“Зустрічає Чечня, кадировці. Бородаті, брудні, жорстокі” – як тікають люди з окупованого Токмака
Росіяни вторгнулися в місто Токмак Запорізької області 26 лютого. Після кількаденних боїв окупували місто й почали встановлювати там свої порядки.
Частина місцевих виїхала впродовж наступних тижнів. Серед тих, хто покинув Токмак, опинилася й місцева жителька 39-річна Ольга Васильєва. Вона змогла евакуюватися 22 квітня з 14-річним сином і собакою. Нині мешкає в Полтаві та щодня спілкується з рідними й друзями, які залишилися в окупації.
Ольга погодилася поговорити з кореспонденткою Gazeta.ua. Розповіла про те, як тікала з окупованого міста та що зараз відбувається в Токмаку.
Невисока жвава худорлява жінка в коротких темно-сірих джинсових шортах і білій футболці з принтом під час зустрічі відразу попереджує: українську розуміє, але спілкується російською.
Нас окупували 26 лютого. Бої були на окружній два дні. Але наш мер (57-річний Ігор Котелевський помер 7 травня. Gazeta.ua) під’їхав до них (росіян. Gazeta.ua) і попросив, щоб проїхали окраїною і не бомбили. І вони заїхали без війни. Нашу тероборону “посунули” на Василівку в бік Запоріжжя. Ми досі не можемо з’ясувати: чому наші хлопці пішли далі, а не стали захищати рідне місто?
Я приватний підприємець і орендувала приміщення, щоб відкрити свою перукарню. Росіяни в Токмаку взяли повністю ринок і всі салони. Живуть, як у себе вдома. Займають і квартири, будинки. Тому з міста багато людей виїхали. Нас, ФОПів, вони викликали на збори й казали: “60 відсотків нам платити, а 40 відсотків ваші”. Контролювала все їхня комендатура. У моєї знайомої вони “віджали” сауну спортивний комплекс з басейнами. Прийшли додому з ультиматумом: віддавай ключі або буде погано.
В іншого знайомого “віджали” бізнес. Євгенія Гуменюка забрали з дому й досі невідомо, чи він живий. Відібрали в нього два приміщення: склад зернових площею 350 квадратних метрів і виробничі площі, де виготовляв тротуарну плитку. Забрали його двоповерховий дім. Дружині сказали: “Киш звідси”. Вона з дітьми зібрала невелику сумочку й виїхала.
Він був з партії Януковича
Деякі місцеві мешканці підтримують (окупаційну владу. Gazeta.ua). Раніше про це не висловлювалися, а почали це робити лише зараз, коли прийшла російська армія. Як наш мер, якому 17 червня було 40 днів з дня смерті. Його розстріляли (офіційної інформації від української сторони про причини смерті Котелевського немає. Gazeta.ua). Він був з партії Януковича. При цьому не давав нам помирати все було на благо. Було культурне місто.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Перемога – коли тризуб стоятиме на мавзолеї. А потім той мавзолей треба буде розвалити” – митець Юрій Журавель
Є люди, які ходять отримувати російську гуманітарку. Дякували, що Росія їх рятує. Серед них практично немає людей мого віку переважно пенсіонери. Містяни мого віку і молодші загалом уже виїхали. З усього місцевого населення, не враховуючи заїжджих маріупольців, лишилося відсотків 15.
Був момент, коли ми приймали біженців з Маріуполя та розселяли в себе по квартирах. Чоловікам, які їхали (приїжджали з Маріуполя. Gazeta.ua) власними машинами, росіяни суворо наказали прибрати тонувальні плівки з вікон авто. Ті машини, де плівки не зняли, розстрілювали в центрі міста разом з водіями й пасажирами. Це просто жах.
Троє чоловіків у формі ФСБ залетіли в мій салон
На моїх очах забрали трьох чоловіків. Один з них знайомий Олександр Макаренко, який тримав біля мене бізнес комп’ютерний клуб, послуги ксерокопії. Потім троє чоловіків у формі ФСБ залетіли в мій салон. Всі слов’янської зовнішності, високі, міцні. Погляди в них були звірячі. Вони подумали, що Саша вийшов від мене. Влаштували допит. А він просто біля мого ґанку поставив машину і йшов до свого приміщення.
Потім його привели до мене: “Ти його знаєш?”. Відповіла, що ні. Бо інакше б “нарішала” йому смерть. Бо він волонтер і патріот. Його мама ходила в комендатуру й молила, але не віддають навіть за гроші. Ми нічого про нього не знаємо. Не факт, що він живий.
