Марина Мороз, єдина українка в UFC: "Коли була в збірній, мила підлоги в кафе"

Марина Мороз, єдина українка в UFC:
"Люди бачать успіх, але не те, що за ним стоїть", - каже 29-річна Марина Мороз, боксерка, володарка Кубка світу з кікбоксингу,

А також перша і наразі єдина українка, яка потрапила в UFC - найпрестижнішу в світі змішаних єдиноборств спортивну організацію. У спортивному світі її знають як Iron Lady (залізну леді).

В інтерв'ю LIGA.Life вона вперше так детально розповідає свою історію для українських читачів: про ферму, село, булінг у школі, нестачу грошей на розвиток у професійному спорті і крихітну комірку чоловічої роздягальні перед тим, як потрапити на грандіозний, як каже сама Марина, рівень UFC.

Я народилася у Вільногірську на Дніпропетровщині. Жила в селі Матрьонівка, батьки - фермери. У них все: вирощують овочі, баранів, кроликів, курочок, є корови, сири зараз роблять. Всього потрошки.

Батьки казали: "Давай ти ще це зробиш і це, і платили мені за роботу".

Багато дітей з ляльками сиділи, а я працювала, за кожну корову мені по гривні платили. Ти шо, тоді це такі гроші були! Назбираю-назбираю, а потім мама каже: "Ну що, в школу скупляємось на твої гроші?" (сміється). На шкільний одяг ці гроші і йшли.

А хотілося туфель! Раз купила - красиві, дорогі. А потім пошкодувала, бо важко було в них ходити. Косметики хотілося, але в школу все одно не дозволяли фарбуватися.

У школі мене дуже ображали. Я була замкнутою, бо жила в селі, їздила до школи автобусом. Через це багато дітей, однокласників, не сприймали добре, ніби ти і одягаєшся не так. Була одинокою з молодших класів.

Мене в перший клас повели в 5 років. Батьки казали, що треба ніжку свинки відрізати, і в школу віддати (сміється). Може, тому мене діти й ображали, що я найменша була.

Постійно приходила зі школи додому і плакала. Найобразливіше, що вчителі теж ображали. Припідносили інших дітей, а мене щемили.

Я хотіла вчитися, хотіла бути розумною, щоб мама пишалася. Але ці приниження такі страшні були, що ховалася від всіх.

Спочатку скаржилася мамі на інших дітей. Мама: "Хапаєш за волосся - і за парту". А коли маму в школу потім викликали, тато сказав: "Та треба було не так!". Він був у молодості тренером з боксу. Кажу: "Так навчи!". Зарядилася - хотіла просто навчитись битись! І ми почали тренування. Мені було десь 7-8 років.

Ми до цього сім'єю ще карате займалися у Вільногірську, я з 6 років. Але це такий вид спорту, що там не битися, а красиво руками-ногами махати. Це більше як танці.

Тато спочатку вчив мене боксу вдома на фермі. У нас була груша, тато облаштував мінізал. Потім ще віддав на кікбоксинг знайомим. А потім мені дуже захотілося потрапити на професійний ринг і стати відомою спортсменкою - все одно в якому виді спорту!

Почала відкладати кошти для інституту, купила кросівки: сірі, на тонкій підошві. Як згадую - страх! Зараз я професійна спортсменка і розумію, що в таких і ходити не можна, не те, що тренуватися. А тоді така радість була!

Я не прогулювала школу десь до 10-11 класу, а потім був такий страх вчителів, що почала. Мріяла: вступлю в інститут, там інші люди, і зможу відкритися по-іншому. Так і сталося.

Вступала в Інститут фізкультури, щоб професійно займатися боксом, пішла на кафедру боксу. Коли був перший любительський боксерський бій, так тремтіла! Це був перший курс інституту.

Тренери натискають на канати, щоб залізла на ринг, а в мене ноги трусяться! (сміється) Коли на професійний ринг перші рази виходила - ті ж відчуття.

Показали удар - схопила суть - працюю.

Стала чемпіонкою України з боксу (серед юніорів - Ред.). Влетіла в збірну, їздила на міжнародні чемпіонати світу по боксу. Коли стала чемпіонкою України, в університеті мені зробили індивідуальний графік, але на навчання я не забивала. Англійську старалася не пропускати.

Вставала о 6 ранку, щоб до 8 вже бути в спортзалі на ранковому тренуванні. Потім на заняття, після них годинку відпочити, і на 17 знову було тренування. Додому приїжджаєш близько 20:00, поїла - і спати! І так з дня на день. Кожне тренування забирало по півтори-дві години.

Жорсткий графік був. Але якщо порівняти його з моїми нинішніми тренуваннями, то це як розминка була, на один зуб! (сміється) Зараз у мене тренування по 6 годин.

Майже всі боксери, які тренувалися на кафедрі боксу, їздили ще і на кікбоксинг виступати. Це був рейтинг для інституту. Кікбоксинг мені легше давався. Там працюють руками й ногами, але швидше працюють руки. Тому я ногою показала, і далі - руками. Бувало, зауваження давали, що мало ногами б'ю.

