“Наші працюють. “Градом” засівають орків” – як 66-та бригада ЗСУ нищить окупантів на Донеччині

66-та окрема механізована бригада була створена як кадрова військова частина Корпусу резерву в 20152017 роках. Після початку повномасштабної російської агресії проти України, вона була відмобілізована та переведена до бойового складу Сухопутних військ Збройних сил України.

Воїни 66-ї ОМБр ефективно відбивають наступ окупаційних військ та звільняють територію України від загарбників. Саме бійці цієї бригади брали участь в деокупації на початку жовтня міста Лимана на Донеччині. Окрім цього бригада проявила себе у боях в інших гарячих точках Донбасу Мар’їнці, Красногорівці, Кураховому.

Лиман звільняла 66-та бригада перший та другий наступальні механізовані батальйони, розповідає пресофіцер ОМБр Іван Кулеха. Воїни 66-ї бригади підійшли до Лиману впритул. Відволікали ворожі сили на блокпостах, на себе брали вогонь з добре укріплених рубежів противника. У цей час десантники першими увійшли в місто.

Під час штурму, натрапивши на танковий вогонь, загинули розвідники бригади та військові з мехбатів. Їх пам’ять увічнять пам’ятною стелою в Лимані зараз створюється проект пам’ятника.

12 грудня командувач Сухопутних військ ЗСУ генерал-полковник Олександр Сирський вручив бригаді бойовий прапор. Бойові успіхи бригади визнані на рівні вищого політичного керівництва держави.

У нас зростають легенди цієї війни, про них треба розповідати, продовжує Кулеха. ОМБр на 99% складається з добровольців, які були мобілізовані в перші дні повномасштабної війни. Найбільше у бригаді військових віком 45-55 років. Наші воїни це колишні вчителі, працівники СТО та інші люди мирних професій.

Журналісти Gazeta.ua побували у Лимані та поспілкувалися з бійцями бригади, яка і звільняла це місто.

ЗДРИГАЄТЬСЯ ЗЕМЛЯ

Зі Слов’янська до Лиману рукою подати трохи більш як 20 км, які долаємо майже пів години. Дорога спочатку звивається поміж пагорбів білої, притаманної цій місцевості, глини, а потім пірнає униз зі схилів і підіймається наверх серед випалених, зруйнованих дощенту сіл.

На блокпостах буднього дня черги відносно невеликі. Зовсім без очікування, вперед пропускають медичний транспорт фарбовані в хакі буси з червоними хрестами на бортах блимають блакитними проблисковими маячками та фарами.

До одного з місць розташування воїнів береться супроводити один зі співробітників пресслужби бригади. Військовослужбовець Олександр невисокий, коренастий чоловік років 40. Вправно керує великим чорним позашляховиком потужним і брудним від сльоти роздовбаних великою технікою військових доріг.

Тут цілих будинків один-два. По центру дуже прилітало. І продовжує прилітати. Вони ж (росіяни. Gazeta.ua) не можуть змиритися, шо ми їх отсюда вибили, каже, міцно тримаючи кермо автівки, яку кидає на ямах. Он дивіться, від дома дві стіни залишилося.

Стіни посічені уламками, навколо вікон другого поверху кіптява

Обабіч вулиці, якою мчимо, спочатку тягнуться невисокі багатоквартирні будинки з різними руйнуваннями. Ось чотириповерхівці пощастило лише вибиті вибуховою хвилею вікна, які жителі закрили фанерою. Онде в триповерхівці стіни посічені уламками, навколо вікон другого поверху кіптява, що говорить про пожежу. У сусідньому кварталі від триповерхового житлового будинку залишилися тільки три стіни: дах та перекриття валяються всередині грудою уламків.

Ще декілька поворотів і ми вже геть втрачаємо відчуття напрямку. До забудови на околиці міста приїжджаємо майже в сутінках зимовий день надзвичайно короткий. Водій паркує автівку біля розлогих абрикосових дерев, що ростуть під бетонним парканом, та глушить двигун. На якісь секунди тиша здається дзвінкою після реву двигуна. Та вмить здригається повітря і земля. Один за одним лунають вибухи, супроводжуються специфічним сухим свистом. Не те щоб дуже гучно цілком не заважають говорити. Але одразу зрозуміло, що це не якийсь салют.

