“Найголовніше, що Україна зберегла вишивку. Це глибинний код нації” – українці святкують День вишиванки
Щороку, третього четверга травня, в Україні відзначають День вишиванки. Цьогоріч він припадає на 18 травня. Це неофіційне свято, присвячене національному одягу. Придумала його студентка Чернівецького національного університету 2006 року.
У День вишиванки українці вбираються в національний одяг на роботу, навчання, прогулянки. До повномасштабного вторгнення в містах організовували паради вишиванок, ярмарки.
“Історія виникнення вишивки сягає тисячоліть. Голка була відома вже в палеоліті, а виготовлення полотна та побутування космічних символів за доби трипільської культури. Це є безперечним доказом можливості існування вишивки. За часів слов’янства й Київської Русі вона набула рівня шедевральності, була наповнена універсальними космічними символами. Вважаю, що орнамент це наша прадавня космічна грамота. Вона найбільше виражена саме у вишивці. У давнину вишита сорочка вважалася другою шкірою людини, оскільки з усіх народних мистецтв найближча й до тіла, й до душі”, розповіла заслужений художник України, доцент мистецтвознавства Олександра Теліженко з Черкас. Вона все життя займається вишивкою. 1993 року зареєструвала приватне науково-творче підприємство “Арта”, яке створює та виготовляє виключно мистецький продукт, декорований вишивкою. Нині це всесвітньо відомий бренд TELIZHENKO fashion house.
Українська вишивка це не просто картинка. Вона віддзеркалює історію життя народу. У ній закладено колосальні знання, енергію та інформацію.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Яскраві вишивки й етноприкраси: художниця створила арткарту національних вбрань усіх регіонів України
“Вишивання здавна вважалося магічним процесом та психотерапією. Кожен стібок залишає в полотні живу енергію людини, її серця й думки. Таким чином вишита вручну річ перетворюється на акумулятор живої енергії. І тому вишиванка є оберегом. Водночас творить комфорт, захищеність, упевненість людини. Натомість вишитий рушник покликаний чистити енергію середовища, насамперед оселі”, зазначила Олександра Теліженко.
Існує багато стилів вишивки, кожен відображає характер певної доби. Те саме можна сказати і про техніки виконання.
Вишивання здавна вважалося магічним процесом та психотерапією
“Найдавнішим і найціннішим вважається стиль “білим по білому” за рахунком ниток. Це найскладніша з технік. Існує понад 100 різновидів її виконання. Зокрема лиштва, вирізування, виколювання, солов’їні вічка, мережки, настилки, ляхівка, верхоплут. Вони складні за виконанням, але мають дуже елегантний і вишуканий вигляд, інформаційно та енергетично наповнені. Саме тому такі вишиванки це шедевр і оберіг. Натомість техніка брокар чорно-червоний хрестик на білому тлі, виникла наприкінці ХІХ століття, привнесена із Західної Європи. Технічно цей стиль простий. Проте чорний і червоний кольори цих узорів на білому тлі, за законами кольорознавства, є найвищим рівнем драматичності. Усе ХХ століття це були потрясіння і кров. Барвиста вишивка виникла лише наприкінці ХХ століття і вважалася “базарною”. Але насправді це була остання сторінка органічного існування народного художнього промислу. І вона буває часом шедевральна”, розказала Олександра Теліженко.
У сучасному світі вишивка переважно сприймається тільки як декоративний елемент. Але для наших предків вона мала велике значення. Вони могли як “складати”, так і “читати” вишивку. Тому що кожен символ має своє значення.
“Це не просто кола, ромби, хрести, спіралі. Ці фігури створювалися як універсальні символи тисячоліттями в часи, коли наші предки не були відокремлені від Космосу. Жили за круговою схемою: Космос, Земля, Людина. За нею вони будували своє життя і творили орнаменти на полотні, які були кодами зв’язку з Космосом”, додала вона.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Коли відзначають День вишиванки: історія та традиції свята
Чим більше технологічно розвинений регіон, тим більше відходить від традиційності у вишивці.
