Не піддавайтесь “зраді” та не особливо радійте перемозі
Велика частина бойових дій відбувається саме в інформаційному просторі
Журналістика професія, що викликає найбільшу кількість діаметрально протилежних емоцій. А незаангажований журналіст, який працює за стандартами, буде найненависніший читачеві або глядачу. Адже оперуватиме фактами та ігноруватиме емоції. І коли факти суперечитимуть світосприйняттю читача, той вирішить, що журналіст продався. І так буває надто часто. Людському мозку фізично важко сприймати напівтони, набагато простіше розглядати світ, коли він монохромний. Тобто є тільки погане й хороше, чорне й біле, а сприйняття того факту, що в різних ситуаціях та сама людина може чинити як добре, так і погано, зазвичай сприйняти досить важко.
Експерти тут ситуація інша. “Експерти”. Візьмемо це слово в лапки, адже йдеться не про людей, які є спеціалістами своєї справи та можуть надати фаховий коментар. Тут я маю на увазі тих, кого на телебаченні підписують у титрах “експерт”. Так от, цей вид постачальників інформації приємніший для глядача, читача. Бо “експерти” працюють на власну цільову аудиторію і, відповідно, завдяки маніпуляціям із фактами підлаштовують висновки до тих, які позитивно сприймає їхня цільова аудиторія. І незалежно від фактажу висновки будуть завжди в тому напрямку, який позитивно сприймає аудиторія. Простіше кажучи, “експерт”, який лобіює, скажімо, певну марку авто, під час перемоги машини в перегонах наголошуватиме на позитивних якостях автомобіля, що цьому сприяли. А в разі програшу звинувачуватиме конкурентів і суддів. У кожному разі висновок буде один: ця модель авто найкраща.
“Експерти” працюють на власну цільову аудиторію
До “експертів” певною мірою можна зарахувати також блогерів лідерів громадських думок. Різниця між ними лише в тому, що останні у своїй роботі використовують переважно емоції. Факти виконують роль інформаційного приводу. Блогерів часто використовують задля так званих ІПСО інформаційно-психологічних операцій. Я не розкриватиму тут усіх методів і прийомів ІПСО. Головне, що треба розуміти, під час війни в часи інформаційної ери велика частина бойових дій відбувається саме в інформаційному просторі. Розповім лише про так званий засіб впливу “соціальний доказ”. Коротко його можна описати як схильність людей до конформізму. Тобто робити так, як інші, бо більшість “не помиляється”. Саме тому в комедійних серіалах вмикають запис сміху, щоб змусити глядача усміхнутися, навіть у не надто смішному моменті. Або в порожню банку для чайових кладуть кілька купюр, щоб відвідувачі закладу бачили: тут заведено залишати чайові. Так і під час передвиборчої кампанії кандидати запускають свої результати соцопитувань, де вони лідирують, аби показати, що їм довіряє більшість, тож варто до неї долучитися. Канадський психолог українського походження Альберт Бандура, який розробляв методи корекції поведінки, використав це правило у своєму експерименті. Його суть: щоб усунути в дітей страх перед собаками, психологи показували відео, де їхні однолітки бавляться зі своїми псами.
Блогери використовують переважно емоції
І що більше дітей було на відео, то скоріше зникала фобія у піддослідних. Цікавий момент: ефект від такої терапії не зникає. А тепер уявіть, скільки разів через ЗМІ до вас застосовували таку маніпуляцію? Принципом соціального доказу користуються й політичні лідери, й релігійні секти. Взагалі найуспішніші політичні партії працюють за принципом релігійних сект із харизматичним лідером на чолі. Але жоден із них не в змозі самостійно, без сторонньої допомоги, переконувати в чомусь усіх членів групи. Вольовий лідер, однак, може переконати частину членів групи. Потім неопрацьована інформація, сприйнята достатньою кількістю членів групи, може сама переконати інших. Отже, найвпливовішими є лідери, які вміють створити в групі атмосферу, яка найбільш сприятлива, щоб принцип соціального доказу працював на них. Тож, як казав Йосип Єгипетський: думка більшості не завжди правильна. Ні мільйон мух, ані два, ані більше не змусять мене повірити в те, що лайно смачне. Тож велика кількість лайків і перепостів не гарантує, що перед вами істина.
Принципом соціального доказу користуються політики й секти
Будь-яка інформація, що потрапляє в ЗМІ, під час війни поділяється на дві групи про наших і про ворогів. І так інформацію поділяють не лише сторони, що ворогують. Видання країн, які не беруть участі у війні, так само обирають сторону в конфлікті свідомо або підсвідомо.
Інформація “про наших” може поділятися на неправдиву, із запізненням та правдиву і своєчасну, однак опубліковану по дурості або зі злим умислом. Будь-яка інформація, опублікована в ЗМІ, одразу стає об’єктом розвідки, і якщо подати актуальний і правдивий матеріал, ворог дізнається те, що йому знати не варто.
Інформація “про ворогів”. Тут усе простіше або пропаганда, або статистика.
Будь-яка інформація в ЗМІ стає об’єктом розвідки
Тож об’єктивна, оперативна та неупереджена інформація під час війни це зло. Саме тому, хоч би що ви читали або дивились, не можна вважати журналістикою, ба більше неупередженою. До того ж на всі ці фактори накладаються штучний та органічний інформаційний шум і намагання політиків використати війну для майбутніх виборів. Війна завжди змінює все довкола. І медіа не виняток. Саме тому не варто читати цю статтю, адже написана вона також з урахуванням можливих наслідків. Але, якщо ви вже дочитали до цього місця, сподіваюся, щось корисне ви все ж таки дізналися. По-перше, під час війни правди не існує, по-друге, найбільш наближена до правди інформація це статистика щодо ворога. Тому моя порада: щоб інформація не завдавала вам шкоди, не піддавайтесь “зраді” та не особливо радійте перемозі. Просто вірте у Збройні сили України.
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”
