Про що говорять знайдені на Хортиці залишки козацького зимівника?

Про що говорять знайдені на Хортиці залишки козацького зимівника?
Запоріжжя - Цьогорічний археологічний сезон багатий на знахідки для істориків із Національного заповідника "Хортиця". Вперше більш ніж за 20 років їм вдалося знайти непограбоване, вціліле поховання скіфського воїна. І це не єдина резонансна знахідка цього року на острові Хортиця. Археологи вперше за 30 років натрапили на залишки козацького зимівника. Про що говорить ця пам'ятка і чому такі знахідки важливі для істориків, з'ясовувало Радіо Свобода.

"Ось обпечені верхні прошарки. Це вказує на те, що тут розводили вогонь. Ось навіть шматок пічки лишився. Такий купол був, тобто вона мала напівсферичну форму. За такими нюансами все і робиться. Було дві пічки, що дивно для такого малого приміщення. Це говорить про те, що, найімовірніше, це було не житловим, а якимось господарським приміщенням. Тобто або вони тут випалювали вугілля, або це було як польова кухня, або тут могли робити селітру. Якесь виробництво було, якісь помислові площі були", - розповідає, не відриваючись від роботи, голова відділу охорони пам'яток Національного заповідника "Хортиця", кандидат історичних наук Дмитро Кобалія.

Археолог разом із колегою поспішає розчистити, описати і зафіксувати знахідку, поки це дозволяє зробити осіння погода. На це місце представники заповідника натрапили лише в кінці археологічного сезону, хоч упродовж нього весь час вели спільну роботу з департаментом культури і туризму Запорізької міськради для розшуку залишків козацьких зимівників на острові Хортиця.

"Кожна балка має ім'я запорожця, який ув ній жив. Наприклад, балка Костіна, Громушина. Та ж Совутина, де ми зараз, - це балка, де мав бути зимівник козака Совути. Відповідно цього року ми вирішили пошукати ці зимівники. І лише в кінці року нам пощастило натрапити на об'єкт, що, ймовірно, має стосунок до цього зимівника", - розповідає Дмитро Кобалія.

Це вперше виявлені істориками за останні тридцять років залишки козацького зимівника. Знайдені на цій місцині речі навряд чи вразять пересічну людину, а ось для археолога вони промовисті.

"Було знайдено кілька дробинок маленьких, свинцевих. Були знайдені також шматки двох склянок. Вони дають можливість датувати пам'ятку. У нас також була тут бляшка, характерна для 18-го сторіччя, за якою ми можемо сказати, що приміщення мало, ймовірно, стосунок саме до 18-го сторіччя. Знахідки говорять про те, що люди, які тут мешкали, мали зброю, бо представлені кулі і дробини, а жити в ті часи тут без зброї було досить небезпечно. Залишки посуду говорять про використання його в побуті, але те, що знахідок мало в цьому місці, говорить про те, що жили не тут, а десь поряд. Тут же займалися якимось виробництвом", - пояснює голова відділу охорони пам'яток Національного заповідника "Хортиця".

Поряд зі знайденою господарською будівлею розташовані й інші. По це свідчать результати археологічної розвідки, кажуть у Національному заповіднику "Хортиця". "Якщо ми говоримо про те, що це міг бути зимівник, то відповідно поряд мають бути будівлі, і вони тут є. Ми їх будемо досліджувати, ймовірно, у наступні роки. Було близько 10-12 будівель, - розповідає Дмитро Кобалія. - Ми їх всі знайшли. Деякі прошурфували - переконалися, що вони таки тут є".

"Зимівник - це маленький хуторець, у якому жив один чи кілька козаків. Займалися вони переважно господарством, тобто ловили рибу, полювали, займалися землеробством, якимись ремеслами. Це була та основа, на якій трималася економіка Запорізької Січі. Таких зимівників було дуже багато, тільки на території міста була не одна сотня в різний час. І на Хортиці їх було, за моїми підрахунками, близько 17, а може, навіть більше", - пояснює Дмитро Кобалія.

Основна частина запорізьких козаків жила саме у зимівниках. У разі потреби, каже археолог, вони могли міняти місце розташування такого свого поселення.

"Північніше було те, що називається хуторами. Там дійсно були вже родинні стосунки. А на Півдні родини заводити було досить складно. І зимівник був місцем досить легким у плані перенесення в іншу балку, інше місце через умови, що могли змінитися. Але у 18-му сторіччі їх було досить багато. Не якісь одиничні зимівники, а сотні - це була ціла мережа ось таких маленьких господарств, які були взаємопов'язані між собою, які взаємодіяли між собою. І, відповідно, вони переважно і годували Січ: займалися такими побутовими питаннями і, природно, також брали участь і в походах. Більшість запорожців жила по селах чи по зимівниках, а на Січі жила невеличка частина професійних вояків, що не займалися сільським господарством", - розповідає Дмитро Кобалія.

Саме ж поняття "козацький зимівник" відоме ще з 15-го сторіччя, розповідає інший запорізький історик, кандидат історичних наук, директор фахового коледжу бізнесу та харчових технологій Олександр Олійник. Цей дослідник понад 20 років вивчає соціально-економічну історію козацьких зимівників 18-го сторіччя.

"Про зимівники перша згадка є ще в документах Стефана Баторія, який загадує про те, що запорожці мали свої зимівники аж до Дону з давніх-давен. Тобто він пише про зимівники як про щось цілком зрозуміле, стале, давно всім відоме. Це може дійсно говорити про те, що зимівники з'явилися разом із першими ватагами козаків. Тому це найдавніша інституція, основа господарської діяльності. Звичайно, з часом зимівники трансформувалися, як трансформувалося запорізьке товариство, трансформувалися, як і самі Січі, адміністративні центри", - пояснює дослідник.