Кікбоксинг - це красиво, але в душі в мене більше бокс.

У студентські роки у мене стипендія маленька була, і мама давала продукти з дому. Пересилала маршрутками в Дніпропетровськ.

Я мовчала і не казала батькам, що грошей не маю. Ходила до спортзалу пішки, бо маршрутка коштувала 1,5-2 грн. Якщо були гроші, намагалася відкласти про запас. У мене була маленька іграшка в гуртожитку, хлопець подарував, я вирізала дірку і гроші там ховала.

Мені дали картку на стипендію за звання, але раз якісь копійки нарахували і все. Грошей немає, одягатися нема за що, мама намагалася допомогти, але було соромно просити, бо на ті ж збори по боксу батьки гроші давали.

Тому ходила прибирати в кафе. Гроші були невеликі, але могла на них купити сумочку чи лосінки. І то купувала їх не в магазинах, а на секонд-хенді. Заробила 100 грн - пішла на секонд, цілий пакет накупила. Речі потерті, але хотілося чого-небудь!

Я хотіла прорватися у світ! Хотіла мати життя, вирізнятися, щоб мене люди знали, щоб могти піти в магазин і купити щось, не дивлячись на цінники. Завжди мріяла, що зайду в магазин і наберу всього, чого хочу! Були мрії купити топ Nike (сміється).

У боксі в мене сильно не вийшло. Коли інститут закінчувала, фінансово вже було все (гроші вичерпувались - Ред.). Пішла в спорткомплекс для дітей, запропонувала тренувати. Не взяли.

8 років тому підготуватися і виступити, за це можна було 1000 доларів заробити, це такі шалені гроші були! Ми якраз почали жити разом з хлопцем, тепер чоловіком. Він теж працював, гроші економив, намагався мені допомогти.

Тренер казав: "Куди ти пішла в ММА?". Щоб заробити. "Не вздумай, не здаси іспити". В інституті на мене озлобились трішки, кажуть: "Давай на збори, ти в збірній України!". Кажу: "Мені ніхто нічого за це не платить!". - "То попроси у батьків". Це був мій 5 курс, мені було 21 рік.

Тоді я думала на реабілітолога вчитися піти, але ММА так зацікавив фінансово! Після перших боїв за бій запропонували уже 2000 доларів. І пішло. В Бразилію їздила, там за виграш - 2000 доларів.

А було дуже важко, бо билася в Китаї, потім в Бразилії. Там дівчина мене аж з ніг знесла, але якось взяла її на армбар, це прийом, коли ти ніби ламаєш лікоть.

Ті турніри - класно, але не рівень UFC, не світовий масштаб. Менеджер запропонував мене в UFC, і вони сказали, що їм цікаво. Запропонували дуже перспективний на той час контракт, це був 2015 рік. Ми з останніх грошей з чоловіком поїхали до Москви, бо там UFC збори проводили.

Чоловік їв доширак (лапша швидкого приготування на кшталт нашої "Мівіни" - Ред.), а мені купував курочку, на пару готував.

Після 7 вечора я навіть в туалет з кладовки в чоловічій роздягалці не могла вийти. Стидно, я ж дівчинка. І чекаю 10-11 вечора, поки чоловіки розійдуться, щоб водички набрати, попрати в душовій!

Після зборів UFC проводили турнір у Польщі. З Москви я одразу полетіла в готель у Кракові. Вікна були на замок, шикарно! Приходиш зранку, а на сніданок - шведський стіл, а там - все, що хочеш! Я давай все пакувати в кишені як мишка!

Перший раз в мене все було на такому рівні: фотосесії, зйомки, стільки емоцій!

Тоді я виграла бій за півтори хвилини, через флай армбар: це той же больовий прийом на лікоть, але зі стрибка в повітрі. Я стрибнула їй на руку, затягнула, а далі нюанси.

Вийшло так, що мені кажуть, що я виграла бонус - 50 000 доларів. І в мене на рахунку - 70 000 доларів, прикинь! Я з 1000 доларів перестрибнула до оцього!

То зараз у мене є спонсори, контракт з Parimatch, ще одним брендом білизни, а раніше - все сама. Всі зароблені гроші вкладала в здоров'я, в лікування пішли тисячі доларів!

Всі бачать тільки найкрасивіше, а як я плачу, викручуюсь від болю, як травмуюсь....

Під час 8-го бою (з Майру Сілву - Ред.) мені розсікли голову. За це розсічення мені казали: "О, такий тупий удар пропустила!". А ви знаєте, як це важко? Суперниця була на своїй території в Бразилії, я з останніх сил наносила удари. Коли вона прихватила, коліном бум у лоба! Болі я не відчула навіть, тільки покрапала кров, мені головне було вистояти до останнього. (Вистояла і виграла - Ред.)

