Віктор Цой: безсмертна ікона радянської рок-музики у підпіллі · Global Voices по-українськи

Віктор Цой: безсмертна ікона радянської рок-музики у підпіллі · Global Voices по-українськи
21 червня 1962 року - дата народження Віктора Цоя [укр], корейсько-російської рок-зірки останніх років існування Радянського Союзу, який тепер має культовий статус у пострадянських країнах через 30 років після його трагічної загибелі.

Цой народився в Ленінграді в сім'ї етнічної росіянки Валентини Гусєвої та етнічного корейця Роберта Цоя. Батько Цоя родом з Північної Кореї, але в часи правління Сталіна його з родиною депортували [укр] у Радянську Середню Азію.

Віктор Цой вивчав мистецтво, але згодом кинув школу й почав грати рок-музику у 1970-х роках. В той час рок здебільшого був заборонений [укр] радянською владою, як символ "радянського занепаду", несумісний із комуністичною ідеологією.

Після зустрічі [рос] із одним з найвпливовіших альтернативних радянських музикантів того часу Борисом Грєбєнщиковим [укр] у 1980 році, кар'єра Цоя змінилась. До 1982 року він створив власний гурт "Кіно" [укр], з яким прославився на весь СРСР. Перший альбом "Кіно" під назвою "45" був записаний у 1982 році разом із гуртом Грєбєнщикова "Акваріум" [укр]. Інший альбом "Ніч" [рос] був записаний у 1986 році й продавався у США під назвою "Червона хвиля: 4 підпільних групи із СРСР" [рос].

Загалом Цой написав й записав понад 90 пісень, які миттєво стали хітами на неофіційних майданчиках, зокрема на підпільних концертах, коли через цензуру було важко отримати магнітофони.

Незважаючи на це, тексти його пісень передавались з уст в уста, приваблюючи підпільну аудиторію своїми меседжами про розширення прав й можливостей молоді, незалежні ідеї та відсутність схвалення комуністичної партії. Наприклад, у пісні "І тепер ми несемо відповідальність" ("Надалі діяти будемо ми") є такий рядок: "Ми прийшли сюди, щоб відстоювати свої права: так!" (І ось ми прийшли заявити про свої права: "Так!").

Після Перебудови [укр], яка принесла більше простору й терпимості до альтернативних ідей, особливо в мистецтві, Цой та "Кіно" будуть офіційно виступати й давати інтерв'ю на радянському телебаченні.

У 1988 році Цой з'явився у фільмі режисера Рашида Нугманова "Игла" (Голка), який знімали на території сучасного Казахстану. Це викликало сенсацію з його демонстрацією наркоманії - проблеми, яка не згадувалась в радянській ідеології й вважалась винятково характерною рисою Заходу, незважаючи на те, що стосувалась багатьох молодих громадян СРСР, особливо після війни в Афганістані [укр].

Фільм, в якому також лунають пісні "Кіно", можна переглянути на YouTube:

15 серпня 1990 року Цой загинув в сучасній Латвії у віці 28 років після того, як його автомобіль зіткнувся [рос] з автобусом. Його передчасна смерть стала предметом багатьох міфів, зокрема виникали підозри про його самогубство або вбивство руками радянських спецслужб [рос].

Через 30 років після смерті Цоя, він надалі має армію прихильників у пострадянських країнах та спільнотах й додає наснаги широкому колу людей, від музикантів до астрономів.

На YouTube деякі відео його пісень мають понад 37 мільйонів переглядів. Деякі з його хітів були переспівані сучасними зірками російської рок та поп-музики, такими як татаро-башкірська співачка Земфіра [укр] зі своєю версією пісні "Кукушка" (Зозуля) [рос]:

Його пісні також мають ремікси й виконуються діджеями в пострадянських країнах та спільнотах. Global Voices поговорили з діджеєм Хемом, уродженцем Ташкенту, який проживає зараз в Хельсінкі й проводить онлайн-концерти електронної радянської музики на YouTube, зокрема він провів святкову вечірку з нагоди річниці народження Віктора Цоя 21 травня. Ось приклад того, як діджей Хем сприймає феномен Цоя:

Группа Кино была второй питерской группой, которую я когда-то услышал, это была песня Алюминиевые огурцы. Она, эта песня - как в смысле содержания, текста - каким-то, пожалуй, даже кардинальным образом скорректировала моё отношение как к року вообще, так к русскому року в частности.