Згодом такі зимівники перетворилися на своєрідні фермерські господарства. На відміну від сусідніх земель Російської Імперії, на козацьких землях панували капіталістичні відносини у 18-му сторіччі. У зимівниках працювали або самі козаки, або наймані ними люди.

"Взагалі зимівники врешті-решт перетворилися на те, що ми зараз називаємо "фермерське господарство". Це багатопрофільні господарства. В кінці існування Запорозьких Вольностей - говоримо про Підпільницьку або Нову Січ - у 18-му сторіччі, мені так здається, зимівників було більше ніж 9 тисяч. Принаймні, я стільки нарахував у своїй монографії, яка вийшла у 2008 році. У запорожців - виключно капіталістичні відносини чистого ґатунку. Ніякого кріпацтва, ніякого приниження немає. Ти працюєш за наймом, за договором: ти повинний виконувати таку і таку роботу, і за це тобі повинні платити. А Російська Імперія - це кріпацтво. Там капіталістичні відносини почалися набагато пізніше, а на Запорозьких Вольностях - тільки за наймом. Більш того, ніхто навіть у середовищі запорожців не міг дорікнути комусь про те, що той бідний, жебракує, негарно вдягнений - тебе висміють і поставлять на місце", - пояснює Олександр Олійник.

І додає: "Підтверджується архівними документами - архівом Коша Війська Запорозького Низового, який зберігся, правда, не повністю, але значна частина до нас дійшла. За цими документами можемо робити висновок, що таке зимівник. У старшини взагалі, у багатих запорожців особливо - це дійсно ті осередки, що давали їм величезні прибутки. І ми знаємо, що запорожці були дуже багатими людьми. Досить почитати ті перекази, що до нас дійшли, як вони гроші позичали. Вони їх не рахували, позичали коряком, тобто відкриває скриню, коряком зачерпнув гроші, висипав у шапку. "Коли віддати?" - "А як розбагатієте, тоді повернете". Коли Січ і Запорозькі Вольності ліквідували на "Зелені свята" 1775 року, то московські описувачі майна були здивовані, що запорожці не можуть назвати їм точну кількість худоби, яка в них є".

Дике поле, пустка - з таким описом Півдня України можна зіткнутися в історичних виданнях часів Радянського Союзу і Російської Імперії. Автори таких публікацій пов'язували масове заселення регіону і появу міських поселень на Півдні саме зі встановленням на цих землях контролю з боку Російської Імперії. Та знахідки, подібні до тих, що зроблені на Хортиці, демонструють безпідставність таких тверджень, зазначають запорізькі історики.

"Це дуже радикально міняє ті стереотипи, які нам прищеплювала попередня епоха. Запорожців розглядали взагалі як таких собі рубак, п'яниць, нероб, розбійників і таке інше. Насправді, будь-яке суспільне утворення має економічне підґрунтя. Так ось, економічним підґрунтям запорізького товариства, Запорозьких Вольностей, а територія їх була досить-таки велика, дорівнювала сучасній території Молдови або Данії, - були саме зимівники. Їх дійсно було дуже багато. І те, що нам вкладали в голови про "Дике поле", про якісь "потьомкінські дєрєвні" - це маячня сивої кобили з однієї простої причини: ця територія ніколи не була "Диким полем", хоча б тому, що, по-перше, природа ніколи не терпить порожнечі, а по-друге, тут завжди було автохтонне, місцеве населення", - розповідає Олександр Олійник.

Левова частка населених пунктів Півдня України, каже дослідник, постала на місцях, де раніше існували запорізькі зимівники. До таких належить і Запоріжжя, дату заснування якого зазвичай пов'язують саме з початком будівництва Російською Імперією Олександрівської фортеці.

"250 років тому почалася урбанізація цієї території. А на території самого міста Запоріжжя існувало безліч зимівників. Тільки в районі Олександрівської фортеці (укріплення, створене Російською Імперією, будівництво якого почалося 1770 року і вважається умовною датою, від якої відраховується дата існування Запоріжжя як міста - ред.) - 10 зимівників навколо було. Причому коли будували ці фортеці, зимівники запорожців, які були на війні, господарів яких не було, нікого не питаючи, розбирали на будівництво цієї фортеці. Тобто це факт експансії, мілітарне завоювання цієї території, а запорожці за багато століть до того економічно засвоїли ці території, заснувавши свої зимівники по всіх річках, балках, де було зручно вести своє господарство. Навіть є приказка: де байрак - там і козак", - розповідає запорізький історик Олександр Олійник.

Втім, історія козацьких зимівників - це не лише про економіку і заселення Півдня України, а й про ментальність українців і їхню вдачу.

"Це багато в чому пояснює те, чому ми, українці, по-перше, такі індивідуалісти, а по-друге, любителі ухвалювати рішення самостійно. На відміну від тієї ж Росії, де все тримається на якомусь патріархальному ладі, де все вирішує голова родини, тут часто рішення ухвалювалися самостійно, бо кожен жив сам по собі, в маленькому такому хуторі в кожній балці. Коли було треба, вони об'єднувалися, брали участь у походах запорожців, а в інший час жили по зимівниках", - каже голова відділу охорони пам'яток Національного заповідника "Хортиця" Дмитро Кобалія.




Давайте дружити у Facebook!


Популярне в соцмережах сьогодні

Останні новини