23 серпня - 30 років відродженому "ЧАСу" - Українська газета Час

23 серпня - 30 років відродженому
Якщо я цього не напишу, то знайдуться інші, які це зроблять. Але там не буде правди, не буде справжньої історичності. Події та факти будуть подаватися так, як вигідно якомусь писаці чи писачині. Вони себе вже починають бачити у "Часі" тоді, коли там і близько не були. Ба, навпаки, вони були в той період з іншого боку "Часу".

Бо все починалося ще за панування комуністичного режиму. До незалежності залишався один рік і один день. Це сталося 23 серпня 1990 року. Вийшов перший номер відродженої газети "Час".

А до цього я вже працював редактором радіо на об'єднанні "Легмаш" і спецкореспондентом газети "Молодий буковинець".

Василь Кожелянко тоді працював заступником редактора багатотиражки "Машинобудівник" на Чернівецькому машинобудівному заводі. Тоді цю газету очолювала наша землячка, нині лауреат Шевченківської премії, письменниця Марія Матіос.

Ті часи були буремними і неспокійними. Ми були молодими, енергійними і активними. Вже офіційно вродився Народний рух за перебудову, Товариство української мови імені Тараса Шевченка, Зелений рух Радянської Буковини.

Ми писали різні листівки, прокламації, заклики до повалення комуністичної диктатури. Друкували їх у самвидавах і на парканах. Іноді щось удавалося надрукувати й у офіційних ЗМІ.

Новітнім організаціям потрібна була нова преса, яку б не контролювала компартія і її відділ цензури - облліт.

Самвидавівський "Вісник Руху" та "Верховинська ватра" виходили несистемно. І їх возили з Вільнюса.

У цей час у Львівській області вийшла газета "За вільну Україну" та "Пост-Поступ". В Івано-Франківській виходили "Агро" та "Галичина". У курортному Трускавці - "Франкова криниця".

Буковина не могла відставати від сусідів. Тим паче, що новітні організації очолювали відомі у краю та у світі вчені професори Леонтій Сандуляк ("Зелений рух Радянської Буковини"), Олег Панчук (Народний Рух України за перебудову), Тарас Кияк (Товариствоо української мови імені Тараса Шевченка).

Тоді у Чернівцях друкувалися винятково партійні газети: "Радянська Буковина", "Зориле Буковіней" і "Молодий буковинець".

Перша спроба створення незалежної газети була провалена. Леонтій Сандуляк спробував обманути обком КПУ і взяти під опіку ЗРРБ газету "Джерела Буковини". Її хотіли створити як екологічний часопис. Але поряд з цим там могли б друкуватися статті політичного спрямування.

Хтось дізнався про той задум. І газету "Джерела Буковини" очолив високий обкомівський чиновник Мотовилін. Заступником у нього був Георгій Шевченко стала нецікавою і не новітньою. Тому швидко зникла.

Тоді за роботу взявся професор Кияк. Він був активним і трохи розумівся на журналістиці. Спочатку мав довгу бесіду зі мною і Василем Кожелянком. Сказав, що сам очолить нову газету. А ми будемо кореспондентами. Узгодили назву (це ще не був "ЧАС").

Підготували навіть перший випуск майбутньої газети. Про статті, які мали друкуватися, знав тільки Тарас Кияк.

Коли газета була готова, зібрали вузьке коло тих, хто впливав на розвиток політичних процесів і новітніх традицій.

Перше засідання відбулося на початку літа 1990 року у підпільній квартирі на вулиці Горького ( тепер - Шептицького). Були присутні Тарас Кияк, Олег Панчук, Леонтій Сандуляк, Ростислав Тимчук, лікар (згодом він відіграв основну роль у тому, що нашу газету назвали "ЧАС"), Василь Кожелянко і я.

Тарас Кияк у притаманній йому професорсько-холеричній манері повідомив присутнім, що він (про нас з Кожелянком скромно промовчав) уже підготував газету.

- Панове, - врік Тарас Романович.- Мною вже підготовлена газета. Хоч завтра я її віддрукую.

-А хто тобі дозволить? - запитав Леонтій Сандуляк.

І тут Тарас Кияк розповів нам історію зі свого студентського життя. З'ясувалося, що він навчався в університеті разом з тодішнім начальником управління у справах видавництва, поліграфії та книжкової торгівлі облвиконкому Вергуном. У ті часи газети могли виходити винятково за згодою цього управління, яке мало право їх реєструвати.