Ви ж не злякались? Не треба, це ж “виходи”. Наші працюють. “Градом” засівають орків, усмішку військового в темряві не видно, але вона явно відчувається в голосі.

Ром, ти ж на місці? Ми заходимо, зустрічай, говорить коротко в телефон наш провідник і штовхає міцну металеву хвіртку.

Двір за воротами доволі компактний: з обох боків за невисокими парканчиками темніє земля. Влітку тут, імовірно, буяють квіти на клумбах, або росте сяка-така городина. Замощена плиткою доріжка здається завузькою таке враження від звареної з арматури перголи, оповитої нині голою виноградною лозою.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На межі життя і смерті: як у Лимані під “Градами” і “Ураганами” рятують поранених бійців ЗСУ

Про те, що тут є люди, нічого не сповіщає: через щільно завішені та закриті ставнями вікна не просочується жодного натяку на світло.

З-під ніг до будинку кидається пухнаста тінь смугастий сірий кіт коротко нявкає та поспішає до хати, двері якої відкриваються зсередини. У тьмяному світлі дверного отвору виникає темна постать. Жестом запрошує всередину та відступає з тісного коридору углиб будинку. Олександр закриває за нами двері.

Після невеликих темних сіней мружимо очі від світла. Стіни коридору, що веде повз кухню до трьох житлових кімнат, обклеєні світлими з блискіткою шпалерами “під рогожку”. Добротні засклені дерев’яні під темнім лаком двері видно, власники цього будинку люблять комфорт.

До нас тут жили якісь орки. Після них такого сміття повигрібали!

Тут чисто, світла підлога явно нещодавно вимита. Та загальне враження псують потворні графіті на стінах, намальовані струменем чорної фарби з балончика. Ліворуч літера А, яка перекреслює коло символ анархії. Знак означає : “Анархія мати порядку”. Праворуч на боковій стіні ще один знак. Найбільше схожий на літеру Y, вписану в коло.

Це не ми, це до нас тут жили якісь орки. Після них такого сміття повигрібали! пояснює один з військових, коротко стрижений чоловік років 55 у темно-зеленій військовій флісці та штанах “піксель”.

У центральній кімнаті темно. Обстановка тут звична для сільських будинків без шику, але комфортно. Праворуч від входу під дальньою стіною вишикувалися шафи, такі гарнітури й називають “стінками”. По центру стоїть диван та крісла. Тут місце відпочинку. Розкладені спальники, один військовий, відкинувлись на спинку, щось дивиться в смартфоні.

Ліворуч ще одні двері в наступну кімнату, залиту яскравим світлом. Найбільше це схоже на робочий кабінет. Невеликий столик з чашками, електрочайником та чаєм-кавою, біля протилежної стіни одномісне ліжко з низькими дерев’яними бильцями, накрите жовтим смугастим покривалом. Над ним на стіні висить великий український прапор з емблемою 66-ї ОМБр: щитом із зображенням перехрещених стріли та шаблі, а під ними двокольорова 12-променева зірка. Унизу по центру напис: “Ми там де потрібні”. Зверху хтось чорним маркером приписав “Передайте нашим, що ми єб*шим”.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Московські попи-втікачі, жалюгідні ДНРівці й заціловані бійці ЗСУ: як Херсон приходить до тями після жахів окупації

Праворуч, під вікном, невеликий комп’ютерний столик заставлений технікою. Тут відкритий ноутбук, принтер, рації. Спиною до входу сидить чоловік у чорно-сірій цивільній куртці та військових штанах. Поруч до екрану ноутбука схилилися ще троє військових. Нам назустріч встає широкоплечий чоловік у військовому однострої, на планці куртки сержантські нашивки. Це командир третього взводу вогнеметників роти радіаційного, хімічного і бактеріологічного захисту Роман “Руф” Кучеров.

ВОГНЕМЕТНИК “РУФ”

Запрошує на розмову до кухні невеликого приміщення, не надто обжите. Жодних каструль на плиті, з посуду лише щербата металева кружка на мийці. І засоби для миття посуду та губки на кухонному столі. Половину невеликого простору займає кухонний куточок оббитий коришневим шкірзамом диванчик і невеликий обідній стіл.

Роман запрошує сідати, сам обпирається об кухонний стіл.

