Носороги і герої. До річниці Майдану

Носороги і герої. До річниці Майдану
Пам'ять про Майдан поволі стирається з масової свідомості.

Після констатації такого прикрого в ці дні, але поза тим очевидного явища, варто уточнити, що мається на увазі під "масовою свідомістю". Почнемо з того, чим звичайно закінчується кожне людське життя - зі смерті.

Смерть людини на якийсь момент стає разючим екзистенційним спалахом для широкого кола людей. Навіть для таких, котрі про небіжчика взагалі щойно дізналися. Люди неминуче приміряють себе кожну таку трагедію, але дуже швидко для всіх, крім жменьки дійсно близьких людей (не обов'язково родичів) все закінчується. Психофізіологічна тривалість такого переживання у своїй гострій фазі - приблизно півтора місяці, тобто всім добре знані "сорок днів", які перейшли в звичай з багатовікових спостережень.

Обставини трагічної смерті залишаються в масовій свідомості довше завдяки драматургії обставин. Тобто існує трагічний сценарій, історія, яку можна стисло запам'ятати і переповідати. Це триває довше, бо розповідаючи трагічні історії про загибель інших, люди несамохіть радіють з того, що їх самих така біда оминула.

Це зовсім не означає, що люди зловтішаються свідомо, хоча буває й таке, а в наші часи особливо. Переповідання історій про чужу смерть так само старе, як людство, і відоме ще з часів "Епосу про Гільгамеша".

Фото: Ольга Якимович

Інакша справа є з героїчною смертю. Саме слово "герой", запозичене з античних часів, як і все решта, що ми звідти безоглядно змавпували, спершу означало не дію, а статус. Герої були дітьми богів і людей, але, на відміну від богів, були смертними.

Тому пошук героями безсмертя - одна з ключових тем стародавнього епосу. Пильний погляд на античну літературу (якщо її читати не в калічних політкоректних виданнях) безжально показує результат таких героїчних зусиль. Автентична Героїчна доба закінчується тим, що в кількох славних війнах герої просто повбивали один одного.

Багато сотень років людське життя взагалі нічого не важило, смерть була повсякденним побутовим явищем, і справа кодифікації пам'яті про померлих належала виключно церкві. Принаймні, якщо ми говорим про історію Європи.

Сучасне розуміння героїчного належить Гегелю, який вперше визначив героя як людину, що жертвує власним життям заради суспільного блага. Таким чином герой є втіленням національного духу. Тобто ніяких героїв чи героїнь праці, материнства чи інших позитивних суспільних вчинків не існує, це блюзнірство. Героїчною може бути лише смерть.

Далі ми стикаємося не лише з проблемою дикого марнославства вчорашніх радянських кріпаків, які девальвували героїчність вже в сучасній Україні, але й з послідовною дискредитацією і знеціненням всіх, хто загинув в боротьбі за незалежність України. Роль Росії у цьому самоочевидна.

Про це говориться тим більше, чим більше замовчується роль колаборантів, які усі ці тридцять років відчувають себе в Україні цілком комфортно. І це не лише малописьменні суржиконосні маргінали, а люди на високих державних посадах з доброю освітою і чудовою українською мовою в разі потреби (згадаймо хоча б Табачника чи Бузину).

Дивіться, як це працює. Тема смерті героїв Майдану увесь цей час ретельно виноситься "за дужки" решти подій. Мем "революція Гідності" красивий у своїй поетичності і справедливий стосовно почуття гідності. Але далі все, за революцію видаються події, які не змінили не те що конституційного ладу, а наслідком своїм підняли на глум зусилля живих і смерть героїв.

Фото: Олександр Козаченко

Немає в контексті нашої розмови різниці, чи ДБР вчиняло свої дії в музеї Революції Гідності на законних підставах, чи ні. Але приурочити публічно резонансні оперативно-слідчі дії саме під ці дати - це або невігластво, або саботаж.

Немає сенсу обговорювати недолугість переможного ескізу великого герба України, але сам факт оприлюднення наслідків цього конкурсу зараз - такі самі висновки.

І такі трагікомедії маємо зараз ледве не щотижня.

Задля справедливості варто сказати, що різниця теперішності з попередниками в тому, що там прагматичне переформатування суспільної думки відбувалося хоча б за якогось патріотичного алгоритму, хоча і доволі ялового. І якби не огидна публічна і непублічна ворожнеча між чільними фігурантами "сцени Майдану", він би мав шанс, але історія зворотного ходу не має.

Додаймо до цього загально-драматичний ковідний фон з його масочно-карантинними гримасами, перспективу дефолту, істеричне телевізійне камлання експертів зі всього.

