На порозі голоду люди не розрізняють добра і зла
Польський прем’єр-міністр Матеуш Моравецький заявив, що країна підписує найбільший за останні роки контракт на постачання зброї. Передадуть Україні озброєння на майже 630 мільйонів доларів.
Це частково фінансуватиме Європейський Союз
Ігор БУЗИН, 39 років, бізнес-аналітик, Вільнюс, Литва:
Теща зателефонувала, щоб хтось заїхав серед тижня. Ніколи не просить про зайву допомогу. Ми налякалися, що зле почувається. Виявилося, хотіла, щоб перерахували 400 євро українцям на “Байрактар”. Їй повернули борг діти померлої подруги. Вирішила віддати гроші на добру справу.
Сусідка викладала російську. Скаржиться, що одну школу закривають. Ще в одній зменшили кількість годин. На приватні уроки теж поменшало охочих. Принципово говорить із нами російською. Сказала дружині, що шкодимо дітям, бо не читаємо їм Барто й Чуковського. Дружина припинила вітатися з нею.
Один із колег переїхав із Києва. Його брат і батько воюють. Ми сказали, щоб усі прохання про допомогу скидав у наш внутрішній чат. Купили їм уже другу автівку, тепловізор, два дрони. Дуже хочеться бути корисними.
Джоан САЛЛІВАН, 54 роки, експертка з добору персоналу, Лансінг, США:
У штаті кілька організацій допомагають українським біженцям. Я безкоштовно консультую. Багатьом складно, бо хочуть рівень посад аналогічний тим, які мали вдома. Але навіть якщо працювали в міжнародній компанії, одразу на високу посаду не потраплять. Роботодавці вичікують, чи не повертатимуться потім українці додому. Прикро, бо деколи людина має величезний досвід і знання, а роботу пропонують на три-чотири рівні нижчу від того, що мала б отримати.
Подруга має вільну квартиру. Поселила туди українок. Приїхали бабуся, донька і 7-місячна внучка. Подруга дала їм грошей на перший час. За тиждень прийшла провідати, а донька вже домовилася про співбесіди у двох салонах. У Херсоні працювала перукаркою. Мати шукала, де б прибирати увечері чи вночі. Мали гарний будинок і великий город. Заробляли продажем ягід. Із будинку росіяни все вкрали. Навіть килими зі стін і картини. Сусіди бачили, як вивозили всю техніку. Зняли навіть літній душ у дворі. Але жінки все одно сподіваються повернутися.
Воджіда МІРЗО, 41 рік, вихователька, Душанбе, Таджикистан:
Чоловік і його три брати працювали на будівництві в Росії. З початком війни проти України вирішили повертатися додому. На сусідньому будівництві хлопців силою забрали в російський військкомат. Сказали, що добре платитимуть і дадуть громадянство. Ледве втекли.
Свекруха працювала прибиральницею у великому будинку. Господарі не хотіли випускати її. Сказали, що шість років щедро платили, тепер має потерпіти труднощі. 60-річній жінці довелося перелазити через паркан.
Довго не вірилося в те, що Росія бомбить Україну. Але мій Абдулл роками працював із бригадою з Івано-Франківщини. Тепер ті чоловіки захищають свою землю. Росія багата, але зажерлива й жорстока. Ми не можемо допомогти Україні, але поширюю всі новини. Із Харкова повернулася наша землячка з трьома дітьми. Допомагаємо їм. Чоловік захищає місто.
Чоловік із братом сказали, що не повернуться в Росію ніколи. Поїхали на роботу в Азербайджан.
Ділан СЕТЕЙНІ, 36 років, священник, Джуба, Південний Судан:
Отримали дві вантажівки продуктів. Довелося просити військових допомогти охороняти церкву і склад. Ми думали, люди затопчуть одне одного.
Дружина працює в уряді. Там кажуть, що найближчі два роки ситуація не покращиться. На складах немає ні борошна, ні консервів. Дитяче харчування закінчується. Воно досі є, бо в грудні й січні ми отримали кілька великих вантажів. Ми вирішили видавати маленькі набори продуктів і переглянути список родин. Такого не робили вже років 20. Люди погрожували підпалити церкву.
На порозі голоду люди не бачать ні чорного, ні білого. Не розрізняють добра і зла. Багато хто не розуміє, яким чином війна десь за тисячі кілометрів вплинула на те, що отримав замість десяти бляшанок консервів одну, а борошна не дали зовсім. Саме тому для нас нескоро щось зміниться.
Іван Сороткевич, 62 роки, Медоса, Аргентина:
Мій прадід переїхав з України. Він загинув досить молодим. Прабабуся втратила зв’язок із його рідними. Батько мріяв знайти тих родичів.
У вересні син отримав відповідь з українських архівів. Ми шукали неправильне прізвище, помилилися на одну літеру. Українські родичі тому теж не могли знайти нас, бо вони Сорокевичі. Ми часто спілкувалися. Я навіть схожий на братів.
Коли почалася війна, племінники пішли на війну. Переказуємо гроші. Мій син має кафе, кондитерську й магазин. Весь прибуток від кафе переказує в Україну. Щойно вона вижене ворога, приїдемо до родичів. Мріємо допомогти відбудуватися комусь на Чернігівщині. Звідти наш рід.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”
