Калюжа крові, розірване коліно і новітній метод: як хірург зі Швеції протезує бійців ЗСУ

У Києві відомий в медичних колах шведський хірург Рікард Бранемарк разом з українськими медиками провів інноваційні операції українським військовим. Остеоінтегративні протезування кінцівок виконали в Україні вперше.

Чотирьох бійців прооперували за новітньою методикою, яка передбачає імплантування протеза кінцівки безпосередньо в кістку.

В Україну приїхав на кілька днів на запрошення українського ортопеда-травматолога Олександра Галузинського. Шведський хірург також провів навчання для вітчизняних лікарів.

Кореспондентка Gazeta.ua побувала на одній з операцій і дізналася у лікарів, як працює нова методика. А також поспілкувалася з бійцями, які отримали важкі поранення та потребують протезування.

ТРИМАЛИ ОБОРОНУ

У невеликій світлій палаті тихо і пахне бузковим цвітом. Кімнату провітрили, поки пацієнтові робили операцію. Стіни молочного кольору обшили деревʼяними панелями, на медичний стіл під шафою спираються милиці з синім руківʼям. У кутку стоїть протез правої ноги.

Тишу в кімнаті порушує тільки важке дихання і скрип лікарняного ліжка в центрі під важким тілом чоловіка в блакитному операційному халаті. Олександр Тертичний військовослужбовець Збройних сил України і сьогодні вранці йому провели перший етап протезування.

Кілька годин була операція, каже Олександр. Його голос хрипить, а очі мимоволі заплющуються, бо ще не відійшов від анестезії.

Після початку повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на фронт. Кінцівку втратив в Донецькій області під Олександрівкою.

Там захищали, тримали оборону, згадує чоловік. Був прильот, пряме попадання, якось так. Це вже буде другий протез. Перший ставили звичайний, що надівається на культіприйомнік. Предложили цей, бо він більш ефективний і буду чуствовать 80 процентів всього там камінчики, горбинки. Думаю, що буду вже без палички ходити, бо з цим протезом шо є з паличкою хожу.

Операція пройшла успішно, але тепер Тертичний має відпочити. Другий етап операції проводитимуть за кілька місяців, коли імплантований протез приживеться до кістки.

Нічого не відчував під час операції, зізнається Олександр. Просив, щоб таку дали анестезію, щоб я тільки заснув і проснувся вже з протезом. Але бодрячком, нормально почуваюся.

Лікар просить покинути палату, щоб не навантажувати пацієнта після операції.

НОВА ТЕХНОЛОГІЯ

Остеоінтегративні протезування в Україні проводять вперше. Виконуватиме хірургічні втручання досвідчений і відомий на весь світ шведський хірург-ортопед Рікард Бранемарк засновник цієї медичної технології.

Особливість методики в тому, що протез кінцівки імплантується безпосередньо в кістку. Його можна буде легко одягати і знімати, він забезпечує повний діапазон руху та плавність ходи, а також сприяє кращій чутливості.

У Київ професор Бранемарк приїхав на кілька днів на запрошення українського ортопеда-травматолога Олександра Галузинського. Рікард безкоштовно прооперує чотирьох поранених бійців, а протези для них придбав за власний рахунок.

У скромному непоказному чоловікові важко впізнати відомого лікаря прозорі окуляри, біла сорочка у смужку, джинси й темно-синій жакет. Має ідеально поголене обличчя і добрі очі, які блищать щоразу, як розповідає про роботу. Розмовляє англійською і спілкується з медиками переважно через перекладача.

Радий бути тут, бо вважаю, що те, що ми сьогодні зробили, буде великим кроком у допомозі всім пораненим в Україні, каже Рікард, ввічливо всміхаючись. Це нова технологія, яка має стати стандартом в системі охорони здоровʼя. Легко зробити її можливою для всіх пацієнтів. Особливо, коли мова йде про ампутантів, у яких дуже коротка культя, що ускладнює їм використання протезів. Також потрібно мати інфраструктуру для людей, які втратили кінцівки, а в Україні в цьому плані є, де розвиватися.

Ця технологія буде розвинена тут

З новим протезом бійці зможуть більше ходити. Якщо зі звичайним після тривалої прогулянки треба було кілька днів відновлюватися, то з новою методикою втома буде не така відчутна.

