Українські землі лежали на кордоні між Степом і Європою. Тому сакральним героєм вважали воїна світла, який долає темряву

Картина “Козак Мамай” пам’ятник невідомому захисникові

“Не лише в Україні, а всюди, хоч би де опинялися нащадки вільних козаків-запорожців, улюбленою прикрасою їхніх хат були мальовані на полотні олійними фарбами картини, що звалися козаками-мамаями. Можна їх було бачити по українських селах ще у 1930-х”, писав мистецтвознавець Платон Білецький у журналі “Родовід” 1997 року.

Народна картина “Козак Мамай”, “Козак- бандурист” або “Козак-запорожець” це самобутня візитівка України. Таких творів не має жоден народ. Найдавніші відомі нам зображення козака Мамая датуються початком ХVІІІ ст.

Збереглося понад сотні старовинних картин, які походять із Лівобережної та Правобережної України, Причорномор’я та Кубані. Їх малювали на полотнах і дошках, на стінах та дверях хат, на пічних кахлях, скринях і вуликах, у кужбушках графічних альбомах-посібниках для іконописців і художників, гравіювали на срібних келихах. У романі “Люборацькі” Анатолія Свидницького з Поділля є згадка про “мальовану корчму з мамаями на віконницях”.

Тарас Шевченко зобразив популярну народну картину в офорті “Дари в Чигирині” 1844-го. На ньому “Козак Мамай” прикрашає стіну вітальні Богдана Хмельницького. На Гетьманщині картина була типовою ознакою козацького побуту.

Зображеннями козака-бандуриста поруч з іконами прикрашали не тільки селянські хати, а й помешкання знаті

Зображеннями козака-бандуриста поруч з іконами прикрашали не тільки селянські хати, а й помешкання знаті наприкінці ХІХ ст. Павло Скоропадський, який 1918 року очолив Гетьманат, згадував дитинство в маєтку діда Івана Михайловича у Тростянці нині селище в Прилуцькому районі на Чернігівщині: “У будинку всюди висіли старі портрети гетьманів і різних політичних та культурних діячів України, було декілька старовинних зображень Мамая”.

Більшість картин супроводжували тексти. Їх розміщували внизу чи по боках зображення. Інколи письмові рядки йшли стрічкою безпосередньо від рота персонажа, як у сучасних коміксах.

Часом картини з козаком підписували іменами гайдамацьких ватажків Семена Палія, Максима Залізняка, Сави Чалого. Та частіше зустрічалися менш відомі Іван Васильович Кутовий, Гордій Велегура, козак Бардадим, козак Шарпило древній запорожець, козак Боняк, Хома, Іван-брат, козак-сіромаха.

Немає його серед героїв історичних пісень

“Козак Мамай” написано тільки на одній картині, яка дійшла до нашого часу. Не згадується це ім’я в українських думах, немає його серед героїв історичних пісень. Проте образ козака Мамая в українців неодмінно асоціюється з героїзмом, звитягою, сміливістю й благородством воїна-захисника.

дослідник творів народної культури Олександр Найден виводив коріння козака Мамая з обрядової міфології. У його постаті закодовано архетип воїна сонячного божества, воїна-героя, богатиря, воїна-ватажка, воїна сакрального предка.

Деякі дослідники бачили спільність образу Мамая та іранських музикантів, зображених на килимах й шовкових панно. Павло Білецький відстоював гіпотезу про генетичний зв’язок Мамая зі статуетками Будди Ваджраса з Монголії та індійського Будди, який медитує. Такі фігурки цілком могли бути в уйгурів, які у складі військ Золотої Орди приходили в українські степи.

Слово “мамай” має східне походження. Найімовірніше, пов’язане з іменем воєначальника Золотої Орди Мамая. Його родовим володінням був Крим.

