Сергій Вікарчук: Внутрішній туризм у нашій країні знаходиться у жахливому стані

Сергій Вікарчук: Внутрішній туризм у нашій країні знаходиться у жахливому стані
Наслідки спалаху COVID-19 відчув на собі туристичний бізнес у всьому світі, втрати якого виходять далеко за рамки десятків мільярдів доларів. Але за цифрами ми не бачимо долі реальних людей. Найчастіше ці історії дуже драматичні.

Для Сергія Вікарчука, власника невеликої туристичної агенції, карантин не став першим випробуванням у житті -- після окупації Криму він покинув свій будинок у Євпаторії, переїхав з сім'єю до Києва, а вже звідси пішов на фронт.

Із демобілізацією Сергій зайнявся власним туристичним бізнесом. Справи почали потроху налагоджуватися.

Але пандемія і карантин, завдавши болісного удару по економіці, особливо нищівно пройшлися по сфері туризму.

І Сергій Вікарчук, стиснувши зуби, почав усе заново.

-- Пандемія з карантином -- це не перша складна ситуація, у якій опиняється ваша сім'я. Шість років тому ви були змушені покинути Крим, окупований Росією. Чим ви займалися до анексії та чого прагнули, їдучи звідти?

-- До 2014 року наша родина мешкала у Криму, я працював чиновником -- не на високій посаді -- у міській адміністрації Євпаторії, де займався туристичною сферою, яку я обожнюю і якій присвятив 18 років свого життя.

Туризм -- це моє покликання. Моя дружина працювала у галузі енергетики, і ми тільки виплатили кредит за свою маленьку квартирку, тільки роздали борги... І раптом -- окупація.

Звісно, для нас з дружиною було неприйнятним жити з людьми, які не поважають українців в Криму. Для мене це був якийсь формат нацизму, якщо вже порівнювати з чимось.

Наші з дружиною фотографії вивішувались у відкритих джерелах, підписані усілякою брехнею, наші колишні друзі коментували усе це, засуджуючи нас, "бандерівців", навіть мої рідні від переляку починали вірити у маячню, нібито я дуже небезпечна та агресивна людина.

-- Але ж Євпаторія -- невелике містечко, там усі одне одного знають...

-- Саме так! Сім років я працював у міській адміністрації, люди мене добре знали, віталися зі мною як з Сергієм Володимировичем... І в одну мить я раптом перетворився у якогось фашиста-маніяка.

Від нас з дружиною відвернулися майже усі знайомі. Ось така вона, російська пропаганда. Ми ще десь півроку прожили в окупації, намагаючись зрозуміти, що робити далі.

Я розсилав своє резюме по всій Україні, але мені ніхто не відповідав. Я зрозумів, що нас ніхто ніде не чекає, ми нікому не були потрібні. Незважаючи на це, ми вирішили їхати у Київ.

-- І що стало останньою краплею?

-- Коли я почув про бої під Іловайськом. Після цього ми з дружиною прийняли остаточне рішення. Ми переїхали і почали життя з чистого аркушу. Спочатку мешкали у хостелі, потім орендували житло на Троєщині.

-- Отже, переїхавши з Криму, ви не одразу пішли на фронт?

-- Ні, не одразу. Спочатку я працював на Першому національному телеканалі, де займався рекламою. Але через деякий час зрозумів, що Перший національний не притягує мене. От зовсім-зовсім не притягує!

Іншої роботи в мене не було -- до біженців з Криму тоді ставилися досить упереджено, щойно дізнавалися, що ми з окупованої території, то зачиняли перед нами усі двері.

Але в мене було величезне покликання та бажання служити своїй Батьківщині і своєму народові. І я почав шукати можливість легально потрапити у Збройні сили України.

-- Ваша дружина була не проти цього рішення? Адже ви навіть не встигли обжитися у Києві.

-- Більш того -- на той момент в нас вже було дві маленькі донечки. І хоч дехто називав моє бажання егоїстичним та невиваженим, моя дружина підтримала мене -- мій борг перед нацією я повинен був виконати.

Спочатку дружина, звісно, боялася за мене. Та що казати -- навіть я боявся. Мені потрібно було хоч якось забезпечити свою сім'ю, тому добробати мені не підходили -- я хотів легально вступити до Збройних сил.

Усі зарплатні армійські картки -- чи як там вони звуться? -- я одразу віддав дружині. Вона з дітьми на ці кошти й жила. Навіть, не жила, а існувала.

-- Коли ви повернулися з передової?