“Наприклад, для Полтавщини характерна біла елегантна вишивка. Вона в сучасності набула різних кольорових відтінків. І тріумф червоного в рушниках. Саме в центральних регіонах України: Київщина, Полтавщина, Черкащина, також Слобожанщина, дещо Чернігівщина і Кіровоградщина. Як свідчення того, що ці регіони більше піддавалися модним впливам. Найбільша кольорова гамма вишиванок у Карпатському регіоні. На Буковині домінує фіолетовий колір, на Івано-Франківщині більше помаранчевий. Поділля має дуже архаїчні орнаменти й барвистий колорит. Полісся біло-червоне, Центральна Україна зазнала більше історичних змін”, зазначила Олександра Теліженко.
На сукні вишите дерево роду
Валентина Коваленко, керівниця Шевченківського національного заповідника в Каневі на Черкащині, має 5 вишитих сорочок і 6 суконь.
“Вони здебільшого від двох наших черкаських майстринь Ольги Мартинової та Олександри Теліженко. На улюбленій білій сорочці вишито червоно-чорні сварожі квіти і знаки. Друга з чорного шовку, подарувала дочка Люда. Її частіше вдягаю в буденному житті. Улюблені вишиті сукні білого й синього кольорів. Перша до коліна з короткими рукавами, друга довга. На білій сукні вишите оригінальне дерево роду. Ця тема для мене останніми роками дуже важлива”, розповіла Валентина Коваленко.
Любов до вишиванки змалечку прищеплювала дітям, онукам.
Берегиня роду була такою тендітною, що жодного разу не вдалося її сорочки приміряти
“Коли була в декреті, вишивала дочці сорочки з калиною, горобиною, пташками. Люда й у дорослому житті любить носити вишиванки. У сина Ігоря є розшита білим по білому. Внучці Оріяні привезла з Прикарпаття вишитий костюм, а внукові Сашкові сорочку. У мого чоловіка є біла полотняна сорочка, вишита блакитним хрестиком. Зберігаю кілька сорочок із мого села Самгородок, що на Смілянщині. Серед них дві сорочки моєї баби Ганни. Однак моя Берегиня роду була такою тендітною, що жодного разу не вдалося її сорочки приміряти”, розказала Валентина Коваленко.
Одягнула першого дня, коли стала студенткою
Ася Хазова з Києва вишила собі сорочку бісером. Працювала над нею щодня впродовж трьох літніх місяців.
“Ідея виникла після Майдану та початку війни 2014 року. Я якраз закінчувала школу, займалася волонтерством. Чітко зрозуміла, що вишиванка є важливим національним символом, оберегом. І я хотіла б мати саме вишиту власноруч. Для мене важливо, щоб енергетика у вишиванці була моєю. Запланувала, що маю вдягнути вишиванку першого дня, коли стану студенткою. В інтернет-магазині замовила схему з квітами в голубих тонах, де у комплекті був бісер. Усе літо у вільний час сиділа й вишивала”, згадала Ася Хазова.
Нині вона працює у пресслужбі найстарішої книгарні Києва “Сяйво книги”. Цьогоріч на Книжковому арсеналі книгарня представлятиме сесію “Книга про російсько-українську війну”.
В інтернет-магазині замовила схему з квітами в голубих тонах, де у комплекті був бісер
“Вишивати закінчила за декілька днів до 1 вересня 2015 року. Сорочку шили терміново. Важить вона близько пів кілограма. До вишиванки захотіла ще й у тон віночок. Робила разом із подругою Наталею. Усі ці роки вишиванка зі мною. Вона є свідком того, як я боролася за свої мрії, як Україна бореться за незалежність. Тепер у планах вишити ще одну сорочку”, розказала Ася Хазова.
Орнамент перемалював у книжковому магазині
Ігор Губіліт зі Львова має 5 вишиванок. Найпершу вишив сам іще у студентські роки.
“Навчався на останньому курсі університету “Львівська політехніка”. Мені треба була вишиванка. Але не мав грошей, щоб купити, й не було кому її вишити. Пішов у книжковий магазин. Продавчиня дала книжку Ксенії Колотило з узорами для вишиванок. Вибрав, який припав до душі. І став перемальовувати на листочок із зошита. Кольори відзначив значками хрестиками, трикутниками, колами. На базарі накупив ниток і став вишивати”, згадав Ігор Губіліт.