Я зрозуміла, що треба тікати. Через Telegram-канали шукала волонтерів, чи людей які можуть відвезти нас до Запоріжжя. Знайшла людину, яка була підписана “Перевізник”. Він мав вивезти з міста машину, яка приїхала з Маріуполя. В авто в Токмаку закінчився бензин, але її власниці вдалося дістатися Запоріжжя. Там вона переслала цьому чоловікові довіреність на машину. Щоб було менше проблем (з виїздом з Токмака. Gazeta.ua), він збирав жінок, а краще жінок з дітьми. Вважалося, що так буде простіше виїхати. Тоді не було “зелених коридорів”. Всі покидали місто на свій страх і ризик.
На виїзді з одного села, перед нами розстріляли легкову Mazda
Так, як ми виїхали ворогу не побажаю. Нам треба було подолати вісім блокпостів, щоб потрапити на українську територію. Перед нами теж рухалися люди. На одному з блокпостів в одних просто забрали мікроавтобус, сказавши, що в багажнику знайшли два патрони. Але, думаю, то була відмовка. Росіянам просто потрібні такі машини, щоб возити вантажі. Далі, на виїзді з одного села, перед нами розстріляли легкову Mazda, де їхали п’ятеро людей. Нижня частина була прошита чергами. Дивуюся, як водій зміг втекти. Не знаю, чи в тій машині всі лишилися живі, але вони змогли виїхати до Запоріжжя.
На сьомому блокпості в Оріхові у нас забрали водія з машиною. На моїх очах на позашляховику малювали літеру Z. Я лишилася з сином на перехресті разом з трьома дівчатами, які їхали з нами. А поруч близько 40 російських солдатів. Що сталося з водієм не знаю.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Рогань – та сама Буча. Там стільки зґвалтованих жінок та дівчаток!” – родина з Харкова розповіла про пережиті жахіття
Була в натуральному шоці. І раптом бачу: з боку Пологів їде вантажний мікроавтобус. Кажу дитині: “Стій із собакою та сумкою”. А сама біжу назустріч машині. Бачу на номерах український прапор і падаю посеред дороги на коліна. Авто спинилося. Біжу до водія: “Дядечко, врятуй!”. Бо поруч було 40 чоловіків, які могли нас захопити й ґвалтувати на очах в дитини. Мене трусило від жаху.
Запропонувала п’ять тисяч гривень. Вмовила
Той чоловік мав бізнес у Пологах овочевий магазин. Їхав по товар до себе в Оріхів. Погодився вивезти. Спочатку пропонував довезти до українського блокпоста в Оріхові. Мовляв, там наші військові придумають, куди вас доправити. Почала молити його і сказала, що в мене потяг о 17:00 (із Запоріжжя. Gazeta.ua). Запропонувала п’ять тисяч гривень. Вмовила.
Дорогою минули ще один російський блокпост. Там було ще страшніше зустрічає Чечня, кадировці. Бородаті, брудні, жорстокі. Обшукали машину, перешерстили наші сумки відкривали, перевертали й трусили. У мене забрали золото і 400 доларів. І чомусь документи на собаку. У дівчат так само, навіть продукти відібрали. В однієї домашню консервацію. Особистий огляд жінкам не проводили. А чоловіків роздягали до трусів. Перевіряли всі синці, плями й татуювання. В усіх дивилися телефони. Перед поїздкою з них треба було обов’язково видалити всі фото, соцмережі й месенджери.
Водій довіз нас до “Епіцентру” в Запоріжжі. Звідти з дитиною пішли на залізничний вокзал. Купила квитки до Дніпра. А потім оголошують, що потяг затримується щонайменше на п’ять годин. Розуміла, що немає сенсу чекати стільки часу, якщо машиною можна добратися максимум за дві години. Довелося брати таксі за дві тисячі гривень. Від в’їзду в Дніпро доплатила ще 500 гривень місцевому таксисту, щоб відвіз нас до потрібної адреси. Звідти мене забрав знайомий колишнього чоловіка, який приїхав з Полтави. Оплатила йому лише пальне. У підсумку вся дорога з Токмака до Полтави обійшлася у 18 тисяч гривень.
