"Я боюся життя більше, ніж смерті". Історія хлопця, що вижив у ДТП з опіками 90% - BBC News Україна

Серед двадцятирічних ви рідко знайдете тих, хто каже, що боїться життя більше, ніж смерті.

Але саме так почувається Алейшо Паз з Іспанії.

Коли йому було вісім, він отримав жахливі опіки - понад 90% поверхні тіла.

Відтоді його життя - це боротьба з постійним болем, вдень і вночі.

"Гнів - ось що змушує мене вставати з ліжка щодня, - розповів хлопець BBC. - Гнів тримає мене. Змушує терпіти [життя], виривається назовні, коли я читаю реп і пишу музику".

Паз був у автоцистерні свого батька, що перевозила тисячі літрів дизельного палива. Вони потрапили у ДТП.

Він спав і прокинувся, коли все навкруги вже палало. Але хлопець дивом вижив.

Далі були довгі роки у лікарнях, десятки операцій, пересадка шкіри. І життя з болем, нічними кошмарами і гнівом - потужним гнівом.

Паз не любить публічні місця і людей, які його роздивляються. Він стає підозрілим. Йому важко відкритися.

Тому показово, що він погодився розповісти свою історію у документальному фільмі "Вогняна дитина" (El Niño de Fuego) режисера Ігнасіо Акконсіа.

Жити кілька років під прицілом камер - безумовно, некомфортно.

Але Паз просить глядачів "нічого" не чекати від його історії. Це не розповідь про самовдосконалення і не мотиваційна промова. Він просто показав реальність без фільтрів - своє сире "я".

"Я не хочу, щоб люди вважали мене прикладом удосконалення. Я абсолютно нічого не подолав. Я терплю те, що повинен, щоб жити, як інші. Моя єдина сила - це терпіння".

Паз каже, що так і не зміг пережити те, що сталося.

"Люди вважають мене сміливим, тому що я намагаюсь рухатися вперед, але це зовсім не так. Після аварії я боюся життя більше, ніж смерті.

Не можу забути ту ДТП. Під час пожежі я був притомний. Коли згадую, починаю відтворювати все в деталях. Це важко забути".

Він мало спить, його мучать нічні жахи.

"Часто я зненацька прокидаюся серед ночі в холодному поту, у грудях шалено стукотить серце".

Паз каже, що через ДТП ураження шкіри були глибші за епідерміс, тому на тілі утворилися шрами й рубці. Це повністю змінило його особистість.

"Я не впізнаю себе на дитячих фото, - каже він. - І я не про зовнішність. Чого я не можу мати - так це надії й бажання підкорити світ і бути щасливим".

"Після аварії я одягнув лати і живу в них. Мене звати Алейшо, але це ім'я нічого про мене не розповість. Алейшо - ім'я того хлопчика, яким я був, а не дорослої людини, яким є зараз".

Хоча йому приємно, що деякі люди, які подивились документальний фільм, кажуть, що його історія їм допомогла.

Паз каже, що спочатку йому не сподобалась назва фільму "Вогняна дитина", яка згодом стала його прізвиськом.

Але потім він звик - допомогли глядачі.

"Коли люди приходять і дякують, хочете ви цього чи ні, але це має ефект, - визнає він. - Коли так багато компліментів, я іноді забуваюсь і обманюю себе. Навіть починаю думати, що моє життя може налагодитись.

Але потім повертаюсь до реальності й кажу собі: давай, чувак, прокидайся. Нічого не змінилось. Втім, приємно думати, що після знайомства зі мною люди почуваються краще".

"Мені не потрібно, щоб все було добре. Я не знаю, як це - [коли все добре], я не звик до цього. Я почуваюся сильнішим, коли прокидаюсь у поганий день, тому що тоді мною рухає гнів", - каже Паз.

"Щодня у мене болить живіт або щось інше, і це повертає мене на землю. Скільки б люди не казали, що все буде добре, для мене це не так".

Але я, "звичайно, боротимусь далі", додає він.

Паз розповів, що "підсів" на музику завдяки ексчемпіону з боксу, в'язню і реперу Ісааку Реалу на прізвисько "Чака", якого Паз вважає своїм наставником.

"Музика - це моє сховище, моє повітря, - каже він. - У мене є ще трохи надії, є мета і щось, чого чекаєш з нетерпінням. Але я не вважаю себе співаком і не прагну жодних вершин у музиці".

"Раніше я долав свій гнів, ламаючи стіни, - тепер я роблю це, коли пишу пісні".




Давайте дружити у Facebook!


Популярне в соцмережах сьогодні

Останні новини