Село і люди-2. Як врятувати сільські території від занепаду і не втратити України

У першій частині матеріалу йшлося про нинішню ситуацію у сільських територіях, яка, на жаль, виглядає досить тривожно. Тому держава, органи місцевого самоврядування, політики різного калібру, прості жителі сіл і містечок повинні включитися в активну і системну роботу, аби запобігти некерованому хаотичному знелюдненню величезних територій.

Пріоритет, звичайно, за державою, адже саме вона формує політику у різних сферах, визначає засоби впливу та виділяє на це публічні ресурси. Тут дуже важливо, аби ці засоби і кошти були адекватними ситуації, мали тривалий позитивний вплив, а не просто були закопані у чергові егопроєкти (проєкти, що тішать амбіції політиків, але не мають тривалого позитивного впливу на розвиток).

Ба більше, потрібно ввести концепт збереження села в контекст децентралізації та відкриття ринку землі. Щоб усім стало зрозуміло, куди ми йдемо. Або до тотальної урбанізації із аграрними холдингами з мільйонним експортом, але з померлим селом, або ж знаходимо золоту середину і намагаємося розвивати свої сільські території. Повторюся, що дві третини ОТГ є сільськими. Декларації влади мають відповідати реальним діям.

Відносно декларацій

Державна стратегія регіонального розвитку на 2021–2027 роки визначила окремі типи територій, які потребують особливої уваги з боку держави, до яких належать сільські території у несприятливих умовах. Таким чином, якщо пріоритет — зберігати і розвивати сільські території, то потрібні оперативні та системні законодавчі, інституційні, організаційні та фінансові заходи. Проте лише заходами зупинити негативні процеси в сільських територіях нереально, вирішити проблеми можна лише за умови, що ці заходи підтримуються інтегрованими проєктами розвитку, які можливі на основі підготовки, ухвалення та фінансування амбітної комплексної програми регіонального розвитку для сільських територій.

При цьому така програма має орієнтуватися не тільки на дорогу інфраструктуру, а передусім на звичайних жителів сіл, людей молодшого та працездатного віку для їхньої мотивації розвиватись і реалізовуватись у своїх громадах через:

— створення умов зайнятості та само зайнятості сільського населення (от чому треба не підганяти високими податками селян продавати паї, а, навпаки, допомагати розвивати індивідуальні господарства);

— стимулювання мікропідприємництва та фермерства (яке позбавили всілякої державної підтримки якраз у період відкриття ринку землі);

— стимулювання переїзду міських жителів і вимушених переселенців з окупованих територій у сільські території та підтримки їхніх підприємницьких проєктів (тим більше, що у нас не запрацювала жодна масштабна держпрограма підтримки переселенців; у людей немає ні житла, ні стимулів, через що багато хто повернувся на окуповані території);

— створення умов для доступності публічних послуг і соціальних благ жителям сільських поселень поза ними (дороги між селами в жахливому стані, ряд громад і старостинські округи роздуті за площею);

— підтримку проєктів, спрямованих на розвиток людського капіталу у сільських поселеннях;

— надання психологічної підтримки сільському населенню у формуванні сприйняття сучасних викликів як таких, що можуть стати можливостями для розвитку, а не невирішеними проблемами.

Інвестиція у людину

Потрібно інвестувати насамперед у ту людину, яка здатна допомогти людям адаптуватися до змін, що відбулись і відбуваються, та віднайти можливості для створення умов комфортного проживання для себе і своєї родини без вимушеного виїзду у велике місто чи за кордон. Найважливішим для сільського розвитку сьогодні є подолання психологічних проблем людей, які у своїй більшості уже не хочуть нічого і ні в що не вірять.

Мова про тривалу, оригінальну, креативну роботу з людьми, яка має здійснюватися малими кроками і давати видимий результат досить швидко. Причому важливо, аби у цій роботі брали участь самі місцеві люди, передусім відносно молоді, які ще остаточно не деградували. Допомогти цьому може, напевне, державна «волонтерська програма». В її рамках за державний кошт окремі молоді активісти їдуть у сільські території та допомагають робити там малі кроки із самоорганізації людей, створення кооперативів, започаткування нової діяльності, покращення інфраструктури домогосподарств. (Щось на кшталт Корпусу миру у США.)