Думаю, популярность Кино объясняется прежде всего общей "героической" аурой Цоя - его манера держаться на сцене, манера исполнения, голос, весь его образ... Всего этого не хватало не только на сцене. Всего этого не хватало в жизни.

Тогда это было проблемой всей страны, только что сменившей полностью курс. И вот эти поколения и поколения людей, выросших на героизации подвига - у всех этих людей с перестройкой образовалась где-то внутри пустота. Опыта жизни без героя не было. Значит, герой должен был появиться, и это произошло с Виктором Цоем.

Его лирические тексты вряд ли когда-нибудь устареют. А его песни с гражданским пафосом в какие-то моменты и нынешней российской жизни оказываются актуальными, и уместными как никогда. Что удивительно, российская рок и поп-сцены ведь так и не породили ни одной группы, ни одного исполнителя, который бы умудрился своими условными тремя аккордами зацепить "струны души" такого большого количества людей!

"Кіно" був другим гуртом з Ленінграду, який я коли-небудь слухав, а пісня "Алюмінієві огірки" [рос] своїм змістом та лірикою кардинально змінила моє сприйняття радянської рок-музики.

Я гадаю, що популярність "Кіно" пояснюється здебільшого героїчною аурою Цоя - його поведінкою на сцені, стилістикою виконання, голосом, усім його іміджем... Цього бракувало не лише на радянській сцені, але й в житті.

Тоді це було проблемою для всієї країни, яка повністю змінила свій напрямок. Покоління людей, які виросли на фотографіях [комуністичнних] героїв, зненацька відчули внутрішній вакуум через перебудову. У людей не було досвіду життя без героїв. Таким чином, герой повинен був з'явитись, і це трапилось з Віктором Цоєм.

Лірика його пісень навряд чи колись застаріє. А пісні із громадянським підтекстом лунають дуже сучасно у контексті сучасного російського життя й досі є актуальними. Незвичним є те, що досі на російській рок-поп-сцені не було жодного гурту чи співака, які могли б лишень трьома акордами зворушити душі такої величезної кількості людей!

Ось вечірка DJ's Hem's Tsoi Birthday Party:

У 2018 році російський режисер Кирило Серебренніков [укр] зняв фільм "Літо" [рос] російською мовою про життя Цоя і створення першого альбому "Кіно" на початку 1980-х років. Фільм номінували на "Золоту пальмову гілку" [укр] Каннського кінофестивалю у 2018 році.

Цой також є джерелом натхнення і за межами світу музики й кіно: він є іконою сучасного міського пейзажу у багатьох пострадянських країнах, де можна знайти фрески, статуї і графіті з його зображенням. Одне з найпопулярніших графіті - "Цой жив" (Цой живий!).

У Мінську, столиці Білорусі, є стіна пам'яті Цоя в парку у центрі міста:

В Алмати, колишній столиці Казахстану, 21 червня 2018 року була встановлена статуя [рос] Цоя. В цьому твіті від травня 2019 року, коли в країні відбулись антиурядові протести, статуя Цоя зображена у стилістиці ікони дисидентів:

"І більше нічого немає

Усе всередині нас. [Текст пісні Цоя "Зміни" (Перемен)] [рос]

Віктор Цой вийшов на акцію протесту в Алмати з плакатом "Зміни"

Київ, столиця України також має свою стіну Цоя [рос], яку можна побачити на цьому відео:

Цой навіть надихнув астрономів з Кримської астрофізичної обсерваторії [укр] в селищі Научний, які назвали астероїд 2740 Цой [анг] на знак його пошани.

Але немає жодних сумнівів в тому, що лірика Цоя надалі буде надихати нове покоління його прихильників, яку люди досі вчать напам'ять, а в повсякденному житті цитують. Серед його найкращих пісень, можна згадати "Коробку цигарок" [рос] з наступними рядками:

Я сижу и смотрю в чужое небо из чужого окна

И не вижу ни одной знакомой звезды.

Я ходил по всем дорогам и туда, и сюда,

Обернулся - и не смог разглядеть следы.

Но если есть в кармане пачка сигарет,

Значит все не так уж плохо на сегодняшний день.

И билет на самолет с серебристым крылом,

Что, взлетая, оставляет земле лишь тень.




Давайте дружити у Facebook!


Популярне в соцмережах сьогодні