Закон "О СМИ": обязательная регистрация, лишение лицензии, предписание и квоты

Закон
народный депутат Украины, заместитель председателя Комитета по вопросам гуманитарной и информационной политики

Ви користуєтеся дисковим телефоном? У вас удома стоїть великий стаціонарний комп'ютер із "ламповим" монітором? Зберігаєте файли на гнучкій п'ятидюймовій дискеті? Друкуєте фотографії розміром 10х15 з плівки Kodak на 36 кадрів?

Я недарма згадав ці ностальгічні артефакти 90-х. Бо саме з цього періоду походить більшість українських законів, що стосуються діяльності ЗМІ. Так, в них вносилися численні правки. Але жоден апгрейд не перетворить касетний магнітофон "Весна" на одинадцятий айфон.

Наприклад, закон "Про інформаційні агентства" набув чинності у лютому 1995-го. Тобто за півроку до того, як Білл Гейтс презентував операційну систему Windows 95. Про інтернет-ЗМІ тодішні українці навіть не чули, як і про сам інтернет. П'ять років по тому, у 2000-му, доступ до глобального павутиння мали аж 0,4% наших громадян.

Додамо до цього постійні інформаційні атаки з боку агресора - і остаточно знімемо запитання, навіщо Україні потрібен новий закон "Про медіа".

До того ж, законопроєкт розроблений з метою імплементації Директиви Євросоюзу про аудіовізуальні медіапослуги. Ми ж не вважаємо Євросоюз місцем, де утискається свобода слова? Ухвалення нового закону є зобов'язанням України перед Радою Європи, і саме вона стежить за дотриманням прав людини.

Що ж власне ми хочемо змінити? І хто відчує ці зміни?

Почну з тих, кого закон жодним чином НЕ стосуватиметься:

Читайте також:

Мінкульт та Ткаченко показали як планують регулювати ЗМІ

"Слуги народу" подали у Раду закон про медіа

Опубліковано текст законопроєкту "слуг народу" про медіа

Авторка медіа-закону спростувала міфи навколо ініціативи

Згідно із законопроєктом, ліцензуванню підлягають виключно ті ЗМІ, які використовують радіочастотний ресурс для наземного мовлення - це FM-радіостанції та так зване мовлення Т2.

Радіочастотний ресурс обмежений, тому для його справедливого розподілу ми залишаємо систему ліцензування, щоб глядачі та слухачі отримали найкращі пропозиції.

Обов'язковій реєстрації підлягають лише ЗМІ, які надають платні послуги - передплата, плата за доступ.

Онлайн-медіа можуть зареєструватися як ЗМІ за бажанням. Це їхнє право, але не обов'язок.

А ось розкривати своїх реальних власників ЗМІ будуть обов'язково - і це наша принципова позиція.

Останніми роками країна стала значно прозорішою. Ми легко можемо знайти інформацію навіть про маленьке ТОВ, нам доступні декларації всіх посадовців. Але про кінцевих бенефіціарів телеканалів ми й досі дізнаємося з "сарафанного радіо".

Так більше не буде. Інформаційна гігієна не менш важлива за гігієну особисту. Глядачі мають чітко знати, хто саме вкладає їм у вуха ті чи інші меседжі - і робити відповідні висновки.

Ніхто не збирається закривати медіа при першій ліпшій нагоді. Позбавлення ліцензії можливе лише за рішенням суду, а на суд ще треба "заслужити" численними та злісними порушеннями.

До речі, законопроєкт запроваджує новий засіб впливу на недобросовісні ЗМІ - припис. Він застосовується у разі першого порушення і має містити докладний опис виявленого порушення та термін до виконання. Якщо ЗМІ виконує вимоги припису і протягом наступних 6 місяців не вчиняє порушення повторно, держава "забуває" про неприємну ситуацію.

Крім того, документ захищає національний медіапродукт і національного виробника.

Ми передбачаємо, що національний продукт має становити як мінімум 50% тижневого обсягу ефірного мовлення.

Встановлюються і квоти на державну мову. Наприклад, використання інших мов, крім української, у фільмах дозволяється на рівні не більше 10%.

Ми готові дискутувати, готові чути різні думки. Але ми всі маємо розуміти: не можна входити у нову епоху зі старими правилами. П'ятидюймова дискета не пасує до смартфону.

Микита Потураєв, спеціально для УП




Давайте дружити у Facebook!


Останні новини