Бронемашина на городі

Раз на рік релігійне свято стає і родинним. Тоді бачуся з родичами, з якими в інший час не випадає. З’їжджаємося на могили предків. Їм не відмовиш навіть у війну. Оксана працює на атомній електростанції, яку кілька місяців тому захопила московська орда. Каже, знала ще п’ять років тому, що підуть на нас війною.

 Зі мною працював кримчанин. Розповідав, на півострові тільки глухий не чув, що буде війна. Їх готували заздалегідь. То звідки міг узятися народний опір? СБУ, силовики всі були російські, говорить Оксана. А ще одна медична працівниця розповіла. 2014-го вони готували операційну у Криму для наших імовірних поранених, а тут наказ: вивезти всю зброю. Хлопці були готові битись, а керівництво ні. Наших роззброїли до заходження москалів на півострів.

Розпитую Оксану, чи є ще робота. Каже: частину техніки зіпсували, частину вкрали.

 Ворожа розвідка заїхала напередодні як туристи. Наші дають дозволи на туристичний в’їзд у зону. Було шість відхилень від маршрутів. 23 лютого просила начальника: вивезіть апаратуру. Сказав: “Нащо вона їм?” Керівництво, крім гендиректора, 25-го вже було за кордоном.

Утім, станція працює. Американці дали переносні лабораторії, чехи комп’ютери. МАГАТЕ і Європа обіцяють відбудувати пошкоджене.

Питаю, чи всі колеги вижили.

 Керівник сказав: “Тримайтеся”, і зник. Решта виїхала. Лишилося троє. Вижили. А одна місцева. Куди їй їхати? Каже, рашисти поставили свої танки й БТРи біля її двору. Один питає: “Ничего, что мы бронемашину возле забора поставили?” А вона як скипить: “Із городу заберіть нема як орати!” І він побіг переставляти. А вона думає: “Міг же й розстріляти”