Яка задача нашої роти? Ну, наприклад, ворог скину хімічну або біологічну бомбу. Тоді наша техніка виїжджає на місце та визначає, що є у повітрі та землі та що потрібно робити, розповідає Роман. Якщо забруднена техніка (у місці, де зафіксовано хімічне забруднення. Gazeta.ua), то виставляються пости і туди їдуть автомобілі типу водовозок. Вони миють техніку, щоб вона могла виїхати в іншу, незабруднену зону. Як на ЧАЕС було на архівних кадрах можна побачити, як миють машини, що виходять із 30-кілометрової зони. Ось подібні роботи виконує і наш підрозділ (рота. Gazeta.ua).

Однак це далеко не єдине задача взводу, яким командує “Руф”. Його бійці також допомагають розвідці виходять у рейди з вогнеметами та за першої необхідності в буквальному сенсі спопеляють ворогів.

Іде розвідка у складі самих розвідників, саперів, медиків і наших людей. Наприклад, заходять у село і помічають якусь засідку, кулеметну точку або ДОТ (довготривалу оборонну точку. Як правило такі капітально укріплені. Gazeta.ua). Можуть провести розвідку боєм. Тоді просять, щоб підійшли наші люди. Ми беремо вогнемети. Постріл по точці і там все вигорає, дорога вільна. Стріляти можна з 800 метрів, але до цілі має бути не менше 70. Інакше самому можна потрапити в зону ураження.

У заряді є спеціальний спрей. І коли ракета випущена з вогнемету розривається, то аерозоль розлітається

Вогнемети працюють не так, як показують у блокбастерах, де зі зброї виривається вогонь і спалює все живе навколо. Тут справа у спеціальному аерозолі, відкриває таємницю командир.

У заряді є спеціальний спрей. І коли ракета випущена з вогнемету розривається, то аерозоль розлітається по приміщення і спалахує. Загалом цю зброю найкраще використовувати саме для приміщень тих же бліндажів і ДОТів. Там вибух такий, що дах просто підкидає, розповідає “Руф”. В середині тоді нічого вже не залишається. Вони (росіяни. Gazeta.ua) вибігають, як факели. І все. І то ще якщо може вибігти. Оце така дія ручного протипіхотного вогнемета.

За місяці повномасштабної війни, який період був для вас найстрашнішим? питаємо.

Улітку ми стояли усім взводом в Новомихайлівці Донецької області. Тримали оборони. І там усі півтора місяці, 24 на 7, ішов суцільний обстріл. Нас накривали “Градами”, з авіації, артилерії, танків, відказує Роман. Плюс до цього ще був фосфор. Сипали його постійно, 2-3 рази за ніч кидали. Просто випалювали села, щоб там нікого не було! Ми ж окопувалися. Але так, як поруч із нами були коригувальники української артилерії, то ми іншим разом не мали наказу навіть застосовувати зброю щоб не видати точку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Дєд їхав на “копійці”, його викинули. Фашисти кон*ені” як росіяни “хазяйнували” в Куп’янську й ганебно драпали з міста

У взводі були втрати за останні місяці, важко зітхає “Руф”.

При штурмі Лиману у нас два “200-х” було. Один 1970-го, а інший наче як 1975 року. Я знав цих людей. Втрати це завжди важко. Інколи навіть виникає відчуття, що ти у чомусь винен. Ну, але це ж війна…, говорить командир. Були ще два перших “300-х” тоді. Це було бойове завдання і вони йшли з іншими підрозділами, чоловік 70. І почався обстріл. Видно на них із дрону скинули. Бо люди не чули звуків “виходів” (моментів, коли вилітає снаряд або ракета. Gazeta.ua). Наприклад, коли чути “Град”, то є 5-7 секунд, щоб сховатися. А тут нічого не було. Але бійцям осколки в ноги втрапили, за бронежилет залетіло…

Ворога не можна недооцінювати

Показує з телефону фото, як в одного з поранених тоді діставали осколок.

Ворога не можна недооцінювати, упевнено заявляє Кучеров. У них так само є бойові частини і підрозділи спеціального призначення. Вони ж не просто так воювали в Чечні, Осетії, Сирії. Ті ж ПВК (приватні військові компанії. Gazeta.ua) є у них. Просто, що їх мало. Ну та розбавляють мобілізованими, яких десь навчають, а подекуди і ні. Деяких новобранців ворог розкидає по підрозділах і там вони вже вчаться воювати у процесі. Утім, моральний дух там нижчий, ніж у нас. Бо ми знаємо за що боремося і розуміємо, як це далі робити.

