“Гуцули найменш зачеплені червоною заразою”

Михайло Білінський сформував у Коломиї полк морської піхоти

“Підрозділ, який обороняється в повному оточенні, може витримати в сучасному бою не більш ніж тиждень. Однак воїни 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білінського 45 діб героїчно стримують російську фашистську навалу. Під постійними обстрілами вони змогли зберегти боєздатність і щодня дають ворогу по зубах”, писав Генеральний штаб Збройних сил України у фейсбуку 9 квітня 2022 року про морпіхів у Маріуполі на Донеччині.

Пізніше вояки 36-ї бригади з’єдналися з полком “Азов” і боронили завод “Азовсталь”. ­Вийшли з нього лише після наказу залишити об’єкт. Формування продовжує нищити окупантів на Херсонщині. Бригаду названо на честь Михайла Білінського, який започаткував українську морську піхоту. 1917-го він долучився до Українського військово-морського революційного штабу в Петрограді. Брав участь у піднятті синьо-жовтих прапорів на крейсері “Світлана”, міноносцях “Україна” і “Гайдамак”.

Наприкінці 1917 року Білінський демобілізувався й подався в Генеральний секретаріат морських справ Української Народної Республіки в Києві.

“Між моряками, особливо бойовими офіцерами флоту, свідомих українців або людей, щоб певно стояли на українській орієнтації, шукати було невимовно важко. Перший, кого я надибав, був Михайло Білінський, згадував Дмитро Антонович, який відповідав за морські справи в тодішньому українському уряді. Я зразу помітив його на роль міністра морського”.

Морське міністерство розпускають після зміни влади в Україні. У квітні 1918-го в Києві обирають гетьманом Павла Скоропадського, який ставить свій уряд Раду міністрів Української Держави. Окремого відомства, що відповідало б за морські справи, не формують. Кораблі колишньої Російської імперії на Чорному морі ділять між союзниками німцями та австрійцями. Білінський працює заступником начальника Головної морської господарчої управи. Входить до делегації, яка веде переговори з російськими більшовиками, відстоює право України на Чорноморський флот і Крим.

На узбережжі Чорного моря збираються сформувати три полки морської піхоти. У серпні визначають місця дислокації і базування штабів: першого полку в Одесі, другого в Миколаєві, третього в Херсоні. Кінні ескадрони морської кавалерії мають дислокуватися в Одесі, Очакові й Перекопі. Та втілити це не вдається через протидію німецьких військових.

Після переходу влади до Директорії УНР Михайло Білінський у грудні 1918-го стає міністром морських справ. Формує гідрографічне, технічне, будівельне, судове й санітарне управління. Для підготовки старшинських кадрів для українського флоту засновує гардемаринську школу в Миколаєві.

Змогли зберегти боєздатність

У січні 1919 року набуває чинності “Закон про флот”. За ним формують корабельні з’єднання, повітряний флот морську авіацію та морську піхоту. Миколаївським заводам виділяють кошти на будівництво кораблів і погашення боргів.

“Енергійному міністрові вдалося провести законодавчим шляхом накази про перейменування низки кораблів Чорноморського флоту, надаючи їм відповідних національно-історичних назв: “Гетьман Богдан Хмельницький”, “Гетьман Іван Виговський”, “Тарас Шевченко”, згадував Святослав Шрамченко.

Союз із німцями та австрійцями допоміг звільнити територію України від більшовиків. Та зробив українців ворогами Великої Британії та Франції. На початку лютого 1919-го їхні війська захоплюють Херсон і Миколаїв. Український флот зазнає втрат. Та від ідеї формування морської піхоти не відмовляються. Роблять це подалі від противників на Поділлі, а потім на Галичині.

Тоді ж із півночі до Києва починають підтягувати свої сили більшовики. Німецькі та австрійські війська залишають Україну через революції в їхніх країнах.

Білінський входить до Української партії соціалістів-самостійників. Разом з іншими представниками цієї політсили переконує голову Директорії Симона Петлюру розпустити уряд і скликати військову раду з провідних воєначальників, надати їм широкі повноваження. Втілити пропозицію не вдається.

