Як Росія веде економічну війну проти України

Як Росія веде економічну війну проти України
Суть економічної агресії РФ проти України - обмеження поставок енергоносіїв у кризовій ситуації. В іншому санкційні заходи обох країн схожі: намагання обмежити імпорт продукції з доданою вартістю, виробництво якої є у власній країні.

Для чого Кремль намагається придушити економіку України? На поверхні основна стратегічна ціль - показати, що демократія у пострадянській країні не може бути успішною, що вихід із сфери впливу РФ призведе до падіння економіки і зниження економічного рівня життя.

Економічні заходи РФ проти України можна поділити на три основні групи заходів.

Перша - це заборона ввозу на територію РФ української продукції з доданою вартістю.

Це тягне за собою скорочення експорту продукції переробної промисловості, зменшення валютної виручки, робочих місць, податків, реальних доходів населення і т.д.

Друга група - це маневрування поставками енергоносіїв. Це найбільш дієвий економічний захід, який в окремих галузях у конкретний момент часу наносить велику шкоду Україні.

Сьогодні Україна зменшила залежність від імпорту вуглеводнів з РФ. Але досі імпортує більше половини нафтопродуктів, антрацитове вугілля для ТЕС, коксівне вугілля для металургії, близько половини ядерного палива для АЕС.

Перекриваючі поставки у складні для України моменти, Кремль розраховує на стрибки цін для споживачів, що розхитує соціальну стабільність в країні.

Третя група - це персональні санкції для українських юридичних і фізичних осіб. З точки зору ефективності, такі санкції дають мало результатів. А більше слугують інформаційним проявом економічної війни.

Торгові обмеження РФ

Вперше торгові обмеження уряд РФ ввів у грудні 2018 року постановою №1716-83. Ця постанова оновлювалась у квітні 2019, січні і червні 2020 року.

Офіційно таке рішення було відповіддю на "недружні дії України".

Перші санкції по відношенню до РФ Рада нацбезпеки і оборони України (РНБО) запровадила своїм рішенням у вересні 2015 року після окупації Криму, боїв за Іловайськ і Дебальцеве на сході країни.

Це були персональні санкції по відношенню до фізичних і юридичних осіб.

У грудні 2015 року Кабмін України своєю постановою №1147 затвердив перелік російських товарів, які не підлягають ввезенню в Україну.

Російський документ про санкції складається з трьох переліків. Перший - це товари, заборонені до ввозу в РФ з території України, включаючи реекспорт і транзитні товари.

До нього входять багато товарних кодів з продовольчої групи: пшениця, соняшникова олія, кондитерські вироби, хліб, томати і інші овочі, фруктові джеми і желе, соки, пиво, віно, спирт.

Вся ця продукція виготовляється великою кількістю українських виробників. Наприклад, Україна є одним з найбільших експортерів зерна і соняшникової олії в світі.

Ми маємо надлишкові потужності з виготовлення спирту, які до 2020 року були зосереджені в державній монополії "Укрспирт", а після демонополізації освоюються приватними виробниками.

Цікаво, що російські санкції періодично призводять до подорожчання продовольчих товарів для споживачів в самій РФ.

Також під заборону українського імпорту підпадають коди зі сфери медичного обладнання, жіночі прокладки, дитячі підгузки, папір і картон, шпалери, меблі, одяг: майки, шкарпетки, білизна, гольфи, костюми, взуття.

Крім того, заборонена до продажу продукція із сталі: радіатори опалення, емальований посуд, котли. Все це Україна виробляє, маючи розвинену металургію. Обсяг виробництва сталі в Україні складає близько 21 млн тон на рік.

Наприклад, емальований посуд виготовляє завод з групи Interpipe Віктора Пінчука в Дніпрі.

Також заборонена машинобудівна продукція: турбіни, насоси, сільськогосподарська техніка, електричні трансформатори.

Як відомо, Україна розвила збірку сільгосп-техніки з високим рівнем локалізації за рахунок пільгових кредитів аграріям на купівлю вітчизняної техніки.

Обладнання для електричних станцій виготовляють великі державні підприємства Турбоатом та Електроважмаш.

Трансформатори різних типів виготовляють Запоріжтрансформатор Костянтина Григоришина, Укрелектроапарат Михайла Коренбліта в Хмельницькому.

