Картини з вікна моєї кімнати

Картини з вікна моєї кімнати
Матеріал друкованого видання

Сьогоднішня молодь, безперечно, не вміє, досить глянути за вікно, а якщо за вікном ніщо не привертає твоєї уваги, дивись у "вікно" телевізора або комп'ютера, там напевне побачиш те, про що кажу.

"Вікно у світ можна затулити газетою", -- сказав колись народжений у Львові автор геніальних афоризмів Станіслав Єжи Лец. Мені здавалося, ніби ця глибока думка стосується нашої комуністичної дійсності, але де там. Розгортаєш, наприклад, газету The New York Times і бачиш чорне на білому. ЗМІ -- і тут я маю на увазі не суспільні чи периферійні медіа, а ще недавні взірці професіоналізму -- почали зневажати факти. Здається, що журналістика, зіперта на переказ фактів, перебуває в стані агонії. Якщо вже ніде дітися від фактів, їх має супроводити як коментар обов'язковий нині погляд. Якщо з якихось причин ми не готові йти єдиним правильним шляхом, то наражаємося в найкращому разі на остракізм середовища, а в найгіршому -- на втрату роботи.

Газета The New York Times опублікувала 3 червня незамовлену особисту колонку, яку значна частина її прогресивних працівників вважала за образливу, а на додачу ще й небезпечну. Автор, сенатор-республіканець Том Коттон, міркував про можливість послати армію для протидії насильству й грабункам, які супроводили загальноамериканські протести після вбивства поліцією Джорджа Флойда. Під одностайний осуд журналістів газети, до якого з радістю долучився твітерний пролетаріат, потрапив редактор рубрики колонок The New York Times Джеймс Беннет, що вирішив опублікувати статтю сенатора Коттона. Унаслідок цькування Джеймс Беннет подав у відставку, а його заступника Джеймса Дао перевели на іншу роботу в редакції газети.

У недавньому випуску щоденного американського онлайн-видання Tablet (13 червня 2020 року) я прочитав статтю Ізабель Табаровскі "Американська совєтська ментальність. Колективна демонізація вдирається в нашу культуру".

Авторка дуже добре характеризує ситуацію, у якій ми опинилися в останні тижні, хоча нам видавалося, ніби такі слова можуть описувати тільки наше минуле: "Усі, хто вийшов із совєтської системи, мають на собі рубці практики одностайного осуду -- байдуже, були ми самі його мішенями або учасниками чи ні. Почасти саме тому совєтські іммігранти часто вкрай неприхильні до будь-яких виявів колективізму: ми бачили його найогидніші вияви в нашому житті й житті наших друзів та родин".

У консервативному журналі The Spectator, що виходить у Великій Британії, Дуґлас Мюррей, відомий інтелектуал і коментатор політичного життя (у статті "На захист лібералізму: опір новій добі нетолерантності", 13 червня 2020 року), закликав до захисту ліберальних цінностей. Публіцист застерігає, що під загрозою опинилися свобода слова, здатність порозумітися понад поділами, толерантність.

Тим часом радикали вимагають проголошення своєрідного нульового року, очищення геть усього, стирання з пам'яті певних подій, дат, осіб. Кожну суперечність із їхнім радикальним поглядом на світ вони одразу вважають за ознаку чи то упереджень, чи то якихось привілеїв, наприклад привілеїв білих людей.

У славетному Токійському палаці в Парижі триває виставка сучасного мистецтва під назвою "Наш світ горить", на якій тридцять молодих митців-радикалів пропагують своє прагнення "реалізувати врівноважене майбутнє в егалітарному світі". У каталозі виставки її співкуратор Фаб'єн Данесі висловився так: "Вогонь -- лиш інше слово для вираження революції". Як нам відомо з історії, від сповненої "вогню революції" лишається тільки один крок до "врівноваженого майбутнього в егалітарному світі".

Аґнешка Колаковська, філософиня, есеїстка й перекладачка, донька видатного філософа Лешека Колаковського (автора фундаментальної праці "Головні течії марксизму"), споглядаючи на світ із вікна своєї паризької квартири, пише так: "Можливо, мають слушність ті, хто в багатомісячному карантині вбачає одну з причин теперішніх заворушень. Молодь, як ми знаємо, нудиться. Кожна нагода добра, щоб вийти на вулицю, зустрітися з товаришами, пограбувати кілька крамниць і книгарень, побити кількох поліцаїв, поговорити про повалення "системи". (Звичайно, у цій ситуації теж був очевидний привід: разюча сцена, як поліцай убиває людину.) І все-таки для організаторів заворушень це був тільки претекст. Теперішня молодь, що закінчує школи в стані не меншого невігластва, у якому пішла до них у сім років, зате зі свіжим переконанням унаслідок років індоктринації, що вона в усьому має слушність, а в наших ліберальних демократіях панує страхітлива дискримінація і "структурний расизм", надто вже піддається пропаганді. Не читає, бо не вміє читати. Не знає історії, бо ніхто не вчив її історії, -- крім історії злочинів капіталізму, імперіалізму й колоніалізму".

Думаю, про Блеза Паскаля молодь теж, мабуть, не чула, хоча паризька могла десь чути, -- може, якась вулиця, площа? А може, Паскаль -- лише поширене чоловіче ім'я у франкомовних країнах?

Відомий літературний критик Артур Сандауер, що народився, nota bene, у Самборі на Галичині й ховався, коли 1943 року втік із гетто, на горищі хати української родини, під час одного засідання Союзу польських письменників у середині п'ятдесятих років дотепно висловився, що "сміливість подешевшала, розум подорожчав", і такий дотеп досі не втратив актуальності.

Якщо подивитися у вікно, то це видно неозброєним оком.




Давайте дружити у Facebook!


Останні новини