Це мій перший візит в Україну, продовжує. Завжди хотів розпочати волонтерити, а зі спілкування з Олександром (Галузинським. Gazeta.ua) я побачив, що важливо зробити таку довгу подорож потягом і приїхати сюди. Для України буде набагато краще, якщо ця технологія буде розвинена тут і не доведеться направляти військових в інші країни.

Вартість інноваційного протеза до $40 тис. Лікарі вже почали залучати благодійні фонди і шукають можливості для проведення подібних операцій безкоштовно.

Шукаємо шляхи, через державні програми, зокрема, щоб вирішити проблеми з фінансуванням, долучається до розмови Олександр Галузинський. Одягнений у класичний піджак і білу сорочку, його акуратно підстрижена борода виділяється на світлому обличчі. Після того, як ми вже отримаємо результати використання цієї технології, нам буде легше розмовляти з людьми. Треба показувати, що ми вже зробили. Тобто чим більше людей дізнаються про цю технологію, тим більше ми матимемо можливостей.

ПАРАЛІМПІЙСЬКІ ПЛАВЦІ

Рікард Бранемарк зробив уже близько 300 подібних операцій. Протез завжди некомфортний, незручний, зізнається Рікард.

Оскільки ця технологія не потребує гільзи, коксоприймача, то життя пацієнтів набагато більше покращується, стає комфортнішим, каже лікар. Особливо це корисно, коли у людини коротка культя, бо тоді проблеми з капсулою більше. Може бути навіть таке, що ви не зможете використовувати протез. Це не справжня нога, але цей протез найближчий то тих відчуттів.

Через остеоінтегративний протез навантаження одразу йде на кістку, додає Галузинський. У медицині є таке поняття, як кістковосуглобове чуття. Людина, яка користується остеоінтегративним протезом, наступає на камінчик, то вона відчуває це. Функціональність ходи набагато вища, особливо при коротких куксах (частина кінцівки, що залишається після ампутації. Gazeta.ua).

Рікард оперував військових, спортсменів у Європі й Америці. “До операції протез керував моїм життям”, цитує одного з пацієнтів хірург.

Після остеоінтеграції я сам контролюю своє життя

“Якщо я проходив довгі дистанції, то потрібно було кілька днів відпочивати, щоб вилікувалася пошкоджена шкіра. Тепер після остеоінтеграції я сам контролюю своє життя”, сказав він мені, розповідає професор. Моїми пацієнтами були звичайні люди, спортсмени, у США оперував військових. Але цільовий портрет люди з травматичною ампутацією. Тобто для людей, які мають достатньо сили і здоровʼя, щоб пережити таку операцію.

Для перших операцій в Україні проводили ретельний відбір. Усі пацієнти мають короткі кукси і задовільний стан здоровʼя.

Важливим був психологічний стан, каже Галузинський. Тобто ми мали розуміти, що пацієнт зможе правильно користуватися протезом, зможе підтримувати контакт з лікарем, виконувати поради. Імплантування є чистою операцією і вимагає відсутності у пацієнта всіх джерел інфекцій. Якщо є ще післяопераційні рани або не до кінця зажили, то ми маємо почекати, поки все загоїться.

Зі звичайними протезами мало людей мають змогу бігати або займатися іншими активностями. Однак головним завданням для лікарів є покращити повсякденне життя пацієнтів.

Серед наших пацієнтів є паралімпійські плавці. Коли я їхав сюди на потязі з Варшави, то бачив у вагоні багато паралімпійських спортсменів, але я не казав їм, чим займаюся, сміється Бранемарк. Коли приїхав в Україну, то здивувався, що життя тут більш нормальне, ніж я очікував. Учора прогулявся містом і мені дуже сподобалося. Але я зробив окремі фото статуй, які заклали мішками з піском через війну.

МІНОМЕТНИЙ ОБСТРІЛ

Оперують пацієнтів у столичній приватній клініці DENIS. Розташована на правому березі Києва між новобудов. Фасади темного кольору і ресторан ліворуч від входу більше нагадують відпочинковий комплекс.

Всередині тішить око сучасний інтерʼр у світлих кольорах білий і зелений колір заспокоюють. На восьмому поверсі розміщені палати бійців, яким робитимуть протезування. Біля дверей висять електронні таблички з номером палати, Імʼям і по-батькові пацієнта.

