Фото повстанської посвяти, через яке відправили у Воркуту

Присягу на вірність Україні Степан Скальський (19272003) склав улітку 1944 року в лісі біля села Сприня на Самбірщині. Отримав підпільне псевдо “Скала”. Разом із ним до лав Української повстанської армії того дня вступили троє бійців і медсестра. Посвяту вів провідник Іван Феденяк “Бджола”.

 Степан народився в селянській родині, 16-річним осиротів, розповідає його онука, журналістка Олена Івашків, 37 років. Якось кіньми повертався із завдання додому в село Бабино. Свою зброю віддав побратимам, а для прикриття накосив конюшини й повантажив на віз. Десь за 300 метрів від хати коні сполошилися, ніби відчували щось. Удома на Степана чекали десятеро чекістів. Виявилося, що в одній захопленій криївці виявили фото з тієї посвяти. Так його й упізнали.

Коли дід іще був живий, Олена записала його спогади. Там ідеться: “Я опам’ятався в якомусь темному приміщенні в наручниках. Біля мене лежали задубілі трупи людей. Видно, що мене записали в небіжчики. Я намацав двері й загримотів. Мене випустили й переправили в самбірську тюрму, в камеру-­одиночку, де утримували по 16 в’язнів. Спали ми на бетонній підлозі, тісно притиснувшись, на боці, щоб зігрітись. Повертались на другий бік по команді. Щовечора забирали на допит, який часто тривав до ранку. Удень спати не давали, гримали-кричали. На допитах вивідували зв’язки, місця контактів, які виконував завдання. Та я вперто мовчав, нікого під удар не ставив і від співпраці відмовився. Тоді почалися тортури били по п’ятах, затискали пальці шухлядою, в якій набито голок, притому голки впиналися під нігті. Катували три місяці. Мовчання обійшлося мені в 10 років строгого режиму”.

Скальський вісім років працював на шахтах у Воркуті. Його звільнили раніше за клопотанням односелиці Розалії (19292022). Після повернення вони побралися. Оселилися в Самборі, Степан влаштувався працювати кухарем. В пари народилося троє дітей, мали шістьох онуків.

 Щосуботи ми сідали ліпити вареники, а дідо розповідав про свою долю, продовжує Олена. Згадував умови та їжу в таборі, хто допоміг йому вижити, яке ставлення було до повстанців. Шкодував за своїми кіньми через вікно тюрми в Самборі бачив, як їх продавали. У 1990-х дід домігся доступу до архіву НКВД, в якому відшукав своє фото. Зробив копію, вклав у рамку і повісив удома на видноті між тризубом і прапором України.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”