Технології на війні: як вони змінюють поле бою та чому навіть у ХХІ сторіччі танкові колони йдуть одна на одну

Як виглядає сучасне поле бою порівняно з війнами минулого? Завдяки чому сьогодні на окремих ділянках фронту достатньо 300 людей для місій, які 80 років тому вимагали 3000? Чим цінний маленький китайський дрон? Ці та інші питання порушує британський журнал The Economist у новому матеріалі своєї постійної рубрики «Уроки битв». Автор статті, редактор відділу оборони Шашанк Джоші проводить паралелі між нашою Великою війною та війнами минулого. Він докладно описує, яких успіхів можна досягти завдяки сучасним технологічним рішенням, та шукає відповідь на питання: що ефективніше на сучасному полі бою – людські маси чи технології? Цей матеріал – перший у спецпроєкті про майбутнє війни – переклала для Mind редакція платформи відкритих інновацій Reactor.ua.

У 1970-х роках радянські генерали збагнули, що США з його лідерством у мікроелектроніці випереджає СРСР у розробці високоточної зброї великої дальності, апаратури ціленаведення (такої, як супутники) та мереж, здатних підтримувати зв’язок між цими двома системами. Вони дали цьому явищу гучну назву: «розвідувально-ударний комплекс».

Операція «Буря в пустелі» – швидкий і легкий тріумф Америки над Іраком у 1991 році – здавалося, була додатковим доказом цього концепту. І дійсно, навіщо гамселити один одного в окопах, коли можна паралізувати ворога точковими ударами по командних пунктах та центрах матеріально-технічного забезпечення глибоко в тилу? Американські лідери думок вітали цю «революцію у військовій справі», або ж РВС («Revolution in Military Affairs», RMA).

З цим погодилися навіть такі загартовані армії, як Армія оборони Ізраїлю. «Старші командири були переконані, що у війнах майбутнього більше не буде великих маневрів із залученням численних формувань, – писав Еадо Гехт, викладач командно-штабного коледжу Ізраїлю. – Завоювання території вважали чимось непотрібним і навіть… контрпродуктивним».

Перемога Азербайджану над Вірменією у 2020 році, здавалося б, підтвердила домінування високоточної зброї над сухопутними військами. «Маємо визнати, що старі концепції ведення великих танкових битв на європейській території відійшли у минуле, – казав у листопаді 2021 року прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон. – Є інші, кращі речі, у які треба інвестувати, [такі як] кібер-індустрія – такою буде війна в майбутньому».

А через три місяці росія вдерлася до України.

Ця війна є прикладом олдскульного виснаження: протистояння живої сили, сталі та вибухівки у промислових масштабах. Вважається, що росія втратила понад 200 000 людей вбитими та пораненими. Це в чотири рази більше, ніж радянський союз втратив в Афганістані, а та війна тривала десятиліття. Це дві з половиною армії Великої Британії. Понад 20 000 росіян, за даними американських джерел, загинули лише з грудня 2022-го по квітень 2023 року, більшість із них – на околицях чи всередині Бахмута, раніше маловідомого міста на сході України. З часів руйнівної іранської облоги Басри у 1987 році жодна армія не втрачала стільки людей за такий короткий час.

Україна теж стікає кров’ю. Звіти американської розвідки, оприлюднені наприкінці лютого, свідчать про те, що українські втрати – понад 100 000, у тому числі більш ніж 15 000 убитими. Армії обох країн, що були до війни, знищені та створені заново, наповнені призовниками та добровольцями з невеликим військовим досвідом або взагалі без нього. Багато з тих, хто сьогодні є в авангарді українського контрнаступу, проходили лише декілька тижнів навчання. Деякі європейські країни, якби потрапили у подібну ситуацію, – наприклад, Фінляндія, – можливо, змогли б у короткий термін мобілізувати багато людей. Більшість же взагалі відмовилася б від мобілізації.

Порівняння цієї війни з Першою світовою дещо некоректні: лише Велика Британія за тиждень до битви на Соммі в 1916 році випускала понад 200 000 снарядів на день. Порівняймо з українськими оцінками минулого літа: пікова інтенсивність російського вогню становила 60 000 снарядів на день. Але витрати боєприпасів значно перевищили як передвоєнні очікування (що призвело до плавлення артилерійських стволів), так і виробничі потужності. І це оголило зяючі діри в західній промисловості.

