“Маємо готуватися до довгої війни. Бачимо, що робить артилерія на полі бою” – боєць Ян Трчка

Україна захищає всю Європу, а не лише себе. Чехи пам’ятають, як радянські танки давили Празьку весну 1968 року, тож хочуть достроково зупинити вторгнення на сході України. До смертей на війні звикнути не можна, але на передовий людина показує себе максимально чесною, відкидаючи все зайве. Про це Gazeta.ua розповів боєць “Іноземного легіону” з Чехії Ян Трчка з позивним “Санта”.

Gazeta.ua продовжує серію інтерв’ю з бійцями “Іноземного легіону”.

Чи був у вас військовий досвід до приїзду в Україну?

Ні. Але було величезне бажання служити та допомагати Україні захищатися. Ми всі в “Легіоні” віримо, що те, що робимо, важливіше за наш початковий інстинкт виживання. Захист слабших ціль нашої цивілізації задля збереження та процвітання вільної, демократичної та об’єднаної Європи.

Україна – це Європа. Тепер тут наша земля, дім, народ, брати і сестри. Ми одна родина. Звідки б хто не приїхав, зібралися боротися за неї. Всі прийняли смерть як частину ризику.

Ми в світі насолоджуємося життям лише завдяки чоловікам і жінкам, які загинули у Першій та Другій світових війнах. В Україні те саме робота на майбутнє

Пов’язаний з війною ризик не такий важливий. Ми в світі насолоджуємося багатством життя лише завдяки чоловікам і жінкам, які загинули у Першій та Другій світових війнах. Тут, в Україні, те саме – робота на майбутнє. Робимо все необхідне для перемоги, зокрема, жертвуємо здоров’ям і життям заради вищої мети – захисту вільної, демократичної Європи.

Це війна добра зі злом. Україна – країна чудес. Як у книгах Террі Пратчетта (один із найпопулярніших британських письменників, автор гумористичних романів у жанрі фентезі, найбільш відомий за серією книг про Дискосвіт, яка налічує більше 40 творів, перший з яких видали в 1983 році. Gazeta.ua). Те, що має шанси відбутися раз на мільйон, тут буває в дев’яти з десяти випадків. Усе, про що молюся, зокрема, обладнання для легіонерів за 2 млн. гривень, дістаю тут за три дні. Як казав мені один українець, нам потрібна Божа воля, щоб допомогти перемогти у цій війні.

Де вас застала звістка про російське повномасштабне вторгнення в Україну?

Вдома, біля Брно. Коли вперше прокинувся 24 лютого, то першою думкою було, що росіяни напали на нас. Думав, Європа в небезпеці, а Україна розбита вітрина Європи. Далі Росія може напасти на Польщу, Словаччину та Чехію. Вони вже це зробили. Пам’ятаємо російські танки в Празі в 1968 році, під час Празької весни (період політичної лібералізації в Чехословацькій соціалістичній республіці, що тривав з 5 січня по 20 серпня 1968 року і закінчився вторгненням у країну радянських військ і військ країн Варшавського договору. Gazeta.ua). Ми не повинні пропускати їх далі.

Україна земля найвідважніших та найсміливіших людей. Країна чудес. Це честь і благословення бути тут, служити для вищої мети, для добра.

Якими є ваші обов’язки в “Іноземному легіоні”?

Очолюю відділ логістики та закупівель. Також координую деякі області та співпрацюю з іншими членами команди в зборі коштів, волонтерстві, безпеці та військовій розвідці. Також – вербуванні новобранців.

Наш головний офіс у Києві, але також є у Харкові, ближче до лінії фронту. Закриваємо потреби бійців. В Україні зустрів найкращих, найчесніших людей, яких коли-небудь бачив за життя. Дуже надихає, що речі, які мені вдається отримати, можуть врятувати чи рятують чиєсь здоров’я та життя.

