Якщо в людини все гаразд, вона не пише поезії

Доля мене провадила, провадила й допровадила до художнього перекладу. Ще в дошкільному віці мені поталанило побувати за кордоном. Упродовж 12 років я щоліта перебував у франкомовній родині, де набирався мови. Згодом це переросло в мій перекладацький фах.

Мені пощастило, що французька мова для мене майже рідна, тому я перекладав не лише з французької, а й французькою. Було спілкування з провідними постатями української літератури через переклад я перекладав Дмитра Павличка, Івана Драча, Бориса Олійника, Павла Мовчана.

Коли почалася війна, я віддав у друк антологію української поезії від Шевченка до наших днів, більш як 50 поетів, перекладених французькою, а також оновлений переклад “Історії українського народу” Михайла Грушевського. Ці проєкти зіграли свою роль у тому, щоб майже щодня на французькому та франкомовному телебаченні, радіо, у пресі інформували про стан речей в Україні, на фронті.

Причина війни глибинний антагонізм між європейською і неєвропейською культурами. Українська культура бореться не лише за самоствердження, а й за ту систему цінностей, які сповідує європейська цивілізація.

Той час, що залишається поза викладацькою роботою, присвячую просвітницькій роботі. Завдяки цьому зросла кількість наших симпатиків у франкомовних країнах. Була підтримка нашого війська, волонтерського руху, переселенців. Тобто література також допомагає привернути увагу до України.

Довоєнне життя Києва наближалося до того, що я побачив іще в 1990-х у Франції. Ми впритул наблизилися до європейського способу життя.

Франція вразила тим, що в них повністю збережено історію. У нас багато що зруйновано, бо постійно велася боротьба за виживання.

У Франції розвинуті демократичні традиції, може, навіть занадто. Французи підтримують Україну, бо розуміють, що це боротьба за свободу й демократію, а це для них першочергові цінності.

Я добре розумію бельгійців. З одного боку, в них є комплекс меншовартості перед Францією культурною метрополією, з іншого боку, в них розвинена самоіронія кепкують із самих себе. Цим вони схожі на українців.

Після війни державні інституції мають дбати, щоб за кордоном виходили вершинні твори української літератури, а не лише сучасники.

Держава має створити панорамне бачення української культури за кордоном. Це дасть набагато більший результат, ніж перекладуть якогось окремого сучасного автора за державний кошт.

Свобода митця не у служінні собі, а у служінні й допомозі якомога ширшим колам

Серед діячів культури в Європі багато людей, які не розібралися, що нині відбувається між Росією і Україною, й агресивно підтримують проросійську лінію. Із часом їх стане менше, оскільки Росія перестане фінансувати власні європейські проєкти і відбудеться прозріння щодо того, чим насправді є російська держава і як вона використовувала культуру як засіб експансії.

Були спалахи інтересу до української культури під час Революції гідності, але Україна недостатньо цим скористалася.

Коли я приїхав до Кіото з Токіо і вийшов із поїзда, моя перекладачка, професор Маріко Сумікура, вже після першого погляду сказала: “Ми будемо великими друзями”. В Японії глибше відчуття людини на всіх рівнях.

Японія це той світ, куди хочеться повертатися.

Чимало хто з моїх друзів і колег іще перед війною виїхав за кордон і дивувався, що я залишився. Є таке прислів’я: “Де родився там згодився”. Ніде людина не почуватиметься так, як удома, і ніде не одержить стільки підтримки, як від своєї землі, своїх людей.

Формула комфорту досить проста, вона не залежить від матеріальних благ це близьке коло. Воно може бути вужче чи ширше. Що ширше це коло в письменника і що сильніший вплив на це коло через слово, то більша його відповідальність за кожну хвилину свого життя.

Нині перед нами такі приклади героїзму на фронті, у волонтерському русі, що зупиняєшся й думаєш: “Ні, треба встигнути зробити щось краще, для того щоб допомогти”.