Значну частину основних проблем сільських територій можливо розпочати вирішувати вже зараз, навіть без зміни законодавства, на основі чинних механізмів, визначених для проєктів, що фінансуються на рахунок публічних коштів, зокрема і Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР). Необхідно підтримати проєкти, які орієнтуються на сфери, де можлива максимальна зайнятість місцевого населення, диверсифікація місцевої економіки, створення умов для якісного навчання упродовж життя тощо.

На мій погляд, вибір сфер і ніш проєктів для великої державної програми розвитку сільських територій може бути достатньо широким. Але при цьому варто було б урахувати ресурси, які можна залучити на такі проєкти, та інституційну спроможність підготувати та реалізувати реально корисні проєкти, що матимуть тривалий позитивний вплив на сільські території.

Сільська освіта…

…має стати локомотивом змін, адже через низьку якість освіти не можна сподіватися на подолання бідності і вирівнювання можливостей для розвитку сільських та міських дітей і молоді. Тут потрібні такі швидкі рішення:

·           створення системи дистанційного навчання для некомплектних шкіл, забезпечення швидкісним Інтернетом, створення навчальних програм, які мотивують дітей до самостійного навчання через Інтернет;

·           обладнання безплатного вай-фай на шкільних територіях;

·           залучення відомих в Україні осіб, вихідців із цих територій, до проведення майстер-класів для дітей і вчителів;

·           залучення до онлайн-уроків чи створення онлайн-навчань найкращих педагогів із різних міст і регіонів (у школі облаштувати місця, де діти можуть дивитися онлайн-уроки із найкращими вчителями з-поза громади, мати віртуальні майстер-класи, онлайн-зустрічі з цікавими людьми, у тому числі з вихідцями з громади);

·           створення на базі сільських шкіл певних «малих дослідних центрів», де учні та молодь могли б експериментувати з рослинами, їх клонуванням, створенням крафтових продуктів.

У межах таких дослідних центрів можна займатися розведенням рослин, стійких до кліматичних змін, для їхнього поширення серед домогосподарств громади, створення захисних/бар`єрних посадок, отримання нових продуктів для власного споживання та на реалізацію за межі громади. Варто розуміти, що залежно від території орієнтація таких дослідних центрів може бути різною. В лісистих територіях — лісівництво, деревообробка, дикороси та їхня переробка. В територіях розораних — вивчення нових технологій і рослин, адаптованих до кліматичних змін, вирощування рослин для озеленення. Всюди можна і потрібно робити акценти на особливостях природи та економіки своєї малої батьківщини, адже саме такий підхід надаватиме можливість залишатися тут і самореалізовуватися.

Варто запровадити у старших класах шкіл і сільських ПТУ, незалежно від профілю, обов`язкове навчання водінню легкового автотранспорту. Це збільшуватиме конкурентні можливості сільської молоді, сприятиме зростанню мобільності, підвищить привабливість сільських шкіл і ПТУ.

Загалом сільські ПТУ потребують суттєвих змін. Зокрема, слід переглянути список професій, яким готують у сільських ПТУ, та створити можливості для отримання кількох професій, які потрібні на регіональному ринку праці.

На базі ПТУ із залученням місцевого підприємництва варто створити виробничо-навчальні центри, обладнані сучасною технікою, де учні ПТУ отримували б практичні навички для роботи у реальній економіці, а центри у ненавчальний час використовувалися б у режимі вільного простору.

Громадське здоров’я                                           

Прогнозована тривалість життя у сільських територіях є нижчою, ніж у містах, а перекіс статево-вікової піраміди, особливо для віку понад 50 років, є вражаючим. Чоловіків у цій групі значно менше, ніж жінок. Частково виправити цю ситуацію можна, вживши низку досить простих і відомих заходів, зокрема таких:

·           створення системи диспансеризації сільського населення на основі мобільних центрів диспансеризації, обладнаних необхідною технікою для дослідження та аналізів;

·           запровадження елементів телемедицини для людей із хронічними хворобами;

·           популяризація здорового способу життя;

·           підтримка проєктів, спрямованих на інтеграцію у суспільство маргіналізованих груп сільського населення;

·           підтримка залучення до обслуговування літніх людей без опіки жителів громад, які пройшли відповідне навчання, чи громадських організацій, створених для надання соціальних послуг.

Варто зауважити, що в окремих територіальних громадах, які утворилися в 2015–2016 роках, така робота проводиться. Громади залучили до своїх амбулаторій лікарів-вихідців із громади, які вийшли на пенсію у місті, але тепер реалізують свій досвід на малій батьківщині. Також в амбулаторіях було відкрито центри для здавання аналізів, які потім відправляють у міські заклади і отримують результат через Інтернет. Цей найкращий досвід слід максимально вивчати і поширювати.