Є два підходи до особистої відповідальності. По-перше, можете нести відповідальність за себе і, можливо, за сім’ю або спільноту. Для мене великим учителем є Джордан Петерсон (канадський клінічний психолог, професор Торонтського університету, основними галузями досліджень є патопсихологія, соціальна психологія та психологія особистості, окремо психологія релігійних та ідеологічних вірувань. Gazeta.ua). Він докладно описав книгу Олександра Солженіцина “Архіпелаг ГУЛАГ” (книга російського письменника про примусову працю у СРСР в мережі концтаборів ГУЛАГ, які пройшов сам Солженіцин. Gazeta.ua). Петерсон виявив, що деякі люди почуваються відповідальними за все і всіх, що відбувається в світі. Це теж стосується й мене.

Все, за що беруся, працює. Якщо бачу, що не працює, мушу втрутитися. Ось чому несу велику відповідальність за багатьох. Все це в сотню разів вище за моє розуміння, але з Божою волею, все відбувається.

Хотів захистити людей від каліцтв, смертей та руйнування. Якщо зміг зробити щось із цього, то це чудово

Попри те, що бачу найвищу свою ціль на полі бою, а не в ролі підтримки, солдати з передовій пояснили мені, що моя робота насправді важлива. Бо завдяки їй вони здатні виконувати свою. Після того, як один із солдатів пояснив мені ці речі, став більш цінувати свої завдання. Готовий залишатися у цій ролі, доки буде потрібно. Хотів захистити людей від каліцтв, смертей та руйнування. Якщо зміг зробити щось із цього, то це чудово.

Як потрапили на війну в Україну?

Усе життя думав, як можу щось змінити у світі. Як зробити його трохи кращим. Що можу? Коли розпочалася війна, першим у своїй корпорації заявив, що маємо розірвати всі зв’язки з росіянами. Ініціював розрив ділових відносин зі “Сбєрбанком”. Сказав керівництву, що це напад Росії не лише на Україну, а на всю Європу. Зокрема, на Чехію та чеський народ.

Написав уранці 24 лютого, що Росія напала на Європу, Україну, мою землю, мій народ, мою сім’ю та на мене самого, і більше не можу працювати з росіянами, ніби нічого не сталося.

25 лютого поїхав додому, зібрав речі та у ніч на 26 лютого виїхав до України. Приїхав до Львова. Не знайшов нікого, хто б пояснив, куди йти, щоб записатися добровольцем в українську армію. Там панував хаос.

Потім занервував і поїхав у бік молдовського кордону. Хотів повернутись додому. Стояв розчарований у черзі на кордоні. Мені важко було зрозуміти, що далі – йти на невідому війну? Що робитиму там без військового досвіду? Ризикувати життям? Молився в машині й дійшов висновку. Треба робити те, що можу. Не робити того, чого не можу. І мудрість відрізнити перше від другого. Розвернувся і поїхав до Львова. Подав документи до Військової академії імені Петра Сагайдачного, де мені допомогли потрапити до армії.

Чому прозвали Сантою?

Я прийшов з моєю бородою, в новорічній шапці, яку отримав на початку року, і взяв із собою. На вигляд геть Санта-Клаус.

Усі в “Легіоні” знають мене як Санту, бо поставки названі “З любов’ю, від Санти” як подарунки нашим бойовим підрозділам на передовій

Що ще важливіше, усі в “Легіоні” тепер знають мене як Санту, бо поставки названі “З любов’ю, від Санти” як подарунки нашим бойовим підрозділам на передовій.

Це перший візит в Україну?

Так. До цього не було потреби. Відвідав Маврикій, Ямайку, Крит, Кіпр, Грецію, Хорватію, Словаччину, Німеччину, Австрію, Португалію, Іспанію та ряд інших країн, але не Україну.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Крах Російської імперії залежить від України” Ах’яд Ідігов

Чи виправдалися ваші очікування, з якими поїхали в Україну?