Але Тарас Романович вже не слухав своїх старших товаришів. Він роздавав нам вказівки, як друкувати, куди везти і як розповсюджувати газету, якої ще не було. У наших головах і в наших образах ця газета вже мала не тільки обриси - ми знали кожне слово, яке згодом буде надруковане.

Поки ми переймалися солодкими мріями, у кімнаті точилися суперечки.

- Я категорично проти того, аби майбутня газета називалася "...", - не погодився з Кияком лікар-активіст Ростислав Тимчук. - У Чернівцях аж до дня загарбання міста більшовиками-москалями виходила газета "Час". Вона друкувалася в друкарні, де тепер магазин "Шкільне приладдя". по вулиці Ломоносова, 4 (тоді і тепер це вулиця Петровича). Директором друкарні був мій тато. Я часто прибігав до нього на роботу. І бачив, як друкувалася газета. Мого тата разом з редактором Левом Когутом більшовики арештували у перші дні, коли прибули до Чернівців. Я за те, аби нова газета була відродженим "Часом".

- і я за "Час", - сказав Олег Епідельфорович Панчук. - Я її пам'ятаю ще з 30-х років.

Не заперечував і Сандуляк. А Кияк взагалі сприйняв цю ініціативу з радістю. Ніби він завжди про це мріяв, і його мрія враз здійснилася. Нас з Василем Кожелянком при тій розмові ніхто й ні про що не питав.

А нам того й не треба було. Ми раділи з того, що будемо причетні до якоїсь важливої і потрібної української справи. Ще тоді не відали, що це буде, але відчували віжливість цього історичного моменту.

На тому й розійшлися. Але газета не вийшла. Тарас Кияк чи то не зміг домовитися зі своїм студентським другом, чи був зайнятий іншими справами і відклав газету на трохи віддалену перспективу. Молоді й зелені, самі ми не могли нічого вдіяти. Потім Тарас Романович поплив з якоюсь експедицією по Дністру. Далі була декларація про суверенітет 16 липня (на 8-й день народження моєї доньки Олі). Того таки дня я вивісив синьо-жовтий прапор на редакції "Молодого буковинця"...

На початку серпня з походу повернувся Тарас Кияк. Він запалився прогресивними ідеями, набрався свіжих вражень і прагнув нових звершень. Зібрав нас у якомусь приміщенні по вулиці Руській, 16 чи 18.

Окрім тих, хто був уперше на зібранні, з'явилася там письменниця Галина Тарасюк та заступник голови НРУ за перебудову Володимир Жорін.

Щоправда, нам з Василем Кожелянком, простим кореспондентам, про це було невідомо до означеного моменту. І ніхто з нами не домовлявся.

Ми мовчали. А що тут скажеш: послух так послух. Головне, аби справа залагодилася як слід.

Далі Олег Панчук сказав, що Володимир Жорін має важливу і необхідну місію - винайти фінансові можливості для випуску газети "Час".

Того разу засідання причетних до відродження газети "Час" тривало недовго. Помітно було, що Галина Тарасюк почувалася трохи засмученою. Напевно, тоді вона не повірила Тарасові Кияку про "повний послух". Бо знала наші журналістські подвиги, наш характер і революційні настрої. Все це ніяк не співпадало з "повним послухом". Та ще й у журналістиці. Та ще й у новій журналістиці, яка зароджувалася разом з Україною і виходила далеко за рамці комуністичних стандартів.

Галина попросила нас прийти до полудня в редакцію "Молодого буковинця". І пішла додому. А Кияк нас затримав. Коли всі розійшлися, "розійшовся" й він.

Ми вже не знали, кому мав бути цей "послух". Тому й вирішили: Галину послухати завтра, відпровадити її до Бухаресту і самим робити газету так, як вміємо. Навіть без Кияка. Він також не все повинен буде знати з того, що ми робимо.

Окрилені такими думками і швидким вирішенням проблеми, пішли до бару "Шоколадка". Василь любив цей бар. Згодом у збірці оповідань "Чужий" він опише наші відвідини цього закладу, зустрічі з окремими хорошими, добрими і недобрими людьми, побратимами по перу...

Я любив солодкі лікери. Василь любив коньяк, коли були гроші. Як грошей не вистачало на коньяк, Василь любив горівку. І дуже не любив лікери. Вважав їх жіночими напоями, на які я дурно витрачаю гроші, за які могли б ми випити коньяку.

У нас були різні смаки стосовно алкоголю. Але ми мали спільні погляди у журналістиці.

Ми робили могутню і сильну газету "Час".




Давайте дружити у Facebook!


Останні новини