Зайнятість сільського населення

На жаль, сподіватися на якихось міфічних інвесторів, які побудують у сільських територіях підприємства і забезпечать усіх роботою з високою зарплатою, не доводиться. Причини тут банальні: мала чисельність населення і низька кваліфікація. Тому пріоритетом мають стати самозайнятість і самореалізація. Для цього потрібно формувати мережі центрів дорадництва з можливістю допомогти селянським господарствам створити своє виробництво у нішевих перспективних сферах.

Тут варто передбачити можливість надання дорадницьких послуг жителям сільських територій особами, які самі проживають у сусідніх громадах і досягли певних значних результатів у запровадженні нових підходів в індивідуальному сільськогосподарському виробництві. Для мотивації такого місцевого дорадництва слід передбачити відповідні доплати таким дорадникам.

Необхідно підтримувати мережі агрономів, зоотехніків, ветлікарів, економістів, які працюють у сільських територіях чи можуть надавати там виїзні послуги.

Важливим напрямом мотивації сільського населення до самозайнятості та самореалізації може стати підтримка демонстраційних ферм (статус такої ферми можуть отримувати реальні діючі ферми, які мають унікальну спеціалізацію та на базі яких можна отримати консультаційні послуги, зразки бізнес-планів, пройти стажування тощо).

Потрібно запровадити надання грантів сімейним домогосподарствам під бізнес-проєкти локального виробництва. Досвід надання таких грантів громадськими організаціями за рахунок коштів донорів в Україні достатній.

Допомога у створенні кооперативів та їхня стартова підтримка також показали хороші результати. Приклад — кооператив «Добрі ґазди» на Буковині. Варто долучати до підтримки таких кооперативів і великі агрохолдинги, які обробляють основні масиви земель у громадах. Це могло б бути їхнім соціальним внеском у процес збереження людей у сільських територіях.

У громадах варто створювати відкриті простори для мікропідприємців на основі комунального майна з обладнанням, яке може використовуватися місцевими мікропідприємцями та домогосподарствами: пакування, створення етикеток, виготовлення тари, створення та розміщення реклами тощо. Це даватиме змогу мікропідприємцям отримувати стартові доходи без пошуку коштів на закупівлю такого обладнання.

Сільські території у несприятливих умовах, особливо прикордонні з Росією та Білоруссю, потребують суттєвого покращення зв`язку й інформаційного забезпечення.

Тому тут важливою буде підтримка проєктів будівництва за рахунок публічних коштів (державного і місцевого бюджетів) ретрансляційних веж для передачі їх операторам мобільного зв’язку та операторам FM-станцій в оренду за одну гривню. А також будівництво ретрансляційних станцій ефірного телебачення із забезпеченням жителів таких територій необхідними декодерами на пільгових умовах.

Необхідні також промоматеріали історій успіху молоді, спрямовані на популяризацію цікавих об’єктів чи найкращого досвіду розвитку у сільських територіях, для їх просування в інформаційному середовищі.

Програма розвитку сільських територій може бути орієнтована не тільки і не стільки на суто аграрне виробництво у сільських територіях.

Перспективними сферами місцевої економічної діяльності, що може підтримуватися програмою, варто визначити інноваційні малі та мікропідприємства, що засновані на IT-технологіях, 3D-моделюванні та виготовленні продукції на основі 3D-друку, лазерних технологіях; спеціалізуються на вирощуванні та переробці цінної деревини; вирощуванні та переробці новітніх сортів ягід, фруктів та овочів, льону, коноплі; садковому вирощуванні риби дорогих порід, молюсків і ракоподібних; вирощуванні та переробці лікарських трав; виробництві натуральних біодобавок, фарбників, харчових барвників, есенцій і т.ін.

Екологічний, подієвий, фестивальний туризм і сільський туризм вихідного дня, гастротуризм також можуть бути елементами розвитку сільських територій, особливо в умовах періодичних епідеміологічних криз, кліматичної кризи.

Мобільність сільського населення                                   

Тут можна було б розробити типове проєктне та технологічне рішення будівництва/ремонту доріг/вулиць із низьким транспортним навантаженням до віддалених населених пунктів на гравійній основі. (Це можуть бути рішення з використанням місцевих матеріалів — вапняків, шлаків… Такі дороги дешеві, а їхнє обслуговування потребує мінімальних витрат.) Також можна запровадити громадський транспорт у сільських територіях, який належатиме громадам (напевно, в управлінні районного рівня) і який матиме дотацію з місцевого бюджету (мабуть, районного через державну субвенцію).

