Про український ютуб, тренди і хороших поганих росіян
Я пишу цей допис не тому що маю до когось персональні претензії, хочу в срач заради срача чи гайпонути. Я є частиною українського ютуба, тому просто хочу серйозного обговорення проблем, які в ньому видніються. Чи вийде зробити це, ні з ким не посравшись – да си видіти, але я на це дуже сподіваюся.
Так от, в тому щоб зробити одне осібне відео про певний прецедент із «хорошим росіянином» N і розкрити, чому лигатися з ним не ок, немає нічого поганого. Власне, до жодного осібного відео жодного каналу в мене немає претензій. Але я бачу проблему в тренді, який із цього народжується.
В гонитві за спільним бажанням пояснити людям, чому хороших росіян не буває і що не так із росією загалом, ми зрештою впадаємо в розбори росіян як персоналій, повертаючись у подобу певного «спільного простору» – ютуб починає несамохіть повторювати помилку дискусії, що відбувалась в українському фб у 2014-15 роках. Замість роботи тематичної, в якій російські персоналії – лише ілюстрації – отримуємо роботу персональну, в якій розуміння теми (геть від росії з її контентом) не просто не артикульоване, але в перспективі шкідливе для самого контенту, бо заважатиме ширшому охопленню. Я знаю достатньо людей, котрі свого часу почали обговорювати росіян із найблагіших намірів, але зрештою перетворилися просто на людей, котрі обговорюють росіян. Бачте, сама собою ця тема не така вже й багатовимірна, тому в її обговоренні ми, зрештою, приречені прийти до самоповторів по суті, в яких відрізнятимуться лише імена. Я не хочу бачити, як на ці граблі наступлять творці, котрих я люблю і поважаю.
Можна сказати, що персоналізовані обговорення росіян як сарана – поодинці жодної проблеми немає (і, як я вже згадував, багато кому це дійсно буває корисно), але коли вони збираються групою, то підминають під себе весь інфопростір і починають у ньому домінувати. Результат один – росія, російська культурна діяльність та цікаві росії теми визначають порядок денний в Україні. Від них починає залежати, про що ми говоримо, який контент споживаємо, вздовж яких тематичних ліній рухаємось. Нехотячи виходить ідеологічно правильний телеканал Інтер.
Чи допомагає такий контент зрозуміти проблемність російського? У своїх масштабах, безперечно, так. Але як виглядає цей масштаб – я не певен. Йдеться-бо часто не про обговорення російського як загального чинника впливу на українське інфополе, а саме про «поганість» конкретних «хороших» росіян. Фактично, ми обговорюємо «а що там знову сказали про нас десь у росії» і очікуємо, що просте заперечення наративу спрацює так само, як і створення контрнаративу. Хоч людина, котра системної проблеми не бачить, з такого контенту її й не зрозуміє. Росіянин А виявився пацаком? Ок, є ще росіянин Б, цікаво, що він скаже. Що, цей теж пацак? Ну давайте глянемо росіянина В. І так по колу, аж поки мудацтво росіянина А не призабудеться чи він сам не зіб’ється на більш нейтральну для нас тему, тоді можна буде й до нього повернутися. Присутній, безперечно, і рух у загальному напрямку відмови від усього російського, і в цьому напрямку (часто ті самі канали) також створюють контент. Просто цей контент куди слабше видний, і не просто так.
В цьому контексті часто говорять про попит і пропозицію. Справедливо говорять: якщо люди не дивитимуться певний контент, його й не робитимуть. Це доволі-таки закільцьований аргумент, бо в незмінному вигляді прикладається і до самих росіян в Україні. Якби їх тут не дивилися, вони би й не лізли в наш інфопростір. Проте це не зовсім так: ринок контенту не є ідеально збалансованим середовищем, представленим через абсолютно раціональних агентів, а пропозиція також здатна породжувати попит. Особливо в ютубі, де видача залежить значною мірою від алгоритму, котрий пропонуватиме твої відео куди ширшій публіці, якщо це вже популярна тема. Популярність критики і розборів росіян доволі міцно прив’язана до популярности цих самих росіян.
Воронка алгоритмів засмоктує міцно. Ютуб займається «м’якою корекцією» власного контенту, це давно не секрет. За межами шортсів він примножує популярність уже популярного і додатково демотивує говорити про непопулярне. Ютуб – упереджена мережа. Більш системна робота, формування в глядачах не базового розуміння «Кац хуй», а стратегії відкидання та ігнорування російського через осібні ілюстрації є безперечно складнішою роботою, але жодна інакша і не приведе нас до ситуації, в якій саме українське є фокус-контентом українського ютубу.
Знову-таки, не бракує і громадян, котрі щирі патріоти, слава Україні і червона калина, але бедкомідіана я дивлюся, бо вже звик. І так, контент, який битиме адресно, котрий буде ілюстрацією і аргументом в розмові з такими людьми, точно потрібен. Тут буде єдиний теґ на цей допис, бо Віталік Гордієнко, на жаль, сприйняв мій закид про тягання росіян в інфопростір на свій рахунок. Хоч якраз Загін Кіноманів для мене є добрим прикладом балансу тем між просуванням українського і критикою російського. В деяких інших каналів, які я не називатиму на ім’я (якщо ви їх дивитесь, до знаєте) до такого балансу далеко. Тому критика росіян часто нагадує гру в одні ворота, в якій самі ж росіяни диктують нашу інформаційну політику за схемою 1) росіянин каже щось про Україну; 2) українці кажуть щось про росіянина. Все, сансара замкнулась уже на другому пункті.
Ця проблема вкрай комплексна. Вона пов’язана з тим, як працює ютуб. Вона пов’язана з тим, як працює людська увага та цікавість до контенту. Вона пов’язана зі страхітливо низьким порогом входження в російський дискурс. Вона, звісно, пов’язана з війною. Я не чекаю, що всі прочитають мій допис, покивають «так, ти маєш рацію» і ми переселимось у світ фіялочок та єдинорогів. Але я хочу публічної розмови про стратегії, відповідно до яких рухається наша культура. Частиною котрої є ютуб. Просто тому що я бачу як інтуїтивні та алгоритмічно вигідні рішення збіднюють наш власний інфопростір, і в перспективі загрожують збіднити його ще дужче. Не можна говорити про росіян, не говорячи пропорційно більше про Україну і українців ПОМІЖ цим. Ми і так надто мало говорили про себе, навряд чи хтось із контентмейкерів цього не розуміє. Саме такими я бачу пріоритети в нинішньому культурному процесі, і саме таку позицію відстоюватиму. Дуже хочу почути, що ви скажете з цього приводу.
Матеріал опубліковано мовою оригіналу. Джерело: Facebook.