Росіяни напали на Україну, бо не можуть пробачити того, що ми живемо краще. Тому і крадуть унітази, електрочайники, посміхається “Руф”.

А от пилососи не чіпають, бо не знають, що з ними робити, говорить. Взагалі, ми дуже боїмося, щоб не було ніяких договорняків під тиском Європи чи Штатів. Щоб не закінчилася війна так, що він (Путін. Gazeta.ua) залишиться у своїй берлозі. Бо життя нам не дасть. Тому воювати маємо тільки до перемогу. І я у своєму житті не те, що в сотий, а в тисячний раз кажу: Росія це ворог. Вона себе настільки заплямувала кров’ю… Але поки це чудовище на троні (Путін. Gazeta.ua), то війна не завершиться.

Тактична ядерна зброя це звичайний снаряд, який вистрілює із САУ

Попри все, “Руф” не надто вірить у те, що Росія наважиться використати проти України ядерну зброю.

Тактична ядерна зброя це звичайний снаряд, який вистрілює із САУ. Він прилітає в обмежену точку і йде вибух ядерний, який руйнує все навколо у радіусі 15-20 кілометрів. Але такий заряд приміняти не дуже (вигідно. Gazeta.ua). Ну по-перше ці снаряди зберігаються під землею. І коли його дістануть та почнуть кудись доправляти це помітять супутники, бо йтиме випромінювання. І почнеться відслідковування. По-друге росіяни повинні будуть відвести свої війська з лінії зіткнення на 15-25, а то і 30 кілометрів. Це помітить наша розвідка і ми про все знатимемо. Хоча вони можуть вирішити не шкодувати своїх солдат і просто вгатити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Кто вам разрешил жить лучше, чем мы?” як Дергачі стримали російську навалу і стали щитом для Харкова

Ще одним стримувальним чинником для РФ Роман вважає попередження західних партнерів України про недопустимість використання зброї масового ураження.

Не думаю, що ядерна зброя буде застосована. Якби ми знаходилися на іншому кінці світу від Росії, то можливо. А тут під боком навряд чи, каже “Руф”.

РАКЕТНЕ ЖАХІТТЯ “ДЕСНИ”

Роман Кучеров колись займався будівництвом та мав власне підприємство. Все почало іти шкереберть, коли до влади в Україні прийшов Віктор Янукович і Партія регіонів.

Тоді стало геть тяжко працювати. Бо ти нікуди не міг зайти, якщо не був членом партії. А я не хотів ним бути. Зрозумів, що краще піти в тінь, згадує ті часи військовий

З 2014-го “Руф” допомагав, як волонтер батальйону “Київська Русь”. Був на позиціях. З того часу побував ще у багатьох гарячих точках України.

У 2014-му хлопці воювали у пластикових капцях, не було броніків і озброєння. А вже десь із 2017 року пішло будівництво армії стали вдягати, взувати, з харчуванням налагодилося, згадує командир. Зараз держава взагалі усім забезпечує. Все є. І відпустки стали давати.

Четверта ракета прийшла в 15-ту казарму. Її розрубало навпіл

У роту РХБЗ “Руф” потрапив, бо із її командиром жили в одному районі Києва та знали одне одного з 2014-го. Бойове злагодження проходив у навчальному центрі “Десна”. Саме там Роман із побратимами пережили моторошну ракетну атаку 17 травня. Тоді “прилетіло” 5 ракет. 87 людей загинули.

Це був ранішній ранок. Ось цей годинник, показує на фото з частини. Стрілки застигли на 04:34. Вони стали тоді, коли влучила ракета в частину. Отаке…Тоді п’ять ракет по нас ударило. Третя впала біля нашої казарми метрів за 20. А ми вже у цей момент були в коридорі і вибігали на вулицю. Шибки вилітали, двері… Когось поранило, когось порізало осколками. Ми вискочили, а навколо все в диму і горить! Побігли ховатися.. Четверта ракета прийшла в 15-ту казарму. Її розрубало навпіл повністю… А 5 ракета впала на плацу вже.

Показує на відео знищену казарму. Приміщення понівечене, усюди розкидані речі, які змішалися з розбитим віконним склом та шматками бетону.

