18-річного воїна Максима Краснокутського в останню путь проводжали оплесками

У п’ятницю, 5 серпня, в Полтаві попрощалися з 18-річним Максимом Краснокутським. Талановитий юний музикант у перші дні російської повномасштабної агресії добровольцем пішов у військкомат.

Просився в місцеву тероборону, був мобілізований на строкову службу артилеристом. Загинув 28 червня на Донеччині неподалік від Мар’їнки.

Провести в останню путь друга й колегу прийшли члени творчої спільноти міста студенти й викладачі Полтавського музичного училища, де Максим навчався на третьому курсі, а також колеги з муніципального духового оркестру “Полтава”, де він працював із 17 років. 13 січня Максиму виповнилося 18.

Хороша людина. Трудяга. Вмотивований, думав про своє майбутнє. До саксофона ставився з любов’ю. В групі спочатку було важко, але наполегливо працював. У нас якраз звільнилося місце саксофоніст пішов на диригента, а Максим прийшов на його місце. Спочатку стажувався, за короткий час освоїв навички ансамблевої гри. Був зараз наймолодшим у колективі, згадує про Максима Краснокутського керівник духового оркестру “Полтава” Едуард Головашич.

Максим був наймолодшим не тільки в оркестрі, але й у підрозділі, де служив. Через те, що навчався в коледжі, дістав псевдо “Студент”.

Яка сталося, що він опинився в піхоті, не знаю

Кар’єру музиканта Максим обрав свідомо ще в дитинстві. Займався музикою багато років. Був спокійною і відкритою людиною. І патріотом своєї країни, говорить викладач дитячої музичної школи №3 Артем Опошнян. З колишнім учнем був уже колегою сиділи поруч в оркестрі.

Він пішов у військкомат добровольцем. Його мобілізували, оформили на військову службу як срочника. Він казав, що хотів бути артилеристом. Як сталося, що він опинився в піхоті, не знаю. Він пішов на другий день у військкомат. Мені зателефонували і сказали, а потім сам мені першому сказав, що пішов служити. А після цього вже батькам сказав. В учебку потрапив до мого кума, розповідає музикант.

Зв’язок з Максимом підтримував, каже. За тиждень до загибелі юнака саме відправив йому екіпірування глушник на автомат і приціл, які той просив.

Про те, що Максим добровільно виявив бажання захищати Україну й попросився на передову, говорить і представник місцевого військкомату.

Йому щойно виповнилося 18. Він сам пішов у перший же день у військкомат і попросив записати його добровольцем. Був мобілізований. Пройшов навчання на Львівщині, потім у “Десні”. У зону бойових дій потрапив за власним бажанням. В такому віці ми не відправляємо без особистої згоди. Він сам просився. Був навідником мінометної батареї, говорить офіцер відділу призову Полтавського міського об’єднаного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Роман Калина.

Військових на площі перед Свято-Успенським собором, де відспівують полеглого захисника, небагато лише декілька чоловіків в однострої, які стоять у почесному караулі. І жодного з тих, з ким юнак служив.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Києві прощаються з воїном і поетом Глібом Бабічем фото й відео

Коли архієпископ Федір завершує чин похорону, оголошує прощання для рідних та близьких. До труни вервечкою підходять з пишними букетами рідні, друзі, співучні й колеги. Над площею лунає з колонок “Мелодія” Мирослава Скорика й розносяться багатоголосні ридання.

Мене не заберуть, я окрім нот нічого не бачив

Коли музика замовкає, військові з почесної варти завантажують труну в катафалк. І раптом у повній тиші лунають одинокі оплески. Це викладач Максима з полтавського музичного училища Єлизар Пащенко віддає останню шану своєму талановитому учню. За мить над площею розносяться аплодисменти. Так Полтава попрощалася зі своїм талановитим сином.

Він інтелігентний, тому що його все життя пов’язано з мистецтвом. Закінчив музичну школу за класом саксофона, паралельно займався бальними танцями. 2019-го вступив у музичне училище. Цей навчальний рік навчався і працював в оркестрі. Коли здав сесію, на канікулах 22 лютого у нас з ним була розмова щодо служби в армії. Відповів, що йому ще півтора року вчитися в коледжі, а далі мріяв про консерваторію. Батьки йому довго збирали гроші на саксофон Yamaha, сказав, що ще його не опанував. Готувався до вступу цього роки чи наступного. Декілька разів був у місті Дніпро, мріяв навчатися там у консерваторії імені Глинки, розповідає Gazeta.ua рідна тітка Максима, його хрещена мати й викладач музучилища Ліна Богодиста.

Твердить: інших намірів у юнака не було. Думав лише про музику. А коли почалася війна, Максим пішов у тероборону, щоб допомагати захищати рідне місто. Батькам сказав, що нікуди воювати не збирається. Планував допомагати в навчальному центрі фізично. Жодних військових навичок не мав.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Харківщині загинув 35-річний воїн з Полтави: фото захисника

Коли його мати просила не йти, бо можуть забрати на строкову, сказав, що новачків на війну не беруть. “Мене не заберуть, я окрім нот нічого не бачив”, така була відповідь. А у військкоматі його мобілізували. Сказали, що забрали, щоб за два місяці трохи підучився військовій справі, каже жінка.

До орків 500 метрів і вони махають ручкою перед тим, як починають обстрілювати “Градами”

В останні дні лютого Максим Краснокутський прибув до навчального полігону, а на початку березня вже склав військову присягу. Це стало повною несподіванкою для близьких, твердить Богодиста. Коли на полігон прилетіли російські ракети, призовників переселили в намети. Учили стріляти й рити окопи. Потім ще один навчальний полігон. Рідні чекали, що юнак швидко повернеться до Полтави, де служитиме в територіальній обороні й продовжить навчання. А потім прилетіла звістка, яка шокувала: Максима відправили на передову.

Його співслужбовець, якого списали за станом здоров’я, розповідав, що їх просто обманули. Обіцяли, що призовників не відправлятимуть, але потім поставили перед фактом. Так виконали план з мобілізації. Максим сказав мені й батькам, що контракт не підписував. Коли він поїхав не знаю. Все було секретно, йому не дозволяли казати, куди він їде. В останній розмові сказав, що вони на передовій. До орків 500 метрів і вони махають ручкою перед тим, як починають обстрілювати “Градами”. А він зі старим автоматом проти снарядів, плаче тітка загиблого.

Стверджує: племінник казав, що в піхоті опинився випадково, бо його готували бути артилеристом. І звинувачує командирів, які не тільки відправили юнака в одну з найгарячіших точок фронту, але й не дали воїнам засобів захисту й належної зброї.

За свої гроші він купляв собі бронежилет, підставку, глушник, оптику до старого автомата, який видали. Та його це все не врятувало. У той день, коли загинув, на них летіли “Гради” і фосфор. Він даже знімав про це відео і батьку скинув. А в них стояв міномет, який нема чим заправить боєприпасів нема. В останній розмові сказав: нас кинули з автоматами проти бомб, ми нічого не можем зробить, розповідає родичка хлопця.

Наостанок запевняє: шукатиме правди в Міноборони й уряді. Вважає, що воювати мають навчені військові, а не юнаки, які ще життя не бачили й ніколи раніше не тримали зброю в руках.

Поховали Максима Краснокутського на Алеї Героїв на Затуринському цвинтарі.