І тоді Давид переможе Голіафа
Появи офісного златоуста чекають, як свого часу ефірів Кашпіровського. Про війну віщає так, що слухав би і слухав. Харків оглух від півторамісячних обстрілів, московити підтягують нові й нові резерви, а цей виводить: “Там навіть погода за нас. Найближчі 10 діб, за прогнозами, будуть опади. Мають випасти 50 міліметрів. Противнику буде важко наступати”. Почуєш, що й небо за нас, і думки тікають у травень, на природу, на шашлики.
Мене златоуст напружує. Боюся, що, розповідаючи, приміром, про прикордонника, який героїчно підірвав себе разом із радіостанцією, солодкуватий глашатай за звичкою додасть: “За дорученням президента”.
Угодники при владі шкодять нерідко більше за ворогів.
Від швидкої поразки у війні з другою армією світу порятувала самоорганізація українського суспільства. Розвалена й розбалансована країна постала перед ворогом навдивовижу єдиною. Бракувало одного зброї. Певною мірою з власної вини. Проте ці та інші претензії до влади відсунули вбік. “Ми з президентом”, заявили вчорашні опоненти.
Лідер держави вирушив у безпрецедентне світове онлайн-турне, мобілізуючи міжнародну громадськість. Зустрічі з главами держав, щоденні виступи перед парламентами. Точно дібрані слова й інтонації, вивірені історичні паралелі… В Україну пішли найсучасніші знаряддя захисту.
Головнокомандувач зі штабом доволі швидко вибудовували ефективну оборону проти московитів, що йшли з трьох сторін. Ефектні локальні перемоги зупинили й деморалізували ворога.
Світ повірив у вчора незрозумілу й непередбачувану Україну. Насамперед завдяки точній і злагодженій роботі президента і головнокомандувача, яких історія висунула на передові ролі. Допомогти й підтримати Україну стало честю, стало престижним. Світ разом із нами повірив у повторення біблійної легенди: Давид переможе Голіафа.
І тут повернулися вони.
В оточенні президента є впливова група майстрів політичних інтриг. Вони викликали недовіру Заходу, дратували українське суспільство. Тож на початку агресії їх відсунули в тінь. А коли трохи розвиднилося з війною, а світ однозначно став на бік України, ці цинічні особи знову намалювалися біля президента. Зі звернень верховного почала зникати впевненість. Її витіснили нотки негайного замирення з Кремлем. Технологічний розрахунок, а не професійність було покладено в основу формування переговорної групи з Московією. Президента, який цілодобово займався порятунком країни, почали відволікати на амбітні глобальні проєкти реформування ООН і оновлення системи планетарної безпеки. На думку політичних нащадків Остапа Бендера, ці ідеї мають вивести його у світові лідери. Дякувати Богові, він усвідомлює: держави аплодують стоячи не конкретній фізичній особі, а героїчній Україні, яку президент має честь представляти.
Нелогічними є і спроби повернути Україну до скомпрометованого дійсністю нейтралітету. Тоді, коли країни НАТО нарощують постачання необхідної зброї, а наше військо стає дедалі привабливішим для Альянсу, що може кардинально змінити перспективи членства.
Не утримались інтригани й від спокуси набрати бали в борні з політичними опонентами, скориставшись умовами воєнного стану. Закриття іменем президента патріотичних каналів, дискредитація оборонних ініціатив соратників по війні проклали відчутні тріщинки у стосунках влади і суспільства.
І найнебезпечніше. Президента підводять до протистояння з армією. Верховного головнокомандувача з талановитим воєначальником, якого він запросив на найвищу армійську посаду. Кожен був незамінним на своєму місці, Україна рухалася до успіху. Технологи ж узялися виміряти популярність лідерів і підштовхувати людину з нульовим армійським досвідом до реального управління військами. А златоусти різного калібру переконувати суспільство, наче армія діє винятково за вказівками вищого політичного керівництва.
Такі дії шкодять усім президентові, армії, суспільству. Тож поки славнозвісний військовий корабель не дійшов до місця призначення, не зайвим було б підсадити на нього й декого з наших діячів. Щоб не розхитували човна під час дев’ятибального шторму. Через недолугість або й з умислом.