Найбільша відповідальність у письменника перед своєю землею, а вже потім перед рештою світу.

Служіння найвищий вияв свободи. Свобода митця не у служінні собі, а у служінні й допомозі якомога ширшим колам допомозі знайти відповіді на питання, які люди шукали.

У нашій культурі ніколи не було “мистецтва для мистецтва”. Письменники завжди були просвітниками. Ми це бачимо й тепер більшість письменників зрозуміла, що має сприяти визволенню України. Ті, хто має міжнародні зв’язки, повинні максимально використати їх для підтримки своєї країни.

Нині часто чуємо: “Спілка письменників колгосп, треба її розігнати”. Перепрошую у Спілці формувався Народний рух України, так само, як в Академії наук. І українські письменники брали участь у написанні Акта про Незалежність, Конституції, в дипломатичній роботі. В 1990-х письменники зіграли одну з ключових ролей у становленні Української держави.

Торік французьке посольство після консультацій, до яких долучився і я, нагородило орденом Почесного легіону Ліну Костенко це був жест солідарності з людиною, життя якої є прикладом служіння слову.

Щоб стати світовим письменником, треба зробити якесь відкриття і здобути визнання не лише у фахових, а й у широких колах. Світове визнання здобуває письменник, який підноситься над особистими проблемами і стає вчителем. Тоді органічно розширюється коло його впливу.

Усі сюжети світової літератури зводяться до певних моделей. Те, що нас зворушує у разі відкриття талановитого твору, це таємниця. Письменник може досягти високого рівня у формі. Великі письменники це великі стилісти. А от у змісті він має донести до читача щось таке, що відкриє тому таємниці шляху письменника.

Успішне життя в письменника тоді, коли в нього немає розбіжності між помислом, словом і діянням. Ця триєдність здатна повністю змінити його життя і життя читача.

Поезія виникає зі священнодійства викликання божества в давніх культурах. Мета поезії гармонія. Поет, який це розуміє, прагне викликати в читача такий стан. Поезія не обов’язково має бути римована й ритмізована, хоча від початку її виконували під супровід музики. Наприкінці ХХ століття виникає нова форма подання слем-поезія, де твори виконують під музичний акомпанемент. І це є поверненням до первісного прагнення гармонії.

Ще стільки всього треба зробити, і усвідомлюєш, що на дрібниці вже немає часу

Поезія, як і будь-яка людська діяльність, може рухатись у двох напрямках до світла чи темряви.

Поезія здебільшого створюється з потреби гармонії. Якщо в людини все гаразд, вона не пише поезії.

І письменник, і викладач це охоронці традиції. Ми хочемо її передати, щоб вона не загубилася. У цьому їхній історичний шлях.

З роками я дедалі більше переконуюся, що існує творча сила, яка тримає Всесвіт і нашу Землю. Людина в цій космічній одіссеї може створити витвір і себе самої або піднестися до янголів, або уподібнитися до тварин. Вибір за нами.

Коли душа відчуває, що робить близьке для неї, тоді народжується творчість.

Я в Києві з першого дня війни. Кілька разів бачив, як наді мною пролітала ракета, й розумів, що ця мить може стати останньою. Ще стільки всього треба зробити, і усвідомлюєш, що на дрібниці вже немає часу. Коли я намагаюся це пояснити за кордоном, люди не можуть цього відчути, бо не мали такого досвіду.

У мене не було страху. Навпаки, війна дала мені мотивацію до праці, до громадської діяльності. Майже цілодобово виступ за виступом. Лежиш у коридорі за двома стінами, але не припиняєш виступів. Бо вся країна жила в такому ритмі всі щось робили. Страх перейшов у діяльність.

Мені пощастило: маю багато друзів у різних країнах і спілкування з ними збагачує мене. Коли мандруєш, цікаво побачити життя зсередини. Я завжди намагаюся хоч на кілька днів залишитись у країні після офіційних заходів, щоб поспостерігати за людьми й відчути себе частиною їхнього життя.