Другий перелік з постанови уряду РФ містить товари, заборонені до вивозу з РФ в Україну. В цей список входить сира нафта і похідні від неї продукти, за виключенням моторних палив.

Слід зазначити, що Україна і так інколи не імпортувала нафту з РФ у помітних обсягах. В Україні нафту переробляє єдиний нафтопереробний завод - Кременчуцький НПЗ, яким оперує Укртатнафта Ігоря Коломойського.

До останнього переліку відносяться російські товари, продаж яких в Україну регулюють квоти Мінекономіки РФ. Це ручний важіль для того, щоб зупинити їх експорт у будь-який момент, чим Кремль неодноразово користувався.

Ці товари: вугілля, кокс, бензини, дизельне пальне, автогаз і бітум.

Антрацитове вугілля потрібне українським тепловим станціям, коксівне вугілля і кокс - металургії. Бітум - для будівництва доріг. Нафтопродукти є соціально важливими споживчими товарами.

Кремль не відмовився від продажу цієї продукції, бо український ринок - ласий шмат для російських постачальників. І в плані логістики і в плані преміальних цін.

Втім, у скрутний для України час РФ обмежує продаж енергоносіїв, чим поглиблює кризу.

Як РФ маневрує поставками енергоносіїв

Найпоказовіший приклад такого маневрування - поставки вугілля на Луганську ТЕС, що входить в ДТЕК Ріната Ахметова. Вона розташована в місті Щастя Луганської області - на лінії зіткнення з так званою ЛНР.

Під час військових дій 2014-2015 років були перебиті лінії електропередачі, які з'єднували ЛуТЕС з Об'єднаною енергосистемою України (ОЕС).

ЛуТЕС була вимушена працювати в режимі часткового енергоострову, щоб забезпечити споживачів півночі Луганської області, яка знаходиться під контролем України.

Через те, що забезпечення ЛуТЕС антрцитовим вугіллям до війни здійснювалось через Луганськ, цей шлях був закритий. Єдиний шлях підвозу вугілля, що залишився - залізнична гілка з території РФ.

По ній ДТЕК підвозив вугілля на ЛуТЕС з власного Шахтоупрвління "Обуховське" у Ростовській області РФ.

Щоб з'єднати ЛуТЕС з ОЕС України ще з 2016 року оператор системи передачі НЕК "Укренерго" почав будівництво підстанції "Кремінська". Через затягування відводу землі будівництво мало завершитись у травні 2020 року.

Але з липня 2019 року АТ "Российские железные дороги" (РЖД) перестала надавати ДТЕК дозволи на транспортування вугілля по території РФ до ЛуТЕС.

Луганська область опинилась під загрозою відключення електроенергії. ЛуТЕС перейшла на спалювання більш дорогого природного газу.

В червні 2020 року була введена в експлуатацію ПС "Кремінська", яка з'єднала ЛуТЕС з ОЕС. Таким чином, навіть в разі зупинки ЛуТЕС споживачі Луганської області могли отримати електроенергію.

А ще наприкінці травня РЖД надала дозволи на підвіз вугілля до ЛуТЕС, бо неможливість імпорту вугілля з РФ вже ніяк не загрожувала енергетичній безпеці Луганської області.

Суть цього економічного тиску - продавати енергоносії Україні під час стабільної ситуації і перекривати їх поставки, коли в них є критична потреба.

Інший кейс такого тиску - відмова РФ лібералізувати ринок природного газу. Як відомо, з 2015 року Україна не купує газ у Росії.

До того, продаж газу здійснювався через монопольний контракт: єдиний постачальник з боку РФ (Газпром) і єдиний покупець з боку України - НАК "Нафтогаз України".

У жовтні 2015 року Верховна Рада затвердила закон Про ринок газу, який передбачає вільний доступ до інфраструктури всіх учасників ринку.

Сьогодні законодавство України не забороняє будь-якій компанії - українській або іноземній - купувати в РФ на східному кордоні. Але РФ не продає.

З політичних мотивів Кремль зацікавлений, щоб Україна купувала той же російський газ з Європи, коли в його ціні закладена вартість транспорту з РФ до європейських хабів і назад - до західного кордону України.

Таким чином ціна газу для українського споживача стає дорожчою. Це посилює соціальну напругу. Близько 70% газу в Україні споживається населенням для опалення - напряму, або через теплопостачальні компанії.