Це втомлює і виснажує. Можемо скільки завгодно говорити, що нарід вже не той, і все таке інше. Але факт масової втоми є.

А пам'ять про героїв - це певне моральне зусилля. Перш за все воно говорить, що ми з вами - не герої, оскільки ми живі. І ставить питання, чи здатні ми віддати життя за Україну. На що більшість (на те вона й більшість) справедливо собі відповідає, звісно, що ні. Є більш прагматичні і конкретні речі, задля яких варто ризикувати.

Тобто пам'ять про Майдан у всій її кривавій повноті "маленького українця" в його власній уяві принижує, бо йому доводиться подумки возвеличувати зовсіх незнайомих йому людей. А це малоприємно тому ну його, хай там якось вже на офіційному рівні.

Фото: Ольга Якимович

І все це ще в кращому випадку.

До того ж Майдан - це спроба, яка майже вдалася (не можна ж всерйоз вважати безболісну втечу Януковича нашим великим здобутком. Він, либонь, це вважає це для себе ще цілком непоганим результатом). А якщо у серйозної спроби така кривава ціна, то скільки буде важити справжня революція?

Адвокатка Євгенія Закревська: "Витіснення пам'яті про Майдан формує із суспільства жертву

Тобто, як буває у такого роду процесах, у витісненні на маргінес і ганебному знеціненні цієї теми у спільниках опиняються зовсім протилежні, і навіть формально ворогуючі постаті.

Тема Майдану формалізувалася, знецінилася і перетворилася на черговий придворно-бюрократичний ритуал. Додаймо до цього той факт, що найбільш мотивована частина Майдану або загинула на війні при знищенні російськими військами наших добровольчих батальйонів на тлі помпезного київського параду, або опинилася в статусі хронічно підозрюваних у патріотизмі. А дехто вже і поміняв цей статус на тюремну камеру.

Фото: Макс Требухов Прощання з Тарасом Матвіївим, волонтером Майдану, який загинув на війні цього року

Україна не якась особлива в цьому країна. Редьярд Кіплінг понад сто років тому написав "Баладу про Томі Аткінса", в якій виразно змальоване ставлення до солдата, якого шанобливо припрошують йти на війну, і звідусіль женуть, коли він з неї вертається. Бюрократи ніде і ніколи не зупиняються ні перед чим, якщо виникає загроза для їхнього паразитування.

Ця загроза називається національною ідеєю чи ідеологією (нормальному значенні слова), чи переконаннями. Тобто це така сила, таке живильне середовище, яке час від часу породжує героїв.

А що роблять класичні герої насамперед? Вони знищують чудовиськ.

І от тут виникає проблема дзеркала. Зараз поясню, до чого воно тут. У Ежена Йонеско є п'єса "Носороги". На вулицях якогось провінційного містечка раптом стали з'являтися невідомо звідки носороги. Потім з'ясувалося, що на носорогів перетворюються самі жителі містечка. І заохочують до цього інших, стверджуючи, що ріг і товста шкіра - це дуже гарно. Головна дійова особа весь дивиться в дзеркало, чи не спіткала і його ця пошесть. Він проти, але інші носороги вже ломляться до нього в двері.

Зоологи кажуть, що дорослим носорогам крім людей ніхто не загрожує.

Тобто в сьогоднішній українській реальності ми маємо масове остерігання новопосталих носорогів від людей Майдану. Герої можуть знищити чудовиськ, і не тільки в душі кожного носорога, а й фізично.

А всім носорогам вже й так непогано - можна перти напролом і ніхто тебе не зачепить. В Галичині таких недарма звуть "рогулями".

Вони зменшують питому вагу кожного героїчного вчинку, і пам'ять про героїв перестає бути чимось вагомим. У будь-якій системі одиниць питома вага дорівнює добутку щільності речовини на прискорення вільного падіння.

За багатьма ознаками наша держава знаходиться в стані вільного падіння. Розрідження цінностей, збільшення розривів між ними, втрата щільності - на яких вона постала - це злочин, який здійснюється постійно.

"Надайте владі право самій вживати заходів. Зрештою, я не впевнений, чи маєте ви моральне право втручатися в це. А втім, я і зараз вважаю, що все це не так страшно. Як на мене, це просто нерозумно - божеволіти через те, що кілька людей надумали змінити шкіру. Їм не подобається у своїй. Вони вільні розпоряджатися собою, це їхня справа", - говорить один з персонажів п'єси Ежена Йонеско, обстоюючи демократичне право на особисте звиродніння кожного.

Тупіт носорогів виростає з безпам'ятства. Але це буде вже зовсім інша вистава.




Давайте дружити у Facebook!


Останні новини