Очікував, що зможу боротися за свободу. Справдилося. Хотів допомогти, чим міг. Також сталося. Тепер дивлюся, що роблю, чого досяг, і що маю зробити. Звільнився з роботи. Мене нічого не тримає у Чехії. Готовий залишатися тут стільки, скільки буде потрібно, щоб відновити Україну.

Усе, що роблю я та інші, набагато важливіше за будь-які особисті збереження та інтереси. Усе багатство ніщо, порівняно з тим, що за допомогою техніки та медикаментів можна врятувати чиєсь здоров’я чи життя.

Я лише одна маленька людина, але від моїх дій чи бездіяльності можуть залежати здоров’я та життя десятків інших. Тому матеріальні речі тут не важливі.

Тільки після одного візиту на харківську лінію фронту зміг зібрати десятки тисяч доларів. Просто роз’яснивши важливість систем захисту від дронів і супутникового зв’язку, коли сам побачив безпілотники і артилерію в роботі.

Збираючи речі, написав братові записку, щоб розпорядився всім, що залишиться, якщо помру

Як відреагували ваші родичі на рішення їхати в Україну?

Збираючи речі, написав братові записку, щоб розпорядився всім, що залишиться, якщо помру. Родичі сказали мені телефоном, що це моє життя, що можу втратити його чи здоров’я. Тобто назвали всі можливі логічні причини, чому не їхати. Але не змінило моє переконання, що це моя місія.

Спочатку хотів вступити до територіальної оборони, але це було неможливо. Також було багато проблем із людьми, які погано розмовляють англійською. Постійно виникали непорозуміння. Зрештою, в Академії сухопутних військ знайшов людей, які нормально розмовляють англійською і від них потрапив до “Іноземного легіону”.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Кремль використовує військовополонених для шантажу” комунікаційна директорка “легіонерів” Абігейл

Поверталися додому за п’ять місяців?

Ні. Тепер тут мій дім. По-перше, не брав відпустку. Ніколи не думав залишати товаришів, і їхати відпочивати, поки вони борються. По-друге, моя війна не закінчиться, доки українська армія не звільнить останні сантиметри Кримського півострова.

Зараз переважно не на передовій, тож ризик загинути не такий великий. Я періодично повідомляю рідним, що в мене все гаразд. Моя сім’я важлива для мене, але також важливі люди, які залежать від мене. Їхнє здоров’я і життя. Вирішив зосередитись на своїй відповідальності тут.

Що було найважчим за час війни?

Смерть людей, яких знав. Із якими провів час, відколи приєднався до “Легіону”. Щойно повернувся з похоронів. Найважчий момент за останні місяці. Ми були знайомі, активно спілкувалися.

Вивчаю українську мову, бо українська та чеська не такі вже далекі одна від одної. Хочу навчитися вільно спілкуватися. Можливо, залишусь тут після перемоги України. Братиму участь у відбудові.

У мене тут багато нових друзів та людей, з якими через багато що пройшов. Дуже люблю Україну та українців. Почуваюся тут як вдома.

Недавно пікап, який допоміг привезти, врятував життя бійцю

Чого зараз найбільше потребує “Легіон”?

Потрібно все, але п’ять речей найважливіші. По-перше, повнопривідні позашляховики. Потребуємо їх якнайбільше. Пікапи та запчастини до них. По-друге, квадроцикли, на яких можна швидко пересуватися зоною бойових дій. Недавно пікап, який допоміг привезти, урятував життя знайомому бійцю – швидко вивезти з поля бою. Це дозволяє бачити важливість того, що роблю. По-третє, протидронні гармати. Усе коштує десятки тисяч доларів. Постійно ламається. Ось чому завжди займаюся збиранням коштів. По-четверте, тепловізори і прилади нічного бачення, що дозволяють бачити ворога вночі. По-п’яте, дрони, щоб бачити його вдень швидше, ніж він нас.

Ніколи не бачив такої єдності, відданості та відваги, як зараз на війні. Така воля допомагати один одному, самовідданість, справжня пристрасть до діла.