Білінський пише заяву про вихід з уряду. Складає повноваження у травні 1919-го. Його почесно зараховують до 1-го Гуцульського полку морської піхоти, наказ про створення якого він підписав у березні.

Штаб 1-го полку морської піхоти Дієвої армії УНР розташований у Коломиї. Основна частина полку моряки-галичани з досвідом служби на Адріатичному флоті Австро-Угорщини. Набирають багато сплавників лісу.

“Сама назва 1-й Гуцульський полк морської піхоти, згадував Шрамченко, постала з того, що Михайло Білінський, шукаючи для майбутніх морських частин здорове поповнення, ще не заражене партійною хворобою, і підводячи головну базу національно-державного виховання цих частин, зупинився на гуцульському племені як найменш зачепленому червоною заразою”.

Білінський з офіцерами відвідують Станіславів нинішній Івано-Франківськ, Заболотів, Косів, Жаб’є тепер Верховина. Набирають вояків та займаються матеріальним забезпеченням. Затверджують форму одягу морських піхотинців: для старшин чорні френч і штани-галіфе із золотими лампасами. Для підстаршин і матросів штани з червоним кантом. Для матросів і підстаршин встановлювалися жовті відзнаки на лівому рукаві під жовтим якорем, для старшин золоті нашивки на обох рукавах. Видають багнети. Старшини і підстаршини, слідуючи усталеній морській традиції, мають кортики.

У липні 1919 року в Кам’янці-Подільському Михайло Білінський формує 2-й полк морської піхоти. Його очолює поручник Іван Сич. Новобранці проходять інспекторський огляд, показують високі бойові і стройові навички. У Бродах на Львівщині організовують 3-й полк морської піхоти. Сформована з трьох полків дивізія морської піхоти вирушає під Волочиськ, нині Хмельницька область, де вступає в оборонні бої проти червоної армії.

У грудні морські піхотинці вирушають у Зимовий похід Армії УНР рейд тилами більшовиків і білогвардійців. Беруть участь у переможних боях на Поділлі. За спогадами генерала Михайла Омеляновича-Павленка, морські піхотинці виявили масовий героїзм, “ні разу не схиливши своїх славних знамен”.

Свідомих українців шукати було невимовно важко

У травні 1920-го, після захоплення Києва арміями УНР і Польщі, Білінський стає міністром внутрішніх справ.

“Не гнівайтеся на мене, дорогий Володимире Олександровичу, що я відходжу від праці в морських установах, пише контрадміралу Володимиру Савченку-Більському. Гадаю, що це часово, гадаю, що коли ми будемо наближатися до Одеси й почуємо радісний рев нашого синього моря, коли буде відокремлене морське міністерство і я одержу в ньому відповідну посаду, то невідкладно повернусь до попередньої праці. Зараз же обставини часу примушують мене взятися за іншу ширшу роботу”.

Після проголошення незалежності України 1991-го починається відродження українських традицій морської піхоти. Багато зусиль до цього докладає начальник Центру військ берегової оборони генерал-майор Олександр Островський. Він наголошує, що корені української морської піхоти сягають періоду Української революції 19171921 років. Переконує в необхідності назвати на честь Михайла Білінського батальйон морської піхоти, що дислокується у Феодосії у Криму. Планує одній із рот дати назву “Гуцульська”, а комплектувати військовослужбовцями з Івано-­Франківської області.

У листопаді 2008-го в окремому батальйоні морської піхоти Центру військ берегової оборони ВМС ЗСУ у Феодосії відбувся урочистий ритуал складання Військової присяги військовослужбовцями осіннього призову 62 матросами, які пройшли курс первинної військової підготовки. Зокрема 46 із Прикарпаття. Вони стали основою Прикарпатської роти у складі окремого батальйону морської піхоти.

Та далі відновлювати історичну пам’ять та українізувати морських піхотинців завадив опір проросійських сил у Криму. Лише з початком російсько-української війни 2014-го справа з присвоєнням почесних найменувань військовим частинам зрушила з місця, почалося наповнення їх ідеології українськими сенсами.

