"Рідна сестра мого загиблого побратима Хитрого стала мені дружиною і народила донечку. Але ми не можемо це юридично оформити, бо я - доброволець-іноземець"

Народний герой Дмитро Рубашевський, друг Ганс, рік тому дістав третє і найважче поранення. Боєць хоче підписати контракт з українською армією, але не може цього зробити, бо його документи недійсні, а Україна дотепер не надала йому громадянство.

Ми розповідали про друга Ганса у 2017 році.

Вже після того він отримав недержавне звання Народний герой України в Івано-Франківську.

Дмитро Рубашевський - так звуть білоруса - з 2016 року щиро та віддано захищає Україну. У травні 2019 року він зазнав важкого поранення - всі уламки прийняло його обличчя і очі... Коли Ганс перебував у дніпровській лікарні, стало відомо, що іноземця-добровольця доглядає рідна сестра іншого добровольця - Мар'яна Корчака, друга Хитрого, який загинув роком раніше. Згодом стало відомо, що пара вирішила побратися.

Нам все не вдавалося побачитися: відновившись, Ганс вже декілька разів побував на війні під Маріуполем. Коли ми таки зустрілися у Львові, я зрозуміла, чому боєць на якийсь час вирішив побути біля нареченої - пара чекала дитину. Але всі ці приємні очікування захмарювали юридичні проблеми. Здавалося б, нові ухвалені закони, численні розмови про права добровольців вже мали призвести до відпрацювання всіх можливих механізмів - і для поранених, і для тих, хто воює багато років, і для іноземців - патріотів України, і тим більше - для родин загиблих. Але, на жаль, система до цих пір, м'яко кажучи, не досконала. І приклад цієї пари - показовий.

"МЕДИЧНИЙ РЮКЗАК ХИТРОГО БУЛО ПОСІЧЕНО УЛАМКАМИ. В НЬОМУ НЕ ЗАЛИШИЛОСЯ НІЧОГО ЦІЛОГО"

-Брату спочатку прийшла повістка, але його комісували - у нього знайшли грижі хребта, - розповідає Галина. - А він цьому і радий був - бо пішов до добровольців. Спочатку потрапив до підрозділу УНСО, а згодом - до 1-ої штурмової роти. І опинився на позиціях славнозвісної промки під Авдіївкою. Він брав участь у тих запеклих боях, коли штурмували позиції "Алмаз" взимку 2017 року...

Мар'ян, крім того, що воював нарівні з іншими хлопцями, пройшов курси першої допомоги. Поруч із зброєю у нього завжди був медичний рюкзак, укомплектований за стандартами TCCC. І неодноразово друг Хитрий надавав професійну допомогу.

Дмитро Рубашевський (крайній праворуч) з побратимами 1-ї штурмової роти Дмитром Коцюбайлом, другом Да Вінчі, та Мар'яном Корчаком, другом Хитрим, (крайній ліворуч), і військовослужбовцем 24-ої бригади Юрієм Капустяком у Донецькій області

-Загинув Хитрий неподалік Жованки під час щільного артилерійського обстрілу, - говорить Дмитро Рубашевський, друг Ганс. - Тоді були контужені два бійці 1-ої штурмової - друг Чех та Боня, якого ще й поранило уламком... Хитрий під час обстрілу спав у бліндажі. Прокинувшись і зрозумівши, що навкруги земля двигтить, схопив медичний рюкзак і побіг перевірити, чи ніхто із військових, позиції яких розміщувалися по сусідству, не поранений. Він дочекався, коли все стихло та відлетів ворожий безпілотник, за допомогою якого сепари коригували артилерію, і побіг. І тут прилетіла ще одна 150- міліметрова міна... Остання...Лягла вона неподалік того місця, де якраз пробігав Хитрий. Всі, хто біг слідом за ним, повернулися в підвал. А Хитрий... Його кликали, але він не відгукувався. Тоді пішли його шукати. Побратима відкинуло метрів на десять в траву. Весь його рюкзак було посічено уламками. Всередині не залишилося нічого цілого - всі медикаменти побиті. Хитрий загинув миттєво, на місці...

- Напередодні цього брат приїжджав додому у відпустку, - додає Галина. - Мама, наче щось відчуваючи, просила його не їхати знову... Але якщо Мар'ян вирішив - його не зупинити.