Росія поставила свого мера це місцевий
Зараз там (у Токмаку. Gazeta.ua) відбувається страшне. Росія поставила свого мера це місцевий, який “ліг” під РФ (15 квітня Ігор Котелевський повідомив, що відмовляється співпрацювати з окупаційною владою і склав повноваження. Виконувачем обов’язків був призначений 36-річний Володимир Вольвач. Раніше його двічі обирали на посаду міського голови Молочанська в Запорізькій області. 2010-го балотувався від “Партії регіонів”, 2015 року як безпартійний. 2020-го ішов від ОПЗЖ, але програв вибори. Gazeta.ua). Це людина із сусіднього будинку, навчалися з ним в одній школі. Не можу сказати, що раніше відверто висловлював якісь проросійські погляди. Він просто любить гроші.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Є череп, а підходиш узяти розсипається в прах” – історія волонтера з Охтирки, який дивом вижив у перший день повномасштабної війни
Зараз у Токмаку сміливо переробляють документи на приватну власність. Квартири таких як я – тих, хто виїхав і не має родичів чи сусідів які приглянуть за житлом – віддають у “рашу федерашу” і її представники заселяють туди своїх родичів під власними документами. Станом на 17 червня в місті багатьом знайомим пенсіонерам дали пенсію: 10 тисяч рублів. У них забрали українські паспорти і видали російські. Жодних заяв вони не писали це автоматично.
Увесь торговий бізнес ринок, магазини, громадське харчування під росіянами. Продають російські товари, які завозять з Криму. Ліки в аптеках лише їхнього виробництва. Цінники в магазинах мають дві ціни: у рублях і в гривнях. У рублях ціна нижча. Типу, нас звільнили й роблять нам добро.
Все пальне возить зараз з Криму газ, бензин, соляру
Є в нас в місті великий мільйонер Олег Краснокутський. Тримає заправки, дальнобій, небезпечні вантажі. Все пальне возить зараз з Криму газ, бензин, соляру. Має мережу продуктових супермаркетів. Не думаю, що він колаборант він просто змушений, бо йому виїхати ніяк і гроші свої він не вивезе.
Наш найголовніший воєнком (військовий комісар у Токмаку. Gazeta.ua) повністю хлопців здав. Навіть тих, хто мав тільки йти в армію. Коли заїжджали росіяни, він картотеку військкомату повністю їм здав. ЗСУ сказали, що дай Бог їм потрапити туди, то цієї людини в живих не буде.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: “Росіяни ходили по двоє. Ми чотирьох поклали” у Малій Рогані селяни вбивали окупантів і виживали під глибинними бомбами
З Токмаком зараз нестабільний зв’язок. Їх глушать. Дають мобільний зв’язок на дві-три години й то не щодня. Інтернету немає. Також людей переводять на російських мобільних операторів. У Мелітополі їх уже запровадили. Батько був у місті минулого тижня на похоронах і бачив, що робиться. Там уже влаштували Росію.
Банкоматів немає. Зняти гроші можна через валютників
Розрахуватися українською карткою можна обмежено. Лише на 200 гривень, якщо ця сума менша половини від загальної вартості покупки. Решта готівкою. Банкоматів немає. Зняти гроші можна через валютників. Ти їм кидаєш на картку, а вони тобі дають готівку. Собі беруть 30 відсотків 300 гривень з кожної тисячі.
Усе сильно дорого. Найдешевша ковбаса від 400 гривень. Цукерки-льодяники від 300. Щоб роз’яснити за ціни, наведу приклад. Я хотіла спекти хліб і дістала в знайомих фермерів борошно. Дріжджі придбала через знайомих на хлібокомбінаті (він зупинився після окупації Токмаку. Gazeta.ua). За кілограм віддала 900 гривень, хоча раніше коштували 100.
Пальне везуть з Росії через Крим. Постачальник один Краснокутський. Заправитися можна лише на його заправці. Черга велика, але достоятися можна. Газ коштує 30 гривень за літр, дизпальне 35, бензин А-95 38 гривень, А-92 30 гривень.
Із зерносховищ забрали зерно. Разом з тим, що готувалося до сівби
Фермерам, які саме в Токмаку або на околицях міста дали можливість провести посівну в супроводі російських БТРів. Але за умови 50 на 50 (половину врожаю треба віддати окупантам. Gazeta.ua). У Токмацькому районі у Пологах, Оріхові й навколишніх селах у хлопців відібрали імпортні комбайни, трактори. А із зерносховищ забрали зерно. Разом з тим, що готувалося до сівби. Все вивезли в Крим.