-- У квітні 2015 я пішов на фронт та згідно демобілізації повернувся до дружини та дітей у квітні 2016.

І одразу після мого повернення мене запросив у гості Ігор Захаренко, директор туристичної компанії "Феєрія мандрів". Він знав, що я обожнюю туризм, що я колись працював у цій галузі на громадських засадах, і побачив в мені якийсь потенціал.

Але я ніколи не займався саме комерційною діяльністю, а в нього це була суто комерція. Його пропозиція стала для мене викликом. Захаренко навчив мене займатися бізнесом і показав, що все можливо.

-- І як ви почали будувати власний бізнес?

-- Я пропрацював у "Феєрії" близько трьох років, коли відчув, що в мене вже є деякий досвід у цій галузі саме як у підприємця. Я зрозумів, як працює цей бізнес зсередини.

І ще я зрозумів, що можу і хочу зробити свою власну невеличку компанію. Таким чином я став самостійним. У мене вже був високий кредит довіри у суспільстві, і люди почали до мене звертатися як до профі.

-- Які напрямки ви пропонували і чим ваші пропозиції відрізнялися від інших туристичних фірм?

-- Ми не обмежували можливості та побажання наших клієнтів. Ми могли організувати подорож у будь-яку країну світу. Куди бажає наш клієнт -- туди ми його відправляємо.

Хоч у фіорди Норвегії, хоч в Антарктиду. Ніякий напрямок для нас не був проблемою.

Звісно, була в нас і Туреччина, але я не люблю той напрямок, бо там дуже багато росіян.

-- І тут раптово прийшов COVID-19...

-- Так, ніхто цього не очікував... Але на той час ми вже працювали практично на сто відсотків в онлайні. Офлайн на той момент для нас уже вичерпав свою сутність -- ми тільки документи привозили клієнтам особисто, зустрічаючись десь у кав'ярні.

-- Але ж це ніяк не врятувало ваш бізнес!

-- Ви праві, це нас не врятувало...

Знаєте, я ще на початку року виграв конкурс "Містер Тревел-Юкрейн", і ми з дружиною -- вже починалася пандемія -- полетіли в Індію.

Після нашого повернення звідти в Україні оголосили карантин. І з того моменту -- це вже 5 місяців -- наша компанія не працює.

Зараз ми робимо перші дуже обережні кроки у відновленні діяльності.

-- Туристичний бізнес виявився однією з найбільш постраждалих від пандемії галузей. Тобто ви в одну мить лишилися без заробітку. Завдяки чому ви протримались увесь цей період? У вас була фінансова подушка безпеки?

-- Напередодні пандемії в мене був великий проєкт. Для нашої компанії це був не просто великий проєкт, а просто величезний. Ми хотіли створити офлайн-платформу, де могли б працювати і як турагенція, і як агенція з нерухомості, і як страхова компанія.

Ми хотіли відкрити коворкінг з музеєм та кав'ярнею. У нас було дуже багато ідей, які ми планували втілити у життя. Уявляєте, такий сучасний та дуже цікавий єдиний простір, присвячений подорожам? Усі наші заощадження, які ми накопичували, щоб зробити цей великий проєкт -- саме вони й були тою самою фінансовою подушкою безпеки.

Ми жили за рахунок цих заощаджень і, таким чином, за п'ять місяців усе втратили. Але завдяки цьому нереалізованому проєкту ми вижили.

-- Під час карантину для підтримки туристичної галузі Міністерство культури та інформаційної політики почало розробляти законопроєкт відносно деяких податкових послаблень. Зокрема, туристичний бізнес хотіли звільнити від сплати ПДВ, податку на прибуток, ЄСВ, земельного податку, податку на нежитлову нерухомість. Наскільки я розумію, цей закон так і не був втілений?

-- Я з самого початку дуже скептично ставився до цієї ініціативи, хоча сам подавав пропозиції щодо цього законопроєкту через різні міністерства. Але я вже тоді розумів, що влада нічого не зробить -- одна суцільна балаканина.

Звільнили нас від ЄСВ -- та це смішно! А інші податки ми як заплатимо, якщо усе зачинено і працювати ми не можемо?

Десь наприкінці квітня держава нам перерахувала аж 7 тисяч гривень, які одразу, власне, і пішли на ці самі податки.

-- Чим ви займалися на карантині? Передивилися, мабуть, усі тревел-серіали на Netflix?

-- Ні, я вчив репліки на давньоанглійській мові.

-- Що, пробачте?

