Коли розумієш, заради чого та кого воюєш, не можеш програти

Українці виявилися сильнішими, вмотивованішими та сучаснішими за російських військових

Контрнаступ українських військ став для всіх такою собі “довгоочікуваною несподіванкою”. Про те, що після втрати росіянами наступальних можливостей має статися перелом і тоді вже українці підуть в атаку, говорили ледь не із середини травня. Аналітики робили прогнози щодо термінів і напрямів можливого українського наступу. Вважали, що це буде Херсон. Соцмережами ширилися мотиваційні картинки із зображенням кавунів та соняшникових полів. Коли почали вибухати російські склади, вже ніхто не сумнівався. Ось-ось. Почалося. Бронюємо місця в кримських готелях. Але, коли раптом посипалося російське угруповання по лінії Ізюм Балаклія Куп’янськ, багато хто розгубився.

Світу потрібен час, щоб звикнути до думки, що російська військова міць це міф. І справа тут не в тому, що мільярди та трильйони, які Росія витратила на своє військо, виявилися вкраденими. Просто українці виявилися сильнішими, вмотивованішими та сучаснішими за російських військових. Росіяни використовують сталінську тактику “вогняного валу”, діючи нахабно та нераціонально. Українське військо діє, як спецназ, атакуючи супротивника малими групами, заходячи йому в тил, відступаючи та нав’язуючи вигідний собі порядок денний.

Контрнаступ продемонстрував цивілізаційну перевагу обраного Україною шляху. Справа в тому, що Росія всі роки путінського правління розвивала свою армію як каральні війська. Просто російські чекісти забули, що навколо армії та принципів її функціонування розгортається держава загалом. Свідомо перетворивши свою армію на зграю катів і вбивць, Кремль запустив механізм її самознищення. Максимум жорстокості, мінімум військового уміння, беремо міста після їх повного знищення, шокуємо та деморалізуємо супротивника показовими звірствами. Нині ми бачимо, як ця “військова стратегія”, досягла свого апогею і розкладає російську армію зсередини. Такі військові не вміють воювати. Вони здатні лише на безкарне вбивство. Грабувати, ґвалтувати, мародерствувати “за родину” завжди залюбки. Але, коли приходить час вмирати, одразу виникає запитання: “А навіщо воно мені?” Тут діє логіка злочинця. Перше, що кримінальник намагається зробити, це вшитися подалі з місця нещодавнього злочину.

Світу потрібен час, щоб звикнути до думки, що російська військова міць це міф

Багатьох здивувала швидкість, з якою розгорталися події. Менш ніж за тиждень звільнено майже 400 населених пунктів, більш як 3 тисячі квадратних кілометрів. І жодних тобі “вогняних валів” і “килимових бомбардувань”. Аналітики досі сперечаються, яка саме високоточна зброя стала запорукою перемоги. Але, здається, що зброя тут хоч і вагомий, але все-таки допоміжний фактор. Головне це люди. Збереження людей, як військових так і цивільних, на якому наполягав Генштаб Збройних сил України, стало рамкою, якої дотримувалися всі українські вояки. Численні відео демонструють, з якою любов’ю та повагою до звільненого місцевого населення ставляться українські військові і як цивільні відповідають їм взаємністю. Коли ти розумієш, заради чого та кого воюєш, ти не можеш програти. Мета надає сил. Додатковим мотиватором є кадри з влаштованих окупантами катівень і масових поховань. Кожен українець розуміє: що швидше ми звільнимо всі українські землі, то більше буде збережено життів українців. Ми якісно інші за росіян. Оборона своєї країни накладає цілком очевидні гуманітарні обмеження, що своєю чергою спонукають до точності, професійності, виваженості та ретельної розробки військових операцій. Саме з цьому криється причина українського успіху.

За тиждень звільнено майже 400 населених пунктів, більш як 3000 квадратних кілометрів

Найцікавіше, доки всі обговорюють результати контрнаступу він продовжується. Українська армія просувається все ближче до кордонів із РФ. Заявлена мета на звільнення всіх українських територій сьогодні бачиться більш ніж здійсненною. Найкращим прикладом “віри в ЗСУ” є той поспіх, з яким зрадники та колаборанти намагаються залишити окуповані території скрізь: і в Луганську, й у Донецьку, й у Херсоні, й у Криму. За сім місяців Україні вдалося повністю змінити ставлення світу до фундаментальних принципів геополітики. Якщо на початку широкомасштабного російського вторгнення частина західних політиків закликала до діалогу заради порятунку життів, то після успіхів української армії з Путіним відмовляються рахуватися навіть у Киргизстані. Тепер у світі панує думка, що зло не варто вмовляти до гуманності. Його потрібно знищувати швидко. Доки воно не розрослось і не вирішило, що має право вбивати мільйонами.

Україна повністю змінила ставлення світу до принципів геополітики

Обрана Росією тактика помститися українцям за свої військові поразки ракетним терором стала черговою дурістю, що випливає із самої людожерської натури путінізму. Хіба могли вони вчинити по-іншому? Хіба є хоч шанс, що росіяни не вбиватимуть, якщо в них з’явиться така можливість? Кремль демонструє немотивовану жорстокість та кровожерливість, зайвий раз доводячи, що жодних мирних співіснувань із маніяком бути не може. Розбещена безкарністю внаслідок численних путінських війн Росія не здатна повернутися до норм міжнародної пристойності. Україна ж, провівши успішний контрнаступ, показує єдиний можливий шлях вирішення проблеми. Усе це тільки укріплює світ у намірах покласти край жахіттю в центрі Європи та сприяти остаточній перемозі над злом.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”