“Ми народилися в рубашці”, чутно на відео чоловічий голос.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Розтрощений, але український: який вигляд має зараз звільнений Лиман

Як боротися зі страхом на війні? питаємо наостанок.

Страх це нормально, відказує “Руф”. Але ми часто стикаємося з тим, що людина, яка не була на війні перший тиждень узагалі не панікує і не боїться: “А чого ви так переживаєте?”. Таким треба пояснювати, що осколки літають так, що прошивають усе навколо..Але коли ці новобранці сходять на ротацію, то повертаючись назад вже все розуміють. І саме тоді виникає відчуття страху.

МАЙСТЕРНІСТЬ ХІРУРГА

Одним з найшановніших людей у 66-й бригаді безсумнівно є начальник її медичної частини Олексій Назарішин. Хірург із Запоріжжя потрапив сюди навесні. Як і більшість бійців прийшов добровільно: “Захищати свою родину і країну”.

Олексій працює в режимі нон-стоп, 24 години і 7 днів на тиждень. Що геть не дивно, адже поранених воїнів та цивільних привозять щодня у великій кількості. Тож проявляти свою майстерність Назаришину доводиться постійно.

Поспілкуватися з Олексієм вдається після однієї з операцій, де він з колегами зумів стабілізувати пораненого. Чорнявий чоловік середнього віку запрошує поговорити на вулиці. Дістає цигарку та смачно затягується. Ці 10 хв перекуру чи не перший вільний час, який він має цього дня. Із іншими медиками вже встигли врятувати 16 людей.

Це ще і замало. Зазвичай більше надходить, розповідає Олексій. Родина нормально сприйняла той факт, що я пішов сюди. Саму сім’ю відправив в Італію, бо діти малі і їм краще не чути обстрілів. Мав у Запоріжжі бізнес робили лабораторні дослідження. Нині зробив довіреність на батька, то він там усім займається.

Як і “Руф”, Олексій проходив підготовку у “Десні” та теж потрапив під ракетний обстріл 17 травня.

Тоді ОРВІ ходило і ми лікували хлопців у шпиталі приймали по 100-150 чоловік на медпункті. Я тоді пневмонію підхопив і опинився у госпіталі поруч з казармою, згадує Назаришин. Пам’ятаю, як прокинулися від звуку ракет. Далі вибігли в коридор і пішло все шкереберть, хаос… Найперше подзвонив своїм до медроти і дізнався, що усі живі. Потім швидко зробив собі виписку і полетіли допомагати. Пневмонія не пневмонія, а рятувати людей було треба.

Пневмонія не пневмонія, а рятувати людей було треба.

За місяці своєї служби Олексію вдалося врятувати далеко не одного бійця. Було багато і важких, яких зуміли повернути до життя, згадує лікар.

Нам раз привезли людину, яку евакуаційна бригада вже вважала “200-ю”. Але ми змогли його реанімувати. Поїхав звідси живим. Там було поранення стегна і велика крововтрата. Ми кров капали і лікарі її здавали тоді, згадує Назаришин. Зараз поранений відновлюється вже. На Дніпро поїхав.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Гетто”, підвал-рятівник та смерті знайомих: як єдиний лікар приймав в Ізюмі людей під час російської окупації

80% усіх пацієнтів надходять з мінно-вибуховими травмами. Кульових поранень відсотків 10, каже Назаришин.

Найважче (при проведенні операцій людям із осколками в тілі. Gazeta.ua) у тому, що ти ніколи не знаєш, як осколок себе поведе. Він може зайти у черевну порожнину або грудну клітку. І далі є ризик, що іще щось зачепить. Оце головна небезпека.

Медик запевняє за час його роботи в цій локації ніхто із пацієнтів не помер.

Потрапляють і цивільні з ураженнями лєпєстками (невелика протипіхотна міна, яка вибухає, якщо на неї наступити. Gazeta.ua) та мінами. Бо багато навколо заміновано росіянами було при відході. Розмінувати все важко.

Сподіваюся, що наша перемога вже скоро буде

Лікар докурює цигарку та поспішає назад у будівлю, де рятують поранених.

Що зробити найперше після перемоги України? питаємо наостанок.

Обійму дітей і жінку. Сподіваюся, що наша перемога вже скоро буде, відказує Назарішин та зникає за дверима приміщення.