У одній із кімнат в кінці коридору чекає протезування Сергій Коцюба. 29-річний військовий лежить на широкому ліжку, вкрився білою ковдрою і дивиться телевізор, що висить на стіні навпроти. Його прооперують за кілька годин, тому чоловік дещо нервується.

Мені робитимуть протезування правої кінцівки, розповідає Коцюба і кидає легку посмішку. Не можу сказати, з якої я бригади, з певних причин.

Сергій потрапив на фронт у липні минулого року. Уже за кілька місяців, 30 жовтня, втратив кінцівку під час виконання бойового завдання.

На нас вийшла група противника

Це були розвідувальні і коригувальні дії, згадує Коцюба. На нас вийшла група противника, завʼязався бій. Після цього зі сторони противника начався мінометний обстріл. Мені не повезло міна влучила в дерево, яке було біля мене, а на мене посипалися самі уламки. Це було в Сєвєродонецькому районі Луганської області.

На журнальному столику з дерева у вазі стоять високі червоні троянди. Поруч на листку номер телефону лікаря. Чоловік каже, що передова технологія протезування допоможе повернутися до звичайного життя.

Стандартні протези трохи не влаштовують, зізнається військовий. Вони й давлять, і жмуть, у ньому довго неможливо находитись. Важко йти велику відстань і, банально, сидіти на ньому теж важко. Після 30 хвилин сидіння на дивані дуже починає боліти спина. До цього люди звикають, але якщо є щось краще, то чому не спробувати.

КАЛЮЖА КРОВІ

Після 24 лютого Коцюба навідувався до військкомату кілька разів, але щоразу відповідали, що людей у ЗСУ поки вистачає. Влітку чоловіка мобілізували.

Був на донецькому й луганському напрямках в десантно-штурмовій. Посиділи в лісі більше місяця, а потім пішли гуляти я так це називаю, бо почалася деокупація. Часто виконував завдання розвідувального відділу. Місцями був не на нулі, а як кажуть, на мінусі.

Після обстрілу Сергій у перші секунди зрозумів, що втратив ногу.

Втратив свідомість на кілька секунд, а потім відкрив очі трохи хитало. Побачив ногу і зрозумів, що там вже неможливо її врятувати, розповідає чоловік. Колінна чашечка лежить збоку, стирчать кості, а піді мною така калюжа крові усе більша, більша й більша. Я звик бути позитивним, але було важко. Після того, як зробив перші кроки на протезі почав посміхатись.

До повномасштабного російського вторгнення Сергій тільки-но почав працювати в ІТ-сфері. До цього був інженером з ремонту техніки, однак вирішив змінити професію. Вчився самотужки і дуже зрадів, коли знайшов нову роботу.

Сподіваюся, що зможу ходити без трості, костилів

Сама велика незручність зі старим протезом сісти в машину, розказує боєць. Я автолюбитель і без машини ніяк. А протез починає сповзати, а навіть на вулиці поправити його ніяк. Та і в громадському транспорті буде важко тепер. Сподіваюся, що зможу ходити без трості, костилів. Коли родина дізналася про трамву, то всі були в шоці. Але підтримували, і це дуже допомогло. Професору Бранемарку я довіряю. Будуть робити спинальний наркоз, казали, бо загальний немає сенсу ставити.

Після поранення поруч з Сергієм завжди були рідні і друзі. Допомагали на початку зі всім, згадує.

Від приготування їжі до пересування по місту. Це повністю змінило життя моє, але надіюсь, що після операції повернуся до звичайного життя. Після того, як запропонували цей вид протезування, дізнався, що це таке, і дуже зрадів. Хочу продовжити роботу в ІТ, але я поки військовослужбовець, то не можна на іншу роботу. Але потрібно трохи ще повчитися, бо трохи більше року цим займався і багато не вмію ще.

РОЗІРВАВСЯ СНАРЯД

Трохи далі коридором, за рецепцією, де сидять медсестри, у палаті готується до завтрашньої операції 51-річний Микола Іванов. У його кімнаті на полиці лежать круасан і цукерки. На столику під стіною негазована вода й пляшка кока-коли.

І міномети, й танк. У метрі від мене розірвався снаряд, розповідає Микола Володимирович тихим лагідним голосом. Його очі блищать від втоми. Відірвало мені ногу, а вона трошки дальше, думав підтягнути, щоб натягнути турнікет, але не зміг. Крикнув побратимам, а там другого ранило в руку й вони йому оказували допомогу. Один лишився там, а другий прибіг і наклав мені турнікет. “Джокер” організував евакуацію бігом.