Для покращення мобільності у таких сільських громадах можна впроваджувати місцеву програму доступності. Це не регулярні перевезення, а коли замовлений автобус везтиме людей з окремих частин громади у міста, до яких потрібно діставатися. Такі нерегулярні перевезення можуть формуватися на основі заявок жителів громади через мобільний додаток.

У територіально великих громадах можна досить просто і недорого запровадити спільні «молодіжні вечорниці», коли з різних поселень громади організовується підвезення молоді на спільні розважально-інформаційні заходи у якесь одне поселення: дискотеку, концерт, спортивне змагання. Це вкрай важливо для знайомства молоді, утворення сімей у територіях з низькою щільністю населення.

Також у рамках таких програм можна організовувати для молоді поїздки на події у місті на основі доплати з місцевого бюджету, наприклад 50 на 50. (Молодь має побачити альтернативу виїзду до міста: проживаючи у своєму селі, можна періодично використовувати міський простір для задоволення своїх культурно-соціальних потреб.)

Можливе запровадження «соціального таксі», коли на один автомобіль набираються пасажири на певні соціально важливі маршрути.

Також важливо у громадах створити можливості для отримання прав на водіння автотранспорту — виїзні школи навчання, оскільки сьогодні автошколи є лише у містах. Ці школи особливо важливі передусім для жінок 40+ і молоді, якої не так багато. Потрібно, аби якомога більша кількість сільського населення отримала права та навички водіння. Це дасть змогу багатьом сім`ям придбати вживані автомобілі, і це позитивно вплине на стан доходів домогосподарства і зменшить вживання алкоголю.

Завдання з урахуванням кліматичних змін

Незважаючи на те, що сільські території начебто менше потерпають від кліматичних змін, ніж міста, але ситуація тут і надалі буде загострюватися. Тому уже зараз слід почати підтримувати проєкти створення замкнутих екосистем, які продукують продукти харчування (лісосади), на особливо вразливих до ерозії територіях. Треба дослідити витоки малих річок, їхніх берегів, болота, водойми на предмет розорення, наявності захисних смуг і розпочати масово висаджувати необхідну рослинність, що захищатиме їх від ерозії та впливу людини.

Також украй необхідними заходами є здійснення обліку та встановлення режиму охорони і збереження джерел питного водопостачання. У тому числі тих, які розташовані поза межами населених пунктів і не використовуються жителями. А ще підтримка проєктів із селекції, районування та клонування рослин, стійких до кліматичних змін, для їх вирощування в індивідуальних сільських домогосподарствах; проєктів з організації очистки об’єктів природи від сміття та відходів, створення системи утилізації органічних відходів максимально близько до місця їх продукування. Стійкість до кліматичних змін і збереження довкілля в умовах тотального розорювання земель потребують і певних нових підходів до відновлення/створення лісових насаджень на орних землях для захисту від вітрової ерозії та створення місць розмноження диких тварин і птахів.

pinterest.com

Тут варто зауважити, що ми, з одного боку, маємо великий виклик для сільських територій, пов’язаний із надмірною концентрацією земель у сільгоспвиробників, що призводить до максимального виснаження земель, забруднення довкілля хімікатами і знелюднення сільських поселень. А з іншого боку, у нас з`являється нова можливість — бажання жителів розвинених країн споживати органічну продукцію. Це певним чином дає змогу знайти себе у сільських територіях і великим сільгоспвиробникам, і малим фермерам, і індивідуальним домогосподарствам.

…Однак усе це про велику державну стратегію. А для неї потрібна розумна політика держави. Проведені останніми роками вправи з міністерством, яке повинне опікуватися проблемами сільськогосподарського виробництва та сільського розвитку, не сприяли подоланню означених проблем і формуванню адекватної державної політики щодо сільських територій. Тому варто визначитись, який орган у нас відповідає за сільський розвиток та як виглядає державна політика на хоча б середньострокову перспективу.

І часу, на жаль, у нас не так багато. Інакше в існуючому хаосі і плутанині, накладених на відкритий ринок землі, ми втратимо останній стратегічний ресурс — землю і людей. Про перспективи таких знекровлених безвідповідальністю влади країн написано достатньо розумних статей.