Україна від Онтаріо до Амура

Напад Росії призвів до виїзду в Європу й за океани 6,5 мільйона наших громадян

“Пам’ятаю, сиділи ми з кількома поважними діяспорянами в одній ресторації в Торонто, з характерним акцентом розповідав багато років тому авторові цих рядків один колишній працівник радянського КГБ. Сама Ярослава Стецько була. Я, за легендою, був працівником радянського посольства, який потай симпатизував українському руху. І в якийсь момент вони мені кажуть: “Пане, ми вам вірили б, навіть якби ви були полковник каґебе”. А я був лише підполковником”.

На відміну від спеціально підготовлених для “боротьби з українським буржуазним націоналізмом за кордоном” агентів КГБ, в яких навіть штучно формували необхідний акцент, більшість звичайних українців за радянських часів майже нічого не знала про життя співвітчизників у діаспорі. Про її існування вряди-годи нагадували хіба що пропагандистські карикатури журналу “Перець”. Маловідоме було навіть слово “діаспора”. Хіба що добре освічені знали, що історично так називали сукупність єврейських громад, розсіяних світом за тисячі років бездержавного існування цього народу. А найосвіченіші, можливо, були в курсі, що оригінальне походження терміну є грецьким: так давні елліни називали сукупність своїх колоній у Середземномор’ї й на чорноморських берегах.

В агентів КГБ штучно формували необхідний акцент

В українську свідомість слово “діаспора” увійшло лише наприкінці радянської перебудови, особливо зі здобуттям незалежності 1991-го. Уже 22 серпня наступного року уряд Української Народної Республіки в екзилі на чолі з президентом в екзилі Миколою Плав’юком у присутності керівництва незалежної України на чолі з Леонідом Кравчуком урочисто склав повноваження й передав до Києва клейноди УНР. Офіційно цей акт відбувся на виконання рішення Трудового Конгресу Українців (парламенту УНР) ще від 1919 року, підписаного Симоном Петлюрою. В тому рішенні йшлося, що уряд в екзилі матиме скласти повноваження з відновленням української державності на питомо українських теренах.

Як писала 20 років потому “Історична правда”, серед іншого ця подія означала завершення протистояння УНР та Організації українських націоналістів з Українською Радянською Соціалістичною Республікою. Адже 1991 року Україна офіційно проголосила себе правонаступницею УРСР. Утім, широкі верстви вчора ще “радянських” українців у ці тонкощі не вдумувалися. Зате телевізійну трансляцію урочистої події бачили мільйони. Якщо для президента Кравчука це було, вочевидь, успішним піар-ходом, то для народних мас стало насамперед нагадуванням про існування багатомільйонної діаспори за океаном.

На початок Першої світової у США жило понад пів мільйона українців

Українська еміграція на Захід мала кілька хвиль, викликаних різними причинами. Науковці вказують, що історично все почалося ще в середині XVIII століття з компактним поселенням українців у містах Бачка та Срем сучасна Сербія. Та цю 20-тисячну громаду ніколи не можна було вважати впливовою більше, ніж на суто локальному рівні.

Наприкінці ХІХ століття із західноукраїнських земель, підконтрольних тоді Австро-Угорщині, а згодом Польщі, почався перший масовий виїзд в Америки. Саме “в Америки”, а не “в Америку”. На початок Першої світової війни у США жило понад пів мільйона українців, у Канаді понад 100 тисяч, а ще близько 70 тисяч оселилося в Південній Америці в Бразилії й Аргентині. Причини еміграції корінилися в “пошуках кращої долі”, тобто були суто соціальні.

Після поразки Перших визвольних змагань 19171921 років починається широка українська політична еміграція головно до Європи. Ще потужніша третя хвиля еміграції мала місце після Другої світової. Чимало керівників ОУН і УПА виїхало у США та Канаду через Західну Європу. Хтось лишився ближче до батьківщини, як-от Степан Бандера, в підсумку вбитий агентом КГБ у німецькому Мюнхені. Але такі безпосередньо пов’язані з ОУН особистості, як уже згадані Микола Плав’юк, Ярослава Стецько й багато інших, осіли в Канаді. Щоправда, подружжя Стецьків теж спершу обрало Німеччину: в тому ж таки Мюнхені чоловік і тезко пані Ярослави, Ярослав Семенович Стецько, очолив Антибільшовицький блок народів і прожив до смерті 1986 року.

Далеко не всі діаспоряни переймалися політикою. Проте діаспора в цілому робила все можливе для збереження “українськості” як такої. Ще 2009 року автор цих рядків побував у так званому Ukrainian Village, українському районі Чикаго, й на власні очі бачив численні пункти прийому посилок в Україну, українські бібліотеки, українські школи й церкви включно з трьома великими, навіть за українськими мірками, соборними храмами. Попри те, що на ту епоху багато жителів “Українського села”, за американською модою, вже мешкали у приватних будинках за містом, на недільну службу ці собори були добряче заповнені людьми як правило, у вишиванках чи хоч би одязі з українськими національними елементами.

Після здобуття незалежності діаспора активно допомагала молодій державі. Обчислити цю допомогу кількісно практично неможливо. Але відомо, що більшу частину з 1,8 мільйона доларів на придбання 1992 року будівлі для українського посольства в Оттаві дали місцеві українці. Аналогічну ситуацію спостерігали й у США. Ще більше значення мало організоване українське лобі для впливу на політичні рішення влади тих же Штатів, що так чи інакше стосувалися долі молодої України.

Кремль домігся судової заборони Об’єднання українців Росії

Не можна не зазначити, що це становило разючий контраст з українською діаспорою на сході, головно в Росії. Хоча загалом українців там усе ХХ століття жило більше, ніж на Заході, асиміляторський курс спочатку царської, а потім радянської Росії не дав мільйонам наших співвітчизників змоги стати хоч скількись помітною організованою силою. Із приходом до влади в Росії Володимира Путіна ситуація почала стрімко погіршуватися. Наприклад, якщо 2002 року в Москві офіційно було зареєстровано майже 256 тисяч українськомовних українців, то 2010-го вже менш як 155 тисяч. Ще 2012 року, тобто за два роки до початку відкритої агресії проти України, Кремль домігся судової заборони Об’єднання українців Росії найчисельнішої української організації РФ.

Повертаючись до української діаспори на Заході, не можна не згадати, що нині її параметри зміняться, адже повномас­штабний збройний напад Росії на Україну вже тепер призвів до виїзду в Європу й за океани 6,5 мільйона наших громадян, за даними Організації Об’єднаних Націй. Якою буде нова діаспора, прогнозувати ще зарано. Утім, вплив діаспорян на тих, хто попри все залишається вдома, буває непередбачуваний. Згаданий на початку цього тексту працівник КГБ не в останню чергу через свій досвід “роботи з діаспорою” став одним із перших старших офіцерів цієї структури, які на початку 1990-х присягнули на вірність Україні. Попри пенсійний вік, він відмовився виїхати з Києва після початку російської навали й тепер допомагає справі нашої оборони. Так, буває й таке.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”