуки в чаті вчителька початкових класів попросила всіх за літо перечитати Платона Воронька й Зірку Мензатюк. Пам’ятаєте, я казала про вчительку зарубіжної? Не змогла жити без Пушкіна. Виїхала до сина кудись у Росію.