У деяких фермерів просто замінували поля засіяти не дали. Комусь же дозволили провести посівну, але потім танками їздили по полю. Все, що зійшло, просто знищили. Або дали засіяти, а потім розстріляли поле мінами й артилерією, ракети туди пустили. На засіяних полях риють окопи й капоніри облаштовують три лінії оборони.
Моя подруга займається теплицями в селі Кам’янка Дніпровська вирощує огірки й помідори. У неї набрали стільки, скільки їм треба було овочів. Просто поставили перед фактом, дозволу не питали. У Молочанську на виїзді в бік Мелітополя є фермер, який продає огірки за безцінь 1,50 гривні за кілограм. Йому ніде збути це за нормальні гроші в Токмацького районі. А вивозити нічого не дають.
Моя родичка працює в магазинах одягу в районі. Її хазяйка з Запоріжжя. Перед моїм від’їздом ми вмовили росіян, щоб дали нам забрати товар. Ми поїхали з перевіреними людьми й з усіх магазинів зібрали ці шмотки в один, щоб продавати. Треба було забрати й торгове обладнання вітрини, вішаки, тремпелі. І все переправити в Запоріжжя. Але в комендатурі мені відповіли: “Ми нічого не дамо вивозити”. В магазинах, які стали вільними, вони вже повідкривали свій бізнес. Торгують товарами з Росії.
У місті заводи порізали на брухт і вивезли в бік Криму
Роботи немає. У місті заводи порізали на брухт і вивезли в бік Криму. Ливарне виробництво знищили. Нічого не працює.
Люди живуть по-різному. У селах Роботине, Новопрокопівка (неподалік від Токмака. Gazeta.ua) люди конкретно постраждали. У них позабирали все, розстріляли дощенту житло. Рівняють із землею, як-от Маріуполь. Думаю, таким чином торують собі шлях на Запоріжжя. Людям же не дали альтернативи, куди переселитися. Просто вигнали з хат і зруйнували все. Кожен сам собі шукав прихисток. Хтось подався до Запоріжжя. Хтось до родичів до Токмака. Деякі залишилися позалазили в погреби зруйнованих будинків. Виживають як можуть.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: П’яні окупанти, випалені квартири й “Россия” на паркані: як Тростянець оговтується після пережитих звірств
Хлопці із ЗСУ, які на Василівці стоять, це всі наші, токмацькі. Вони знають у рідному місті кожен закуток. І розуміють: якщо почнуть гатити артою і вибивати росіян, то руйнуватимуть власні будинки, рідних друзів. Тому просуваються поступово, малим калібром. Але за нинішньої ситуації, мені здається, звільнять місто не скоро. У наших хлопців, які там стоять, немає того, чим треба зараз боротися (воювати. Gazeta.ua).
Позавчора дізналася, що в бою загинув мій близький друг, який був за брата. Це сильно страшно назавжди втрачати близьких. Але я дуже вдячна нашим хлопцям і усім, хто захищає нас за те, що є міста, де зараз тихе й спокійне життя.
Телефонував мій двоюрідний брат, який живе в Краснодарському краї. Приїхав на танку й з автоматом в моє місто
Думаю, вони (росіяни. Gazeta.ua) хочуть захопити Запоріжжя і зробити тут ЗНР. У середмістя вони заселяються. Зробили там для себе “родіну”. Мені батько вчора сказав, що якби я захотіла повернутися до своєї квартири, то мала б про заселення ще просити. Написати заяву до окупаційної комендатури, щоб вони розглянули. І заплатити 15 тисяч гривень.
У мене родичі в Росії. До останніх подій спілкувалися нормально, про Донецьк і Луганськ не говорили. Коли вже влаштувалася в Полтаві, то одного дня спілкувалася в месенджері з друзями із ЗСУ, як раптом мені телефонують з невідомого українського номера. Чомусь аж серце защемило. Беру трубку мене запитують на ім’я і по батькові. Російська мова. Я злякалася і поклала слухавку. З’ясувалося, телефонував мій двоюрідний брат, який живе в Краснодарському краї. Приїхав на танку й з автоматом в моє місто. Сказав: “Мы тебя освобождать пришли от нацистов и бандер”. Я йому пояснювала, що спокійно жила й моя країна самодостатня та незалежна, яка всім себе забезпечує. А він на мене, як на ворога. Коли сказала, що я від народження українка, як і мій син, він спитав, коли це я встигла стати націоналісткою? Наостанок я сказала, що теж прийду до нього в рідне місто. Тільки не сама, а із ЗСУ й з автоматом у руках. Тоді поговоримо ще раз.