2015-го на базі виведених із тимчасово окупованого російськими військами півострова 36-ї окремої бригади берегової оборони, 1-го та 501-го окремих батальйонів морської піхоти в Миколаєві сформували 36-ту окрему бригаду морської піхоти. Її вояки взялися за виконання завдань у районі антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях. 7 липня 2019 року бригаді присвоїли ім’я контрадмірала Михайла Білінського.

Обставини часу примушують мене взятися за іншу ширшу роботу

“Він був найвідповідальнішою постаттю з усіх, що стояли на чолі морського відомства України за весь час його існування. Людина вогняної енергії, кришталевих чеснот, із доброю військовою освітою і службовим досвідом. Він мав іще ту велику чесноту, що на всі справи дивився й до них підходив з огляду інтересів держави. Тобто мав широкий державний розум”,

зазначав у “Літописі Червоної калини” 1932-го старший лейтенант військово-морського флоту Української Народної Республіки Святослав Шрамченко про Михайла Білінського

Знав арабську, вірменську, перську, турецьку, татарську, грузинську мови

1882, 17 листопада у сім’ї священника Івана Білінського в містечку Драбово-Барятинське нині Золотоніський район Черкаської області народився син Михайло.

1898 вступає до Московського Лазаревського інституту східних мов. Опановує арабську, вірменську, перську, турецьку, татарську, грузинську мови. Проходить курс східної каліграфії та вивчає історію Сходу.

1906 зараховують юнкером на Балтійський флот. За участь у придушенні повстання під революційними гаслами на навчальному судні “Рига” отримує срібну медаль “За храбрость”. Служить на лінійних кораблях “Пантелеймон” і “Три святителя”. 1908-го складає іспит на звання підпоручика адміралтейства.

1910 переводять до 3-ї прикордонної Аренсбурзької бригади на острові Езель. Командує прикордонними загонами. За рік зараховують до запасу флоту у званні підпоручика.

1912 одружується з дворянкою з Курляндської губернії землі сучасної Південно-Західної Латвії донькою полковника Анною де Вірі. Працює в банку.

1914 призивають у 2-й Балтійський флотський екіпаж. Командує ротою новобранців, завідує зброєю екіпажу. Нагороджений орденами Святого Станіслава 3-го ступеня та Святої Анни 3-го ступеня. Отримує офіцерське флотське звання мічман.

1917 повертається в Україну. Працює в уряді Української Народної Республіки. Бере участь у переговорах з Німеччиною та Росією.

1919 із полком морських піхотинців вирушає в Перший Зимовий похід. Повернувшись бере участь у роботі вищого законодавчого органу УНР Ради Республіки, який скликали в польському Тарнові. Стає заступником голови комісії зі створення проєкту конституції.

1921, жовтень вирушає у Другий Зимовий похід. Гине 17 листопада 1921-го біля села Малі Міньки на Житомирщині нині Чорнобильська зона відчуження. Еміграційний уряд УНР посмертно підвищує Білінського до звання контрадмірала.

“Одному нашому відважному воякові-емігрантові бабуся із села Миньків оповідала таке про смерть Михайла Білінського: “Коли москалі почали оточувати повстанців і хотіли їх забрати до неволі, один дуже високого росту, з округлим обличчям, відскочив убік і почав стріляти з пістоля. Я із сусідкою бачила, як кілька москалів упали трупом, а цей повстанець ще відбіг далі й теж упав. Не можемо напевне сказати, чи він сам себе застрелив, чи застрелили його москалі. Коли через день ми із сусідкою пішли до того місця, де він лежав, то рана була якраз над правим вухом. Ми взяли вночі ряднину, пішли до місця, де лежав цей повстанець, уже без чобіт. Зняли ми з нього довгу чорну шинелю, повили його в ряднину й, викопавши біля цвинтаря могилу, поховали. Шинелю його бережемо, бо кажуть люди, що колись за цю шинелю наші дадуть великі гроші”. Шинеля та, як можна судити, і є морською шинелею Михайла Білінського”, писав згодом контрадмірал Володимир Савченко-Більський.