Персональні санкції проти юросіб

Перший документ із введенням персональних санкцій РФ проти українських юридичних і фізичних осіб був виданий у листопаді 2018 року - постанова Уряду РФ №1300.

Остання ітерація змін відбулась у лютому 2021 року. Тоді список підсанкційних юросіб був розширений з 75 до 84 рядків.

Санкції передбачають блокування рахунків, цінних паперів і заборону на вивід капіталу для вказаних в переліку юридичних і фізичних осіб.

Слід зазначити, що для українських компаній такі заборони не становлять великої загрози. Для відкриття рахунків в РФ потрібно мати там хоч якесь представництво. А в цьому разі у компанії виникне більше проблем в Україні, ніж в РФ.

Проаналізувавши перелік, БЦ прийшов до висновку, що він складений недбало. Наприклад, до нього додані підприємства, які вже давно не працюють - Іршанській і Вільногірський філіали державної "Об'єднаної гірничо-хімічної компанії" (ОГХК).

Вони перестали працювати ще з 2015 року, коли уряд припинив договір їх оренди зі структурами Дмитра Фірташа. На початку 2021 року навіть завершився юридичний процес ліквідації цих юросіб.

Ще один приклад недбалості - до переліку чомусь доданий оператор газових розподільчих мереж Черкасигаз, який належить колишнім менеджерам Фірташа Ігорю Вороніну та Юрію Величко. Черкаська область навіть не межує з РФ, а інших операторів ГРМ в переліку немає.

В постанові уряду РФ вказаний некаретний код підприємства згідно ЄДРПОУ: 03361401. Справжній код відрізняється на одну цифру: 03361402.

Знаходження в санкційному списку Кремля не заважає українським підприємствам продавати свою продукцію в РФ.

Наприклад, державний Східний ГЗК, що видобуває уранову руду у Дніпропетровській області, через НАЕК Енергоатом постачає її російському Росатому для збагачення.

Вже згаданий ОГХК продає титанову сировину російському титановому холдингу ВСМПО-АВИСМА.

Загалом існування цих персональних санкцій, крім інформаційного забезпечення агресії РФ в бік України, не зрозуміле.

Що робить Україна

Як вже згадувалось, запровадження санкцій проти РФ Україна почала наприкінці 2015 року.

У вересні 2015 року рішенням РНБО були запроваджені персональні санкції проти фізичних і юридичних осіб РФ. Після того санкції змінювались, доповнювались і подовжувались кожного року.

Остання ітерація відбулась у рішенні РНБО від 2 квітня 2021 року. Сьогодні в санкційному списку України знаходяться 73 юридичні особи, включаючи українських резидентів.

Ефективність таких санкцій приблизно така сама, як і у персональних санкцій з боку РФ. Для російських компаній блокування рахунків і активів в Україні немає значення, бо в них їх немає.

Більш ефективними є санкції РБНО проти власних українських компаній. Хоча доречніше було це зробити через кримінальні провадження правоохоронних органів і суди.

Постанова Кабміну №1147 від грудня 2015 року про заборону імпорту в Україну окремих російських товарів більш ефективна. За час дії до документу вносилось 14 змін.

В переліку забороненого російського імпорту м'ясо, риба, молочні продукти, сири, кава, чай, кондитерські вироби, пиво, спирт, горілка, сигарети, цибуля, залізничні локомотиви і вагони, мінеральні добрива, скляна тара, ветеринарні вакцини, лікарські засоби, одяг, труби, дріт, трактори і легкові автомобілі.

Треба відмітити, що деякі коди товарів у російських санкціях дзеркально відображають товарні коди в українському санкційному переліку.

Втім, ці санкції не співставні через неспівставність економік. За рахунок більшої кількості населення, величезного обсягу корисних копалин і більшого ВВП, Росія значно менше страждає від втрати ринків збуту в Україні, ніж навпаки.

А головне, перекриттям поставок будь-якого товару Україна не може заподіяти РФ летальної шкоди. Натомість РФ може сильно ускладнити життя Україні, перекривши поставки ядерного палива, нафтопродуктів, або коксівного вугілля.

Загалом, суть економічної агресії РФ проти України полягає в перекритті поставок важливої сировини в кризовій ситуації. Якщо Україні вдасться диверсифікувати поставки енергоносіїв, летальні економічні санкції з боку РФ стануть неможливими.

Источник: https://biz.censor.net/r3258405




Давайте дружити у Facebook!