Маркіян Камиш. Сирійська література часу війни

Маркіян Камиш. Сирійська література часу війни
Конфлікт в Сирії -- наймасштабніша війна сучасності і література звідти цікава вже сама по собі.

Роман "Тест на каяття" Свейлеха Халіля, український переклад якого вийшов у видавництві "Нора-Друк", став для мене сюрпризом. Відкриваючи книгу звідти підсвідомо завжди очікуєш чогось на зразок "зошитів" Літтела або книги "ІДІЛ. Армія терору" Майкла Вайса і Хасана Хасана, тексту про реалії та еволюцію радикальних рухів, які привідкрили людству віконце в Середньовіччя. Бо ж останні роки сирійські новини на галявину маскульту часто залітали в формі шок-контенту, поетапного підриву старожитностей Пальміри і відео розстрілу терористами випадкових перехожих за недотримання обрядових вимог у громадських місцях.

Роман "Тест на каяття" кардинально про інше. Автор проводить читача околицями війни, але від того книга взагалі не втрачає. Зрештою, "Сторонній" Камю написаний в пік найбільшої різанини в історії людства, але її взагалі не торкається. Свейлех Халіль наче кидає виклик реальності, будуючи сюжет навколо воркшопу з написання сценаріїв у Дамаску, куди бомби ще прилітають та лишаються тлом, яке навіть собак не лякає. Та і вибух, з яким оповідача розминула хіба одна незапланована сигарета, займає його думки менше, ніж листування, описане різногранно і глибоко аж меметичні "три мегабайти переписки" набувають багатовимірності життя.

Роман, хоч і не стилістично, та десь нагадав Мілєнко Єрґовича: його тексти теж насичені рефлексіями та операціями з повсякденням війни та післявійни з околиць і точок зору, від епіцентру віддалених.

Не знаходячи затишку в зруйнованому місті, Свейлех часто звертається до віртуальності і при всій увазі до людського болю, залишається тверезим і злим, коли йдеться про кітч:

"У мене дві тисячі триста двадцять троє друзів на моїй сторінці у Фейсбуці; близько ста п'ятдесяти із них я знаю особисто, решта ж -- віртуальні істоти, що гойдаються на цій великій синій хвилі у повній бойовій готовності до запеклих війн у мережі, брехні, вигаданих геройств, перебігання з одних лав в інші, образ. Знавці і законники революцій ведуть свої битви у піжамах із словниками літературної мови предків і при цьому постять селфі з древніх європейських міст, де вони осіли як біженці. Недорікуваті поліглоти, вони, як ті гробокопи, викопують савани своїх прадідів, щоб з їхньою допомогою побороти суперника. Емоційна вбогість, биття себе в груди, вигадані для солідності професії. Я кажу собі, що в цій лікарні навіть весело, тож забронюю-но я собі ліжко у довгому коридорі..."

Місцями схоже на драми українського Фейсбуку, що свідчить не лише про універсальність групової поведінки, а й про вміння автора знаходити характерні риси в новітніх феноменах.

Та в романі "Тест на каяття" війна все ж залишається в полі зору, визначає дії, теми розмов і видозмінює людську ніжність. І людина, яка зазнала найбільших страждань -- викликає найбільше емпатії. Травматика пронизує текст, а обіцянка не сахатися шрамів -- стає найважливішою.

Пару років тому ця книжка отримала престижну премію ОАЕ за "об'єктивне збагачення арабського культурного, літературного і суспільного життя" та передусім важить вміння автора створювати літературу на рівному місці, безвідносно навіть до теми. Важить те, що роман читається на одному диханні, поєднує складність нагального, вагу болю і афористичність письма, яке залишає після себе смуток, але й віру: життя продовжується попри все-все нехороше, що з нами сталося.




Давайте дружити у Facebook!


Популярне в соцмережах сьогодні

Останні новини