«Боєприпаси – мов цемент, – писав Джонатан Каверлі з військово-морського коледжу США. – Вони не завжди потрібні, але коли вже потрібні – то у величезній кількості». Контрнаступ України був би неможливий без постачання великої кількості снарядів з Південної Кореї.

Ця вакханалія немислимого нищення людей і техніки на посіченому траншеями ландшафті – зовсім не те, що мали на увазі військові технологи, коли говорили про «революцію у військовій справі». Основна зброя війни – артилерія – була знайома і наполеонівському солдату.

«Що зупинило росіян на півночі від Києва? – запитує Джек Уотлінг з Королівського Об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI). – Дві артилерійські бригади, які щодня стріляли з усіх своїх стволів». Так Україна продемонструвала відповідь на ідею, що технології завжди перемагають людські маси, що якість може замінити кількість. Сер Патрік Сандерс, генерал, головнокомандувач британської армії, уїдливо висловився минулого року: «Ви не зможете віртуально переправитися через річку».

Але парадокс війни полягає в тому, що людські маси та технології тісно пов’язані. Навіть артилерійська війна є свідченням цього. Декілька тижнів перед вторгненням Америка надсилала Україні снаряди «Ескалібур». Кожен з них мав усередині невеликий міцний чіп, що міг приймати GPS-сигнал від американського сузір’я навігаційних супутників. Тож якщо росія часто покладалася на «накриття» широкої території, то українські артилеристи могли бути більш точними. Такі раунди були «непропорційно ефективними», – йдеться у дослідженні, проведеному паном Уотлінгом та його колегами з RUSI на основі даних Генерального штабу України. Українці не лише точніше вражали цілі – вони використовували меншу кількість снарядів, тим самим зменшивши логістичне навантаження (а ці снаряди важкі).

І тут на поле бою виходять дрони.

Безпілотники – «серце» високоточного вогню. Річард Берронс, британський генерал у відставці, зазначає, що ідея коригувати вогонь з повітря сягає корінням у громадянську війну в США, коли для цієї справи застосовували повітряні кулі. За його словами, дрони, що скидали плівку із записом на парашуті, використовувалися з 1970-х років. У 1980-х безпілотники, якщо залишалися на лінії видимості, вже могли надсилати дані в реальному часі. Сьогодні ж небо вкрите дронами. Під час битви за Бахмут їх спостерігали понад 50 одночасно. Близько 86% усіх українських цілей наведені з безпілотників, каже Т. Дж. Голланд, один з кращих солдатів XVIII повітряно-десантного корпусу США.

У перші шість місяців війни російські артилерійські підрозділи, які мали власні дрони та не покладалися на штабні, могли вражати цілі протягом 3-5 хвилин після їх виявлення. Хто не мав – тим потрібно було близько півгодини, і точність їх була меншою. Безпілотники, по суті, одноразові: за даними RUSI, близько 90% дронів, що їх використовували Збройні сили України в період з лютого по липень 2022 року, були знищені. Середня очікувана тривалість «життя» дрона з нерухомим крилом становить приблизно шість польотів, а простішого квадрокоптера – взагалі три. Згідно з останнім дослідженням, Україна щомісяця витрачає 10 000 дронів.

Протягом багатьох років армії Заходу прагнули такого способу ведення війни, де б сукупність «датчиків» – відеокамер, тепловізорів, радіоантен тощо – виявляла цілі, передавала дані найкращому «стрільцю» – гаубиці, ракеті чи військовому кораблю, – і таким чином утворювався б «ланцюг знищення» або ж, як зараз кажуть, «павутина знищення» безпрецедентної швидкості та ефективності. Прозоре і напівавтоматичне поле бою було ідеалом і радянського «розвідувально-ударного комплексу» і американської RMA. В Україні поки що не так. Але вона є «випробувальним майданчиком» для технологій, спокусливим проблиском можливого.

Ось, наприклад, дрон. Він знімає російську позицію. Якщо оператор помічає російський танк, він може вручну позначити його місцезнаходження у додатку «Кропива», таким чином повідомивши про нього кожній артилерійській батареї в цьому районі. Ця система, яку іноді називають «Uber для артилерії», скоротила тривалість бою з десятків хвилин до декількох – а успіх від невдачі часто відділяють лише пара хвилин. Подібні цифрові зв’язки між «датчиками» і «стрільцями» все більше вдосконалюються.