-- У нас є ветеранський проєкт -- англомовний "Ветерано Театр". Ми граємо п'єсу Шекспіра "Дванадцята ніч" мовою оригіналу, а оригінальна мова там -- давньоанглійська, тому що це 16 сторіччя.

Я граю герцога Орсіно. Цю виставу нам поставили режисери Івано-Франківського драмтеатру Олексій Гнатковський та Ростислав Держипільский. Це великі люди, які взялися за нас, нездар, і зробили з нас акторів.

-- Це дуже круто! А скажіть... Коли почалися перші послаблення карантину, багато хто в турбізнесі сподівався, що люди, змучені ізоляцією, почнуть активно подорожувати влітку, незважаючи ні на що. Ці надії були марними?

-- Так, люди скучили за подорожами, але вони також мають фінансове виснаження і зараз не в змозі думати про туризм чи навіть про коротку відпустку.

Навіть у пік сезону попит був дуже слабкий. У нас тільки нещодавно почали з'являтися окремі заявки, з яких ми вже декілька реалізували. До речі, тільки завдяки цьому ми зараз можемо існувати.

-- А ще була надія, що у ситуації, коли мандрувати світом дуже важко через пандемію, українці почнуть більше цікавитися власною країною і виникне мода на внутрішній туризм. Ця надія виправдала себе? Чи наші громадяни, як і раніше, віддали перевагу узбережжям Туреччини та Албанії?

-- Я вам так скажу -- внутрішній туризм у нашій країні знаходиться у дуже жахливому стані. Неорганізований, несистемний... Він не орієнтується на клієнта, він не розвиває сервіс, не бажає хоча б трохи підняти планку. І від цього постійно втрачає можливості.

Так, в нас є деякі прориви у цьому напрямку, але в цілому стан жахливий. Хоча цьогоріч внутрішній туризм справді збільшився, але це тільки тому, що люди були змушені залишатися у своїй країні.

І як завжди, коли ти відпочиваєш у своїй країні, в тебе постійно є відчуття, що тебе обманули 30 тисяч раз.

Я наведу приклад: тиждень відпочинку у Єгипті -- класний готель, класний пляж, чудова їжа -- коштував моїм друзям менше 1000 доларів, а тиждень в Одесі у стилі "вкусная медовая пахлава" -- 1500 доларів.

-- Зрозумів. А зараз, у контексті знов закритих кордонів, які ви маєте плани?

-- Ми дуже сильно змінили стратегію. Хоча зараз це більше нагадує волонтерство, ніж бізнес. Але ми зрозуміли, що можемо знаходити цікаві атракції і в Україні.

Ми створили цілу флотилію яхт, які пропонуємо для різних подорожей по нашій країні, а також запустили свій ютуб-канал, на якому клієнт може побачити, як ці подорожі виглядають насправді.

-- А чому саме яхти?

-- Я кримський українець і без моря дуже сумую. Я обожнюю море, обожнюю Велику Воду. Навіть колекціоную моря, океани, річки, озера. Тим більш, що я розуміюся на яхтовому туризмі.

Раніше ми пропонували яхтові подорожі по Хорватії або Туреччині, зараз, звісно, це українські локації.

-- Подорожі на яхтах через Чорне море у Грузію або в Туреччину не практикуєте?

-- Поки що ні. Хоча деякі капітани пропонували мені такі маршрути. Але я відмовляюся.

-- Через що?

-- Через дуже нахабну поведінку Російської федерації у Чорному морі, навіть у нейтральних водах. Коли Росія окупувала мій дім, вона окупувала ще й водний простір навколо нього, і навіть повітря.

Я вважаю, що зараз не дуже безпечно подорожувати десь поблизу водних кордонів такого "сусіда".

Я не можу ризикувати своїми клієнтами. Можливо, я занадто обережний. Але росіяни ніколи не дотримувались правил -- в них честі немає.

Я бачив їх в окупації, я бачив їх на війні. Так ведуть себе лише злодії, але для Росії це норма.

-- Так, я розумію. Тож які висновки ви зробили для себе з усієї цієї ситуації з коронавірусом?

-- Висновки?

Наша влада з більшим задоволенням займається спекуляціями на темі COVID-19 для загальної картинки, ніж дійсно приймає якісь конструктивні рішення.

Спекуляції на кожному кроці!

Держава не турбується про людей. Влада думає лише про свої амбіції і хайп. Тому на державу покладатися не можна -- вона не допоможе.




Давайте дружити у Facebook!


Останні новини