Прага Лесі Українки: листи в дорозі

Прага Лесі Українки: листи в дорозі
Минає 150 років від дня народження української поетеси, письменниці, перекладачки, фольклористки і культурної діячки Лесі Українки. В Україні широко відзначається ювілей. Однак не всім відомо, що з Лесею назавжди також пов'язана і чеська Прага, що в Чехії жили найближчі її родичі - сестри Ольга та Оксана, - і що в чеських архівах зберігаються безцінні матеріали про життя, творчість, людську долю великої української поетеси.

Прага увійшла до історії України передусім як центр українського політичного, громадського, культурного життя міжвоєнного періоду (1919 - 1939 роки). Менше знають чеську столицю як місто Лесі Українки.

У листі зі Сан Ремо до Михайла Кривинюка (чоловік Ольги - Лесиної сестри) 19 лютого 1903 року Леся Українка пообіцяла: "Я, на повороті, конечне буду у Вас у Празі. Знаєте, коли я так кажу, то вже напевне. Нам конче треба побачитись по сей бік кордону". Сталося: 28 травня 1903 року Леся дорогою зі Сан Ремо в Україну на кілька днів затрималась у Празі, адже обіцяне - це обов'язок, а "права без обов'язків - то сваволя".

На відвідинах Праги наполягала також Олена Пчілка - Лесина мама. В листі до Михайла Кривинюка, який тоді жив у Празі, написала:

"Задержіть їх довше у Празі (коли з того буде не дуже велика перешкода). Прага стоїть того, щоб в ній довше бути треба, щоб конечне побули у Пражскому Музею. Та ще нехай конечне почують у Празі церковні співи - дуже інтересні".

Леся провела в Празі кілька днів, жила на вулиці На Боїшті, 12 (нині Прага 2, 120 00) у Михайла та Ольги Кривинюків. Зберігся Лесин лист з Праги до сестри Оксани, датований 31 травня 1903 року - єдина епістолярія празького періоду.

Але Прага Лесі Українки - це не лише відвідини міста. Так щасливо склалась історія, що в архівах і бібліотеках Чехії нині зберігається унікальна Лесина спадщина, передусім кореспонденції. Леся не зберігала листи, як і рукописи своїх творів (називала їх "улітками"), казала, що без архіву "далеко приємніше жити", а тому збережена кореспонденція - нині безцінний скарб, криниця знань, дорога до правди - "найстаршої над всіх старшин". Празькі архіви і бібліотеки багаті листуванням Лесі Українки, крім родинного, збереглись також кореспонденції до широкого кола близьких і далеких знайомих, офіційних установ.

І ще один важливий Лесин знак: у Празі від початку 1920-х років і до кінця своїх днів жила її сестра Оксана Косач-Шимановська. Лесина сестра похована на празькому Вінорадському цвинтарі.

Перечитуючи сьогодні Лесині листи, звертає на себе увагу актуальність позиції їх авторки, передбачливість, могутня віру в Україну, адже "терпіть кайдани - то всесвітський сором, забуть їх, не розбивши, - гірший стид".

Із листа до Михайла Кривинюка 3 березня 1903 року:

"Пора стати на точку, що "братні народи" - просто сусіди, зв'язані, правда, одним ярмом, але в ґрунті речі, зовсім не мають ідентичних інтересів і через те їм краще виступати хоч поруч, але кожному на свою руку, не мішаючись до сусідської "внутрішньої політики".

Мені здається непрактичною гадка двоязичного видання. Російської літератури і так виходить незмірно більше, ніж української, і грошей з української території пішло на те вже стільки, що пора нам "вертати своє".

Я вважаю слушним, щоб скоріш, напр[иклад], "Рев[олюционная] Россия" видавала в свій кошт переклади своїх видань на укр[аїнську] мову, ніж щоб молоді і убогі укр[аїнські] організації видавали рос[ійські] праці, бо для кого вони мають служити? Коли для Великоросії, то ми заубогі на такі дарунки "старшим братам" - ми вже й так дали їм більше, ніж самі взяли.

Ініціатива до федеральних відносин була давно зроблена з боку українців, ще за часів Драгоманова, та навіть Шевченка, і потім повторялась не раз і не була підтримана з боку "старших братів", - нехай же вони тепер, коли хотять, самі шукають нас, а нам уже нема чого накидатися, бо нарешті се понижає нас, що ми ліземо брататись, а нас навіть і не завважають, чи ми є на світі. Годі!"

Український поет Іван Франко говорив про Лесю Українку як про "чи не єдиного мужчину на всю соборну Україну".

Поет Євген Маланюк у своєму щоденнику зазначив: "Леся Українка - класик (що таке класик) більший, ніж Гете. Вона - мармурова за життя".

Українська письменниця Оксана Забужко вважає, що "у європейській літературі ХХ століття не було видатнішої жінки". Лесин діалог з поколіннями триває.

"Листи так довго йдуть" - таку назву має книжка української дослідниці Світлани Кочерги, яка опрацювала архів Лесі Українки із фондів празької Слов'янської бібліотеки.

У празькому "Театрі на Віноградах" (Divadlo Na Vinohradech) востаннє Лесину "Лісову пісню" (переклад Вацлава Данєка) можна було побачити в 1968 році.




Давайте дружити у Facebook!


Популярне в соцмережах сьогодні

Останні новини