- Чому він носив позивний Хитрий?

- Його так називали ще до війни, - усміхається сестра. - Він займався вільною боротьбою. Борець був хороший. І якщо він не міг перемогти силою, брав хитрістю. Тому його так і стали називати.

- Ми познайомилися з Мар'яном, коли він приїхав на позицію "Руський мир" на промці, - говорить Ганс. - Швидко здружилися. Хитрий - справжній боєць. Йому не треба було пояснювати, що війна - це не тільки стрілянина. Він розумів, що потрібно вміти і надавати першу допомогу, особливо безпосередньо на лінії вогню, до того, як приїдуть медики, і копати, і тягати та укладати колоди, будуючи позиції та бліндажі. Буває таке, що приїжджає людина і коли йому дають лопату замість автомата, починає обурюватися - я що, копати сюди приїхав? Хитрий умів коритися наказам, брався за будь-яку роботу, тому швидко завоював авторитет у інших бійців. Його почали залишати старшим на позиції. Разом з ним ми пізніше потрапили в Піски. Я завжди розумів, що він незамінний. Його загибель стала для мене шоком.

Війна здебільшого складається з марудної важкої роботи: копання траншей та бліндажів. Ганс ніколи цього не боявся

- Саме Ганс привіз загиблого Мар'яна додому, тоді ми і познайомилися, - говорить Галина. - Потім він ще приїздив на могилу до мого брата, розповідав про нього... Так ми почали спілкуватися. 25 травня 2019 року ми мали відмічати річницю загибелі Мар'яна, а 18-го мені повідомили, що Ганса поранено. Важко... Як тільки лікарі дозволили, я поїхала до нього, щоб бути поряд. З того часу ми майже постійно разом.

Дізнавшись про поранення Ганса, Галя приїхала до друга свого загиблого брата і відтоді пара майже не розлучається

"МЕНІ ДАЛИ ТИМЧАСОВУ ПОСВІДКУ - ВИД НА ПРОЖИВАННЯ ЯК ІНОЗЕМЦЯ-ДОБРОВОЛЬЦЯ. ЗГОДОМ ВИЯВИЛОСЯ, ЩО ВОНА ОПИНИЛАСЯ... ПОЗА ЗАКОНОМ"

Поранення Ганс зазнав під Широкиним у складі роти Ведмедів Української добровольчої армії, куди перейшов з 1-ої штурмової роти.

-Штурмова рота все більше працює виїзними групами, а мені подобається піхотна робота - постійно бути на позиції, наглядати, контролювати, розширювати її, - говорить Ганс. - Ми з Ведмедями зайшли на кинуті бойовиками позиції. Вони тікали настільки швидко, що залишили там боєприпаси, все замінували. Ми займалися розмінуванням. Зняли три ПМки. Спеціальним щупом я знайшов ще одну. Вона була щільно утрамбована в глину. Я так розумію, що саме важкий грунт під час руху і змусив міну здетонувати. Вона зірвалася прямісінько переді мною, і я відразу перестав бачити. Звідти мене витягнув друг Вакула - він сам із Криму. Я тримав його за плече і йшов за ним... Добре, ноги не постраждали. Три доби я не бачив нічого. А потім зір потроху почав вертатися. Але тільки в праве око. Ліве я втратив назавжди.

Я це зрозуміла не відразу. Протез настільки органічний, що неможливо здогадатися - око штучне. А саме лице страшенно побите дрібними уламками. Прикриваючи його від поглядів людей, Ганс носить одяг із капюшоном.

- Це моє третє поранення на цій війні, - говорить білорус. - Воно стало найважчим. Зараз я бачу лівим оком майже 70 відсотків. І швидко звик до того, що тепер користуюся лише одним оком. Галя дуже допомогла мені адаптуватися. Вона постійно була поряд, допомагала в побуті. Це і дозволило мені вже через пів року після поранення повернутися на війну. Я вже по-іншому не можу. Знаючи, що там залишаються побратими, намагаєшся допомогти їм, чим можеш.

З шести бійців добровольчого підрозділу "Рота Ведмедів" на цьому знімку один без руки, один без ноги, один із штучним клапаном серця, ще один інвалід війни...

