Політична драма Бориса Джонсона: що тепер чекає Україну
Цілком заслужено прем’єр-міністр Сполученого Королівства Борис Джонсон шанувався всіма в Україні і вважався найбільшим другом нашої держави у важкі часи боротьби із російською навалою. Його активність та бажання допомогти українцям у бою з диктаторським режимом Путіна захоплювали і вселяли надію. Проте днями ми стали свідками епохальної політичної драми, яка завершилася де-факто відставкою глави британського уряду.
То чому ж британський істеблішмент вирішив скинути Джонсона? Чи справді британці бачать власного прем’єр-міністра так само, як його бачили українці? І що ж чекає на наші відносини в наступні місяці?
33 нещастя/скандали
Насправді, якщо закопатися в останні півтора роки прем’єрства Бориса, ми побачимо шлейф скандалів і проблем, які і заважали йому здобути таку ж одностайну прихильність його співгромадян, як і серед українців. Почалося все з відомих “ковідних вечірок” у грудні 2020 року. Всі вони проходили, як показало розслідування, з порушенням ковідних норм в об’єктах державної власності в часи, коли в Великій Британії діяв жорсткий локдаун. Найбільша з них відбулася через дві години після того, як уряд консерваторів оголосив про “різдвяний локдаун”. Тоді заборонили збиратися в одному приміщенні більш як трьом особам. В той же час на Даунінг стріт, 10 гуляла невелика компанія з 85 людей. Звісно, британці сприйняли це як особисту образу.
Обіцянка завершити Брекзіт в перші місяці при владі – привела Бориса у прем’єрське крісло
Друге велике зло для Джонсона – Брекзіт. А точніше обіцянка завершити його в перші місяці при владі – привела Бориса у прем’єрське крісло після відставки Терези Мей. І саме Брекзіт став найбільшим прокляттям для цього кабінету. Тут маємо цілий конгломерат проблем – від невирішених питань ірландського кордону до нової торгової угоди з ЄС та встановлення паспортного режиму. Аби не вдаватися в деталі, дам схематичну картину стану справ.
Ірландський кордон: має бути або на землі, а це злить католиків, або проходити по морю, а це злить протестантів. У домовленостях із Європейським Союзом закріплений морський кордон, і це вже викликало протести в Белфасті і Деррі. Джонсон обіцяв, що жодного кордону не було і не буде. А це було нереально від початку. Таким чином постійне відтермінування рішення по цій темі призвело до того, що зараз варіантів її вирішення просто не існує. Так чи інакше, а Велика Британія зіштовхується з потужним спротивом однієї з груп місцевих і ризикує ввійти в карколомне повторення Лихоліття 1960-1990 років.
Питання торгової угоди і рибальства: з цим питанням все так само, як і з ірландцями. Лондон мав протягом двох років після офіційного виходу з ЄС напрацювати з Брюсселем нову рамку відносин в торговій сфері та розподілити рибальські угіддя в Ла Манші та суміжних територіальних водах. Якби угода була напрацьована хоч в якомусь вигляді, я б цей пункт окремо не виносив. Минулого року напруження досягло апогею, коли британські рибальські траулери блокували, а потім їх і зовсім затримали бойовими есмінцями французького флоту. І хоча рибальство і в економіці Франції, і в економіці Британії, складає не більше 1% ВВП, в обох країнах тема стала максимально медійною і, багато в чому, принциповою. Доходило до суперечок на історичних паралелях. Наприклад, англійські журналісти із “жовтих” видань не без задоволення згадували битву при Слейсі в цьому контексті.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російська Федерація опинилася в лещатах. НАТО грає на боці України
Крім всього цього, були і особисті скандали. І хоча більшість із них залишається лише темами для журналістів та оглядачів, проте свій негативний вплив на імідж прем’єр-міністра Джонсона також мали.Насамперед, це історія про те, що Борис нібито намагався влаштувати свою дружину Кері в міністерство закордонних справ. Хоча фактів не було, але опоненти зробили все можливе, аби історія набула розголосу. Також була ситуація про “куленепробивний будиночок на дереві” для сина Джонсона в саду британського казначейства. Звучить достатньо цікаво, але і коштувало шалених коштів – майже 150 тисяч фунтів. На фоні інших величезних бюджетних витрат уряду Джонсона це також справило “бажаний” негативний вплив на ситуацію.