Кольори відзначив значками хрестиками, трикутниками, колами
На вишивання щодня виділяв по годині-дві. На роботу витратив пару місяців.
“Потім у центрі Львова зайшов в ательє. Спитав, що потрібно для вишиванки. Мені пояснили, де і яку купити тканину. Старший чоловік зняв мірки. Сказав, що треба ще вишити узори для манжетів, бо в мене була лише основна частина. Коли вдягав сорочку, люди часто не вірили, що вишив її сам. Вишиванки одягаю регулярно, не чекаю особливого дня чи свята. У дружини й наших чотирьох дітей теж вони є. Для мене вишиванка має художню й історичну цінність”, розповів Ігор Губіліт.
Чоловік колекціонує традиційний бойківський одяг.
“Маю вишиванки, кожухи, спідниці, серветки, доріжки. Усього 80 одиниць, з яких 32 вишиті сорочки. Займаюся їх реставрацією. Не хочу, щоб вони висіли, як у більшості музеїв, на стендах і припадали пилюкою. Хочу, щоб люди робили з них копії й носили. І щоб люди розуміли різницю між нашими узорами й інших народів. Бо вишиванок у світі є багато, не лише в українців”, пояснив Ігор Губіліт.
Збереглася вишита весільна сукня прабабусі
Родина Іванни Соломанчук із селища Маневичі на Волині зберігає вишиту весільну сукню, якій майже 95 років.
Весільну сукню вишила старша сестра в техніці заволікання та занизування
“Вона належала моїй прабабі Ганні по материній лінії. В ній вона вінчалася наприкінці 1928 року. Їй тоді було 19 років. Весільну сукню Ганні вишила старша сестра Приська в техніці заволікання та занизування. Це характерний для Волині спосіб”, розповіла Іванна Соломанчук.
Прабабу Ганну Шемедюк виховували нерідні батьки.
“У роки Першої світової війни її та двох сестер Приську та Ярину батько Мусій Сахнюк віддав у притулок, бо пішов на фронт. Їхня мама померла раніше, причини смерті ніхто не пам’ятає. Коли батько дівчаток повернувся з війни, забрав їх додому в Комарове. Він не був бідним, бо мав город. Але нічим його не засаджував. Дівчата часто голодували. Ганна вже своїм дітям часто розповідала, як одного разу з сестрами знайшли в торбинці цибулину й розділили на всіх. Це була найсмачніша їжа за весь день. Дівчинку згодом забрали бездітні родичі в село Куликовичі. Виховували в любові. Коли прийшла пора віддавати заміж, свататися прийшли багаті люди. Побачивши сльози Ганни, її прийомні батьки віддали сватам всі дарунки й відмовили багатому нареченому. Згодом на сватання прийшов мій прадід у дуже модних хромових чоботах Костянтин Шемедюк, який подобався Ганні. Та водночас завітали ще одні свати. Костянтин запитав Ганну: “Чого мовчиш? Кого вибираєш?” І вона сказала: “Тебе”. Прожили вони щасливе життя. Народили трьох синів і двох дочок. Прадідусь прожив 85 років, а прабабуся майже 90. Весільну сукню вона зберігала впродовж усього життя. Спочатку говорила, щоб у ній її поховали. Але згодом передумала, залишила моїй мамі й тіткам на спогад”, розказала Іванна Соломанчук.
Дев’ять метрів вишивки й особливий орнамент
День вишиванки вже майже 10 років поспіль є одним із найулюбленіших свят працівників “Імперіал Тобако Юкрейн” й “Імперіал Тобакко Продакшн Україна”, які є частиною міжнародної компанії Imperial Brands. Сьогодні це корпоративна традиція, яку плекають і розвивають в усіх офісах компанії в різних куточках України.
Однак починалось усе з ідеї невеликої групи працівників після Революції гідності й анексії Криму. За словами колег, у той період усі гостро відчули єднання в боротьбі проти корупції та свавілля влади. Це пробудило бажання додати більше українського в буденну робочу атмосферу. Більшість департаментів та відділів “Імперіалу” підтримала ініціативу й долучилася до організації святкування Дня вишиванки. Відтоді щороку, третього четверга травня, в офісах та на фабриці компанії панує національний дух єдності. Адже вишиванка є символом сміливості, боротьби та перемоги, а в часи війни слугує навіть духовною бронею.