Безпілотники збирають величезну кількість відеоматеріалів, петабайти за годину. Вони не можуть відправити назад все: пропускна здатність каналу замала, зв’язок часто глушиться. Значить, робота має виконуватися «на вістрі», тобто на самому дроні. За словами одного з європейських генералів, все більше українських безпілотників оснащені «елементарним штучним інтелектом». Маленькі малопотужні чіпи визначають, що дрон бачить внизу – танк Т-72 чи Т-90. А раніше цю роботу можна було виконати лише на віддаленому хмарному сервері. Зараз безпілотник може передавати лише декілька кілобайтів важливої інформації – наприклад, тип цілі та її координати – навіть якщо його зв’язок нестабільний.

Подібна діджиталізація техніки відображає зіткнення старих і нових шляхів ведення війни. Багато систем, отриманих Україною, є застарілими (наприклад, американські гаубиці чи радянські ракетні установки, розроблені ще до Кубинської кризи), або ж без чутливих компонентів.

Україна – піонер у «здатності перетворити тупий шматок металу часів холодної війни на щось, що можна об’єднати в мережу та зробити частиною цієї алгоритмічної війни», – каже один з іноземних радників у Києві. «Це жахливо – надавати українцям… можливості, які британські збройні сили мали багато років тому», – зазначає Джеймс Гіппі, молодший міністр Збройних сил Великої Британії.

Інформація – повсюди.

Доступ України до Starlink – групи низькоорбітальних супутників, запущеної американською компанією SpaceX Ілона Маска, – означає, що навіть прості бійці мають зв’язок і розвіддані, раніше доступні тільки командирам бригад. І не треба ніякого складного обладнання. Український солдат, сидячи у кутку в київському ресторані, відкриває макбук і показує журналісту пряму трансляцію з поля бою, де ширяють російські літаки.

Додаток «Delta», розроблений волонтерами-техніками, поєднує в собі все – від кадрів з дронів до інформації з російських соціальних мереж. Він інтегрований з американським Національним агентством геопросторової розвідки, тож користувачі можуть отримувати зображення з комерційних супутників (хоч і не найчутливіших). Це дозволяє в розумний спосіб об’єднувати потоки даних. Батальйон може використовувати американські радіочастотні супутники, щоб виявити випромінювання російського радара в загальній зоні, а потім відправити дешевий китайський дрон з камікадзе-місією для підтвердження його місцезнаходження.

росія на тактичному рівні теж застосувала певний формат мережевої війни. «Погальмувавши» на початку, нині вона використовує комп’ютеризований нагляд і контроль для зв’язку дронів та артилерійських батарей. Вона також має хороших розвідників (а насправді – шпигунів) і власні супутники. Але війна показала, що однієї розвідки недостатньо – отриманими даними треба вміти правильно користуватися.

У перші дні війни російська авіація не змогла пробити українську протиповітряну оборону не лише через погану підготовку, а й через те, що російській військовій розвідці потрібно було щонайменше два дні, щоб передати цільову інформацію до командного центру в москві, звідки вона йшла далі – до військових літаків. На той час цілі, як правило, давно вже знаходилися в іншому місці. Навіть зараз, через 16 місяців війни, російська армія ледь здатна знаходити і вражати рухомі цілі.

Українські планувальники, навпаки, ведуть «війну, засновану на даних», і при цьому на такому рівні «швидкості і точності, якого НАТО ще не досягнув», – підсумовує Ніко Ланге, колишній керівник оперативного штабу міністерства оборони Німеччини. Іноді вистачає таких інструментів, як «Кропива» та «Delta». Такі технологічні компанії, як американська Palantir, використовують передовий штучний інтелект, щоб допомогти Україні знаходити цінні цільові об’єкти.

Але війна, заснована на даних, теж може бути тривіальною. За словами українського поліцейського, минулого року його підрозділи виявляли російських військових, просто перехоплюючи 1000 розмов на день (тепер цифра більша). Якщо знаходили генерала – ділилися подробицями у спеціальній групі в WhatsApp. «Ми буквально були на зв’язку з людьми, яких бомбили», – каже він.