Я не один такий, хто після поранення повернувся в підрозділ. Друг Білий, наприклад, залишився без ноги, наступивши на ворожу ПМку. Це сталося в безпосередній близькості від сепарських позицій. Після лікування він воює. Хоча не має жодних виплат, на протез йому зібрали добрі люди. Друг Чоп воює без руки, яку втратив, коли ми будували бліндаж. Вже збиралися іти звідти, коли по нас влучили з ПТУРа. І хоча відстань до нас була десь аж чотири кілометри, спрацював ворог на відмінно. Тоді у нас троє важких поранених було. Вакула майже втратив щелепу. Чоп залишився без руки. Ще шестеро дістали легкі ураження. Після цього жоден не отримав виплат... Але всі знову на війні... У нас, добровольців, які не оформлені офіційно, до цих пір багато проблем з документами, із статусом.

-Мар'яна визнали бійцем, який брав участь у бойових діях, на місцевому рівні, - каже Галина. - У Львові та Яворові шанують його пам'ять. Але ми з мамою хочемо, щоб це було визнано на рівні держави. І добитися цього, виявляється, найближчим часом не зможемо. Як нам пояснили, статус можуть отримати добровольці, які прийшли на війну і загинули до 2018 року, коли АТО перейменували в ООС. Для тих, хто залишився на війні назавжди, це не прописано. Отже, механізмів немає... Це дуже боляче та прикро.

А Ганс, приїхавши в Україну в 2016 році, не переймався у той час своїми документами. З часом його білоруський паспорт перестав бути дійсним. Тепер він знаходиться в нашій країні нелегально.

- Мені дали тимчасову посвідку - вид на проживання як іноземця-добровольця, - пояснює він. - Вже згодом ті, хто її видав, пояснили, що вона... опинилася поза законом, ніде не прописано, що її можна замінити на якісь документи, чи що вона може дати мені якісь можливості по отриманню українського громадянства, як це обіцяли. Такий парадокс. І ніхто ніде не береться мати зі мною справи, коли бачить цю посвідку. Бо її правові можливості ніде не вказані. Так що вона засвідчує мою особу - і все. Ми по ній навіть не можемо з Галею розписатися. Коли дізналися про це - повінчалися, та й по всьому.

- Але в цьому також є проблема, - додає Галина. - Нашу дитину я можу записати тільки на своє прізвище. По-батькові дати батькове, але прізвище - ні.

- Я зібрав усі можливі документи, щоб подати їх на отримання українського громадянства, - продовжує Дмитро. - Як тільки матиму хоч якийсь нормальний документ, підпишу контракт із армією. Нарешті зможу отримувати зарплату. Треба ж сім'ю утримувати.

- Галю, а як ти ставишся до того, що Дмитро знову піде воювати?

- З розумінням... Брат був таким самим. Він мав захищати країну. Я це прагнення поважаю і мирюся з ним. Було таке, що мама документи брата ховала, щоб він не міг нікуди поїхати. Але ж це його все одно не втримувало.

- А зараз мама не свариться, що ти обрала собі такого ж чоловіка?

- Та ну, - Галя починає сміятися. - Мені іноді здається, що мама любить Дмитра більше, ніж мене.

- Галя відразу знала, з ким зв'язується. Поки справа не завершена перемогою, я маю бути на війні, - додає Ганс. - От поки є час - зайнявся документами. Але всі ухвалені закони насправді виявляються такими... Плаваючими... Це ж не тільки у мене такі проблеми. Друг Філ, росіянин, служить у добровольчому підрозділі. І також не має громадянства, УБД... А у нього вже дитина тут народилася... Україна - страшенно бюрократична країна!

P.S. Зібрані документи Дмитро Рубашевський вже відправив у міністерство ветеранів, але поки з ним ніхто не зв'язувався, у нього нічого не уточнювали. Хочеться вірити, що найближчим часом всі питання цього добровольця будуть вирішені, Дмитро і Галина розпишуться, а їхня донечка, що народилася 10 квітня, носитиме батькове прізвище!

Віолетта Кіртока, Цензор.НЕТ

Источник: https://censor.net.ua/ua/r3204405




Давайте дружити у Facebook!