Вишиванки з маками традиційно носили тільки жінки, бо мак жіноча квітка
“Я дуже люблю вишиванки. У мене їх чотири, вони абсолютно різні, втім кожна ручної роботи. Є вишиванка весільна, яку за два місяці створили три майстрині. У ній дев’ять метрів вишивки й особливий для мене орнамент. Також є лляна на щодень. Ще є вишиванка, яку мені подарувала мама, й вишиванка з бісеру, що важить трохи більш як кілограм. Про таку я завжди мріяла”, розповіла Юлія Завалішина, директорка департаменту корпоративних та юридичних питань “Імперіал Тобако Юкрейн”.
Жінка планує придбати ще п’яту із маками.
“Напевно, після війни це буде дуже актуально. Вишиванки з маками традиційно носили тільки жінки, бо мак жіноча квітка. Її вдягали ті, хто когось втратив. Вважалося, якщо в жінки все гаразд, таку вишиванку не можна вдягати, бо мак є квіткою смутку. Думаю, кожен із нас когось чи щось втратив під час повномасштабної війни”, додала Юлія.
У 16 років Юлія Завалішина отримала від бабусі вишиту натільну сорочку.
“Вона особлива. Бабуся її зробила до власного весілля з власноруч вирощеного льону, вдягла лише один раз і передала мені. Бабуся вишивала сорочку, коли ще була незасватаною дівчиною, наприкінці 40-х і на початку 50-х минулого століття. Для мене це реліквія, яку бережу разом із нитками, якими шила бабуся, й передаватиму наступним поколінням”, поділилася Юлія.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вишиті вбрання та традиційні прикраси: фешн-фотограф показав образи українців кінця ХІХ ст.
У її сім’ї вишиванка це святковий одяг, щось дуже сакральне. Одягають на всі визначні події, особливо державні та релігійні свята.
“Я хочу, щоб люди відновлювали свої традиції, поверталися до джерел свого походження. Ми стільки років боролися за Незалежність, самобутність і можливість бути українцями. На жаль, лише тепер, під час війни, українці позбулися відчуття меншовартості й почали відчувати себе нацією”, підсумувала Юлія Завалішина.
Традиційно в День вишиванки компанія “Імперіал Тобако Юкрейн”, де працює жінка, збирає працівників для спільного фото. Організовує флешмоби з хештегом #VyshyvankaDay у корпоративній соціальній мережі, де колеги діляться власними історіями про значення вишиванки для них. Останні два роки День вишиванки для “Імперіалу” має особливе значення. Із початком повномасштабного вторгнення компанія одразу прийняла рішення про повний вихід із російського ринку і максимально зосередила увагу на потребах армії, країни, безпеці й підтримці майже 700 працівників. Попри те, що частина українських колег досі працює віддалено, у відзначенні Дня вишиванки кожен зможе взяти участь. Для всіх охочих приїхати в офіс буде встановлено фотозону в українському стилі, а для тих, хто працює дистанційно, компанія організує онлайн-флешмоб.
Український національний одяг давно став модним трендом у світі. Зокрема, вишиті сукні від дизайнерок Юлії Магдич та Віти Кін можна часто побачити на відомих акторах, співаках, блогерах, бізнесменах.
Нещодавно від ініціативи “Вишивка в одязі видатних українців” Головнокомандувачу Збройних сил України Валерію Залужному подарували вишиванку з візерунком, відтвореним за шитвом на сорочці Степана Бандери.
“Найголовніше, що Україна зберегла вишивку. Це глибинний код нації і символ нашого прагнення свободи. Україна ніколи не переставала боротися. Нині маємо зеніт цієї боротьби. Це констатація тривалого процесу звільнення від російської агресії. Ми повинні перемогти й переможемо”, наголосила заслужений художник України, доцент мистецтвознавства Олександра Теліженко.
У Києві скульптури, присвячені маленьким засновникам Києва Кию, Щеку, Хориву і їхній сестрі Либідь переодягли до Великодня.
Скульптури вбрали у військову форму, вишиванки і янгола. Фото опублікував автор пам’ятника Володимир Журавель.