Після того бою я сиджу, голова вся в крові, і до чоловіка: "Неси прапор".

Найсильнішу травму свою поки розкривати не буду. Скажу за другу після неї. У мене м'язи на бою надірвались і пішли ніби нагору на нозі, і в нозі була дірка з кулак (показує на передню частину стегна - Ред.), ми її масажами 2 роки пропрацьовували. Як згинала ногу - боліла перші місяці. Дуже боялася пропустити багато на тренуваннях.

Кільце в шлунку не закривається після важких тренувань, ударів, і постійно в мене викидається шлунковий сік догори. І цей букет можна дуже довго перераховувати.

За весь цей період тренувань в селі, інституті, мені ніхто не пояснював, як правильно тренуватися, бігати. І зараз я як професійна спортсменка маю букет травм. Я розумію, що неправильно бігала і їла, навіть неправильні кросівки носила, які б зберігали суглоби! Якби раніше інформації більше було, було б по-іншому.

Раніше я їла картоплю, чіпси, різну гидоту. Кабачки консервовані з банки з картопелькою! Не знала, що від білка м'язи ростуть, уявляєте? В інституті цього не вчили.

Тренер казав: "З'їж снікерс для енергії". Ти з'їв, інсулін вгору, на 20 хвилин енергії вистачить, а далі? Ні, щоб поїсти гарно гречки, щоб повільні вуглеводи зайшли, щоб білка додати. "Фу, ти що, п'єш протеїн?". Казали, що пити воду на тренуванні ніби не можна! Це ненормально.

В Інституті досі сидить старше покоління і такі дурниці викладає, коли в світі зовсім інший рівень. Казали нам, що амінокислоти спортсменам не можна, "бо хімія", качати руки боксерам не можна, бо "руки заб'єш". А звідки сила буде для удару? Зараз технології настільки покращились! Амінокислоти допомагають відновитися, різні масла приймаю для суглобів, желатин, колаген!

Зараз я правильно харчуюсь: йогурти, салати, білок. Можу піти в ресторан, але коли їм бургер, то булочку не їм, в мене алергія на дріжджі. А натуральне м'ясо, соуси їм.

В UFC я раніше була в топ-10 шостим номером. Потім стрибала по рейтингу, але в 15-тці трималась. А потім було два програші - і мене забрали з топу. Після того зібралася і змінила все, у тому числі тренувальний табір.

Бо усе це дуже важко: стільки часу йде на табір, тренування, психологічні моменти. Ти переживаєш за згонку ваги, щоб не травмуватися під час тренування, бо на бій виходити.

Багато спортсменів зараз працюють з психологами, навіть знамениті спортсменки з UFC. Такі заняття - це дорого. Є спортсмени, які щодня займаються з психологом.

Я брала кілька курсів, щоб себе зрозуміти, бо мала два програші, ще й треба було піднятися у вищу вагову категорію. Треба було перебороти страх, бо там міцніші дівчата з міцнішим ударом.

За програші переживала, бо багато хто з України мене не підтримував, глузував, писали, що раді, що я програла, в Instagram. Це були українці і росіяни, але американці такого не пишуть. Американці інші, трішки збочені, максимум пишуть про "пришли мені фото" (сміється).

Я дуже люблю свій стиль життя зараз, жити без нього не можу! (сміється) Двіж, двіж! Приходжу ввечері додому, поїла, спать. Коли нема руху, тухнеш.

У будні - тренування, а після обіду в суботу відпочинок і неділя вільна. В мене так було і є. Бо коли в тебе графік, тренування, і ти ще кудись хочеш піти погуляти, це сильно збиває.

У вихідний уже можу на пляж, погуляти з друзями, посмажити барбекю. Не люблю клуби і тусовки. Люблю сходити в ресторан, часом випити в компанії бокал сухого вина.

Живу в основному зараз в США. Плачу за квартиру у Флориді 1600 доларів на місяць, це звичайна міністудія, в Києві така б коштувала ну 8-9 000 гривень. Але до океану пішки 15 хвилин.

Співпрацюю з Parimatch, тому коли приїжджаю в Україну, можу тренуватися в них у міжсезоння, допомагають тренери і масажисти.

Тато каже: "Давай, зав'язуй, фермерський бізнес відкривай, з твоїми фінансами розбудуємось!". А мама навпаки: "Яке село?" (сміється) Мама, напевно, останні років 5 питає за внуків: "Ну коли?". Кажу: "5 років". Через рік знову кажу 5. І так 5 років вже 5 років (сміється).

Поки що я ще не в топі UFC, але перейшла в іншу вагову категорію, виграла вже два бої, отримала бонуси, встановила в своїй ваговій світовий рекорд (За бій нанесла суперниці 139 ударів - рекордний показник для її вагової категорії в UFC - Ред.), хочу чемпіонський пояс, щоб в Україні мене підтримували і не бажали програшу в коментарях, я ж єдина українка в UFC.




Давайте дружити у Facebook!


Останні новини