Коли вбивця стає суддею

Думати про Голодомор сьогодні означає думати про зло. Але це не просто зло: це повторюване зло. Це зло демонічного повернення, яке зламало ворота пекла й постійно виривається на поверхню. Нинішнє путінське зло є наслідком зла сталінського, а сталінське наслідком зла російсько-імперського.

Одна з рис цього зла наполегливе прагнення зламати ланцюг справедливості. Зробити так, щоб злочинці не були покарані, а покараними були незлочинці. Зробити так, щоб вирішувати про те, хто добрий, а хто поганий, міг тільки вбивця. Зробити так, щоб “справедливість” належала тільки тим, хто убив або був здатен убити. У цьому викривленому світі лише той, хто забрав життя, стає суддею. Так руйнується зв’язок справедливості: підсудний стає суддею, злочинець стає джерелом правосуддя, безвинний стає “переступником”.

Перевернути ієрархію між злочинцем і жертвою ключовий диявольський трюк російської імперії. Зробити злочин не об’єктом справедливості, а її суб’єктом, перетворити підсудного на суддю такий її лейтмотив. Так Раскольніков убивця двох жінок стає для всієї російської культури “моральним орієнтиром” і вказівником до “вищої духовності”. Так жертви жорстокої і безжальної колонізації подаються у цій “культурі” як криваві злочинці.

Прагнення злочинця ніколи не постати перед судом. Найкращий спосіб зробити це самому судити. Перевернути ієрархію справедливості навиворіт. Перевернути дантівський світ так, щоб конус пекла перетворився на гору чистилища і вершину земного раю.

Зло непокаране продовжуватиме чинити свій “суд”, бо знає, що рано чи пізно по нього прийдуть. Зло існує тільки завдяки непокараності, бо тільки так воно може продовжувати чинити свою “антисправедливість”. Насолода “русского мира” в тому, що він сприймає себе як світ поза межами справедливості: він прагне не дотримуватися правил, а їх ламати. Російська культура просякнута ненавистю до поняття закону, до формальної логіки, до розуму. Вона замінює справедливість поняттям “правда”, тобто запереченням можливості справедливості. Ця російська “правда” це не істина і справедливість, визнана спільнотою, товариством, правом; це непоясненна суб’єктивна переконаність у власній “правоті”. Це “правда” вбивці, який не визнає людського суду і вважає себе вищим за нього.

Одним із наслідків Голодомору є не лише моторошна загибель чотирьох мільйонів людей, ненародженість іще кількох мільйонів, величезна рана, завдана українському суспільству на покоління вперед. Наслідком було підсилення самовпевненості зла. Це моторошне колективне вбивство залишилося для світу непоміченим. Залишається навіть сьогодні, в цинічних або сліпих теоретичних дискусіях, “чи був Голодомор геноцидом”. Залишається таким тому, що злу досі вдається жити в логіці “а нам за це нічого не буде”. Жити в логіці непокараності, в логіці, коли кат і жертва міняються місцями, коли вбивця стає суддею. Відчуття непокараності ключовий двигун сьогоднішньої російської війни проти України і світу. Вони насолоджуються тим, що “їм за це нічого не буде”, можливістю вбити, а потім судити своїх жертв і ставити вбивцям пам’ятники. Вони насолоджуються своєю уявною перемогою над справедливістю і над сакральною географією “Божественної комедії”, в якій пекло і рай вони міняють місцями.

Найстрашнішим злом є зло непокаране. Злочин без покарання. Колапс справедливості. Бо тоді це зло постійно повертається. Бо воно прагне кинути справедливість глибоко у конус пекла.

Але для будь-якого зла настає момент суду. Суд буде і над цим злом. Суд, який поверне у світ рівновагу. Який поставить пекло туди, де йому й місце.