Військовий уже мав протез, але він був не зручний. Не міг сісти, важко було ходити, згадує.

Лікар Галузинський запросив мене на співбесіду і все пояснив. У мене був протез на лайнері, то коли присідаєш, він злітає. Я ним не користувався майже, бо у мене виросла неврома. Ногу сразу відірвало, то з середини нерв виліз і зробилася неврома (патологічний ріст нерва. Gazeta.ua). Мені її тут виріжуть. Думаю, що буду нормально ходити.

Чоловік до 24 лютого працював водієм. Пішов добровольцем у десантно-штурмові війська.

Були черги 1 березня, але взяли. Наступного дня вже були на Старичі, пройшли навчання. Тоді якраз тримали позиції біля Торецька. 24 травня начався танковий обстріл, і фосфор на нас скидали, а в девєять ранку танковий снаряд в окоп залетів. Це побратими розказували, бо як у тебе летить, то свисту не чути. 51 виповнилося, а на другий день ногу відірвало.

Думав, що за місяць закінчиться все

10 днів лікувався у Дніпрі. Потім Миколу Володимировича направили у рівненську лікарню.

Місяць як звільнився, ще МСЕК не проходив, розказує Іванов. У нас МСЕК у відпустку до 22 числа. Сімʼя підтримувала, побратими, друзі. У лікарні тут вже другий день. Вранці приходять врачі й міряють тиск, температуру. Буває ще голова болить часто після контузії. Як вибухнув снаряд, то щось наче клацнуло у голові. Уже бистріше би зробили операцію. Я понімав сразу, що це війна. А що хай краще молоді гинуть? Тоді пішов і думав, що за місяць закінчиться все, як дамо їм!

Чоловік воював на харківському та донецькому напрямках. Найважче було на Донбасі, згадує.

Вони ж там окопалися, укріпилися. Зараз як буде вооруженіє, то легше буде перемогти. Ми ж за своє воюємо, тут третього не дано або буде Україна, або ні, каже наостанок Микола і кличе Сергія Коцюбу, що проходить повз коридором, на “перекур”.

ПЕРШИЙ ЕТАП

В операційну заходимо у лікарських стерильних костюмах і капцях. Попередньо дезинфікуємо техніку, миємо й стерилізуємо руки. Одягаємо шапочку й захисну маску.

Обовʼязково заховайте волосся, каже медсестра і відкриває розсувні автоматичні двері натиском на кнопку.

Капцями стаємо на липку синю плівку перед другими дверима бруд з підошви відбивається на глянцевій поверхні. Ідемо довгим пустим коридором, підлога заставлена коробками з запакованими інструментами.

Сергій Коцюба вже під наркозом. Його голову тримає молода анестезистка у пістрявому чепчику. Асистенти уважно дивляться за інструментами, лікарі не зводять очей з рук Бранемарка.

Чоловік відкрив кістку пацієнта і почав робити отвір для майбутнього протеза. Встановлення титанового імплантату в кістку триває близько 40 хвилин. Операція затягується на довше, бо шведський професор ділиться навичками з українськими медиками. За операцією онлайн спостерігають лікарі з усієї України.

Згодом імплант вросте в кістку. Для цього його змащують кістковим мозком пацієнта.

Різьба має стати чітко в кістку. Кістковий мозок пришвидшує процес вростання, каже асистент Галузинського. Лікарі під прожектором стоять над пацієнтом. На руках рукавиці у червоних плямах. Ми вже звикли до таких операцій. Бачив, що хлопець хоче краще жити, то намагаємось чимось допомогти.

ЛІкарі відкривають герметичну коробку, дістають циліндричної форми титановий імплант.

Збирають усі частини і будуть вмонтовувати в кістку, продовжує медик. Повністю, а потім будуть до нього прикріпляти наступним етапом операції імплант, що буде зі шкіри виходити. До нього чіплятимуть всю систему.

Тишу в операційній переривають тільки слова Рікарда і писк сенсорного реабілітаційного апарата. Операція триватиме ще близько години. Після цього Сергій кілька місяців чекатиме наступного етапу протезування й знову зможе ходити.