Збираємо кошти на все, що потрібне бійцям. Це можуть теж бути елементарні речі від цигарок до тепловізорів. Життя тут схоже на велику родину, де всі один одного знають, а потреби постійно зростають.

Який зараз дух у “Легіоні”?

Моральний дух супер. Відмінна співпраця між представниками різних народів. Ніколи не бачив серйозних сварок чи непорозумінь між людьми. Усіх поєднує одна ідея захищати Україну та працювати заради спільної мети. Я з Чехії, мій колега – з Норвегії, ще один – із Румунії. Зібралися представники понад 55 країн. Збірна світу. Я релігійний, деякі – ні. Не має значення. Зібралися з єдиною метою звільнити Україну.

Попередні бої дуже поєднують. Усі йдемо одним шляхом і разом робимо дивовижні речі.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “У Норвегії є спільний кордон із Росією. Ми готові до військової агресії” Сандра Андерсен Ейра

Що ви дізналися про себе, чи відкрили в собі нові риси характеру?

Прийшов сюди, чекаючи, що війна змінить мене. Але уявити не міг, що настільки сильно. Перевернула моє життя з ніг на голову. Через важкі речі, через біль та жах, дає мені надію та оптимізм.

Раніше мене турбували комісійні з продажів, матеріальні блага. Тепер розумію, наскільки все марнота. Не знав, наскільки глибоким може бути життя. Усе, через що тут пройшов, змінило мене.

На передовій людина розкривається такою, якою є. Зайве відкидається як неважливе

Навіть такі елементарні речі, як їжа та сон, сприймаються по-різному. Життя, яке може закінчитися в одну мить. Це переживається зовсім інакше. Менше егоїзму, більше готовності допомогти, розуміння, співчуття, співпереживання. Це відкрило ті аспекти мене, які раніше були недоступні. На передовій людина розкривається такою, якою насправді є. Зайве відкидаються як неважливе.

Я зрозумів цінність людського життя та можливість прожити кожну мить. Тому що бачиш людину щасливою, а наступного разу мертвою. Пам’ятаю дівчину з похорону. Згадав її чудові блакитні очі. Була людина, а тепер лише спогад.

Спільні фото не робимо з міркувань безпеки. Це може видатися дивним, але зараз намагаюся у різних випадках сфотографувати нас, бо хочу бачити, які ми живі.

Війна вчить не відкладати на завтра, адже його може не настати. Зосередитися на тут і тепер. Що можна зробити зараз.

Спілкування солдатів із родичами допомагає Україні отримувати більше західної зброї з цих країн?

Не певен. Люди на фронті мають дуже обмежений вплив на лідерів своїх країн. На передовій не зможете багато говорити через проблеми зі зв’язком та бої. Не думаю, що солдат із Німеччини зможе переконати канцлера. Або його родина. Ставлення до постачання зброї це політика різних країн щодо України.

Думаю, що такі історії, як історія про британця, вбитого під тортурами в так званій ДНР, вплинули. Подібні речі могли б збільшити поставки зброї з Лондона, якби там хтось вагався.

Хоча на певному рівні представництво військових допомагає відносинам України з цими країнами.

Після війни Україна зможе приєднатися до ЄС. Після всіх страждань і болю, які пережила, вона заслужила

Сподіваюся, після війни Україна зможе приєднатися до ЄС. Після всіх страждань і болю, які пережила, вона заслужила. Усе ще хочу сам побачити визволення всіх українських територій. Сподіваюся, постачання зброї буде тільки більшим й Україна якнайшвидше переможе.

Але ми так само маємо готуватися до довгої війни. Бачимо, що робить артилерія на полі бою. Як все змінюється на користь України? Чим більше буде західної зброї, тим швидше Україна зможе перемогти. Сподіваюся, вдасться зберегти життя якомога більшій кількості українських захисників та мирних жителів.