Така швидкість і точність впливає на тактику. «Треба звикати воювати під постійним спостереженням і в постійному контакті, без вихідних і свят», – каже генерал Джеймс Рейні, голова командування армії США з модернізації сухопутних військ. Одна з відповідей на це – вдатися до методів сивої давнини: окопи й укріплення простягаються на сотні кілометрів через схід України.

Камуфляж – теж тактика, хоча застосовувати його стає все складніше через комбінування датчиків.

Ковдра з підігрівом ще може збити з пантелику інфрачервону камеру, але радіолокаційні супутники вловлюють навіть тонкі сліди шин, що ведуть до прихованої позиції. Найкращий спосіб вижити, кажуть у RUSI, – це просто розійтися та рухатися швидше, ніж ворог здатен це помітити. Навіть українських спецназівців, які діють невеликими групами, можуть виявити російські безпілотники, якщо вони довго стоять на одному місці.

Ця небезпека формує напрочуд мінливе поле бою. В Україні на лінії фронту, протяжність якої – 1200 км (750 миль), розташовані близько 350 000 російських військових. Тобто, десь 300 осіб на кілометр, а подекуди у минулому році – вдвічі менше. Це приблизно 1/10 від середнього показника для тієї ж території під час Другої світової війни, зазначає Крістофер Лоуренс, керівник Інституту Дюпюї, який збирає такі дані. Батальйони з кількох сотень людей займають території, на яких колись стояли бригади з декількох тисяч.

Теоретично, каже містер Лоуренс, це видається сприятливим середовищем для проведення атак. Тонкі лінії фронту легше пробити. А новітні датчики, точніші боєприпаси та кращі цифрові мережі полегшують пошук та ураження цілей. Заковика в тому, що той, хто атакує, має сконцентрувати свої сили, щоб пробити добре захищені лінії фронту, – саме це зараз і намагається зробити Україна. Але такі концентрації військ можна виявити та вразити; не завжди, але частіше, ніж у минулому. «Наразі у наземній війні наявний очевидний зсув на користь захисника, – підсумовує Френк Хоффман з Вашингтонського університету національної оборони, – як це було за часів Гельмута фон Мольтке Старшого наприкінці ХІХ століття, – коли розпочалася революція вогневої сили, що зробила масові формування та маневри непомірно складними».

Парадокс: високоточна війна подекуди може протистояти деяким перевагам масовості. Так, на північ від Києва перевага росії над Україною становила 12 до 1. Це теж «комплімент» масі. Згідно з поінформованими джерелами, програмне ціленаведення економить 15-30% снарядів. Але, як каже Майкл Кофман з Центру військово-морської аналітики, чого не може зробити точність – так це замінити масу.

Ідея радянського «розвідувально-ударного комплексу» або американської RMA полягала в тому, щоб перемогти, паралізувавши ворога, а не виснажуючи його. Але, здається, від виснаження не втекти. Війна малою ціною – це ілюзія. «Багато хто очікував, що вторгнення росії буде другою «Бурею в пустелі», – каже Ендрю Крепіневич, американський чиновник з питань оборони, який був піонером ідеї RMA у 1990-х роках. – Але натомість маємо другу ірано-іракську війну».

Даний спеціальний звіт присвячений урокам, які потрібно винести з цієї війни, особливо Заходу. Це і логістика, і цивільна оборона, і морська війна. росія теж їх засвоює. А починати слід з технології, що загрожує притупити деякі переваги дронів і точних влучань – з радіоелектронної боротьби.

Якщо ви дочитали цей матеріал до кінця, ми сподіваємось, що це значить, що він був корисним для вас.

Ми працюємо над тим, аби наша журналістська та аналітична робота була якісною, і прагнемо виконувати її максимально компетентно. Це вимагає і фінансової незалежності.

Станьте підписником Mind всього за 196 грн на місяць та підтримайте розвиток незалежної ділової журналістики!

Щомісячна підтримка у 196 грн Допомогти проекту одноразово

Ви можете скасувати підписку у будь-який момент у власному кабінеті LIQPAY, або написавши нам на адресу: [email protected].

Підпишись на Google NEWS Підпишись на Майнд пояснює