Джонсон був у курсі всіх скандалів. Були і записи, і переписки. Отже, виходить, прем’єр-міністр збрехав
Останньою краплею, яка і запустила весь поточний скандал, стала “справа” Кріса Пінчера. Пінчер був заступником головного батога консервативної партії (батіг – це офіційна посада в межах ієрархії британських політичних партій. Його головні обов’язки – слідкувати за відвідуваністю депутатів, дотримання ними норм парламентської поведінки та, у випадку проведення важливих голосувань, за відповідністю голосування депутатами інтересам партії. – Gazeta.ua). Минулого тижня він знову вляпався в серйозний скандал. Якщо коротко, містер Пінчер в елітному лондонському клубі напідпитку неналежно “розпускав руки” щодо двох чоловіків. Щоправда, вже не вперше він був помічений в таких справах. Перший скандал з ним трапився два роки тому – приблизно в той час, коли він і був призначений в партію.
На наступний день Джонсон, як лідер партії, звільнив його. У відеозвернені щодо цієї ситуації він вибачився перед суспільством, що найняв таку людину. Заявив, що не мав гадки, що за ним тягнуться такі скандали. Проте одразу вийшли наперед численні свідки. Вони могли підтвердити, що Джонсон був у курсі всіх скандалів. Були і записи, і переписки. Отже, виходить, прем’єр-міністр збрехав.
Відповідно до Кодексу поведінки службовців кабінету міністрів, якщо будь-хто з кабінету буде публічно спійманий на брехні, то має сам подати у відставку. Це стосується і прем’єр-міністра. Як бачимо, Джонсон в цьому питанні був непохитний. Тому і розпочалася ця грандіозна політична баталія.
Що ж далі?
На Джонсона чинили тиск з двох сторін. З боку кабінету міністрів організувалася група, що намагалися вмовити його добровільно піти у відставку. До неї увійшли всі, крім Ліз Трас і тих 60 урядовців, які подали у відставку протягом перших двох діб після скандалу.
З іншої сторони діяв парламентський Комітет 1922 – спеціальний внутрішньопартійний орган у консерваторів. Він у 1922 році прийняв рішення про надання прем’єр-міністрам імунітету на рік після перемоги у голосуванні вотуму недовіри. Звідси і назва комітету. Відповідно, вирішив переглянути власне правило і зняти імунітет з Бориса Джонсона для проведення другого голосування вотуму недовіри. Або хоча б зменшення цього імунітету до шести місяців замість року.
Джонсон залишається “прем’єром-опікуном” уряду до жовтня. Де-факто він втратив лідерство у партії, але не владу
Переповідати усі подробиці нічних переговорів, роботи команди лоялістів та “повстанців” у кабінетах Даунінг стріт, 10 безкінечних дзвінків між прем’єром та головою Комітету 1922, а також вкрай важкої аудієнції прем’єра у її Величності немає сенсу. Хоча б тому, що всі подробиці ще достеменно не відомі. Тому обмежимося його безпосередньою заявою, яку він виголосив наступного дня о 12:30 за лондонським часом. Наразі розклад ситуації такий: Джонсон залишається “прем’єром-опікуном” уряду до жовтня. Коли на загальній великій конференції консервативна партія обере собі нового лідера – відповідно, і нового прем’єра. Отже, наразі Борис де-факто втратив лідерство у партії, але не владу прем’єра.
Скандал не змінив позиції британських політиків щодо України
В українців залишається одне ключове питання: що ж буде з нашими двосторонніми відносинами після відходу від справ Джонсонюка? Насправді, все вказує на те, що нічого не зміниться. Політика БоДжо щодо України – це єдине, в чому з ним погоджувалися навіть найзапекліші опоненти. Лейбористи, лібдеми, навіть шотландські націоналісти – усі казали, що спочатку ми маємо разом перемогти Росію, а вже тоді розбиратися із гріхами Джонсона. І хоча новий скандал пришвидшив відставку, він зовсім не змінив позиції британських політиків щодо України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Україна очікує на сучасні системи оборони: як США і Захід озброюють нашу армію
Наша співпраця – це не справа лише Джонсона. Так, він надзвичайно харизматично і медійно взявся до справи, проте це стратегічний курс, який де-факто закріплений в стратегії національної безпеки Сполученого Королівства. Основа загроза для їхньої безпеки – Росія. Основна їхня цінність – свобода. Звідси і наші спільні інтереси, спільна боротьба і перемоги.
Тому, хоча наш обожнюваний Джонсон відходить від справ, ми з британцями стоятимемо і надалі пліч-о-пліч проти російського агресора.