Всі і старші, й молодші обов’язково мають вуса

Борис Грінченко у своєму словнику зазначив, що мамаями в Україні називали камінні половецькі статуї у степу. “Чоловічі обличчя цих скульптур нерідко нагадують образи козаків на народних картинах: та ж сама округлість обличчя, самозаглиблена відстороненість погляду, а також вуса на голеному обличчі”, зауважував мистецтвознавець Станіслав Бушак. Невідомий жоден “Мамай”, повністю голений чи з бородою. Натомість всі і старші, й молодші обов’язково мають вуса.

Із часом слово “мамай” в Україні стало синонімом до “козак”, “запорожець”, “розбишака”, “волоцюга”, “відчайдух”. Вислів “піти на мамая” означає вдатися до чогось ризикованого.

Сучасні мовознавці, історики та дослідники української народної картини сходяться на тому, що Мамай не ім’я певної особи, а збірна назва козаків.

Із середині ХVІІІ ст. ім’я Мамай тісно пов’язано з Гайдамаччиною, боротьбою за справедливість, проти утисків українців. Дослідник малярства Данило Щербаківський вважав, що саме в часи Гайдамаччини безіменному козаку-бандуристу додали ім’я Мамай. Воно потім перейшло й на копії старих картин. Із часом закріпилося за всіма варіантами картини.

Відомі й реальні історичні прототипи легендарного образу. Серед них запорожець Марко Мамай, учасник гайдамацького руху. Його загін 1750 року розгромив маєтності князя Любомирського й містечко Мошни на Черкащині. Народного месника зловив і повісив генерал Леонтьєв. Настромив його голову в шапці на палю й поставив на мосту в місті Торговиця.

За легендою, козак Андрій Харченко зняв шапку з голови страченого, надів і проголосив себе Мамаєм. Після цього повстання на Черкащині продовжилися. Новий Мамай загинув у боротьбі 1758-го. Відтоді легенда про невмирущого козака Мамая набула широкої популярності.

Про зв’язок “Мамаїв” із гайдамаками свідчить поява на картині поряд із козаком повішених на дубі панів, корчмарів і лихварів. Саме проти їхнього свавілля піднялися гайдамаки.

На одному з малюнків із дерев якісь чоловіки в кашкетах стріляють у спину козакові з пістолів. Та він не звертає на ворогів уваги. Вважають, це символізує твердження, що вбити Мамая звичайною кулею неможливо, а тільки срібною, ще й заговореною чаклуном. Таку ж легенду розповідали й про лідера повстання Устима Кармелюка.

Дослідники вбачають вплив європейського бароко на зображення козака-бандуриста. На деяких із них відтворена колористика венеційського мистецтва поєднання золотаво-жовтих і глибоких синіх тонів.Та найбільше впливали культурні традиції, які в різні епохи формувалися на українських землях. Вони лежали на кордоні між Степом і Європою. Тому сакральним героєм вважали козака-захисника воїна світла, який долає темряву.

На гіллі цього дерева вішав ворогів, які потрапляли йому до рук

Цінне в “Козаках Мамаях” те, що вони мають індивідуальні риси обличчя. Найімовірніше, були портретами конкретних осіб. Тому зберігають характерні етнічні риси облич українських чоловіків.

Одним із перших дослідників, хто зацікавився історією Мамая, був французький лікар Домінік П’єр Де ля Фліз. Під час наполеонівських війн він потрапив у полон. Залишився в Україні й щиро захоплювався тутешнім побутом та історією. Його дев’ять альбомів малюнків стали визначним автентичним джерелом для вивчення побуту українців першої третини ХІХ ст.

“Серед народу поширена розповідь про розбійника Мамая, зображення якого зустрічається в багатьох хатах, зазначив Де ля Фліз у етнографічному описі Київщини. Він сидить під дубом, грає на бандурі, віддалік на дереві висить чоловік. У Чигиринському повіті мене водили до величезного давно всохлого дуба. Його називають дубом розбійника Мамая. Колись у затінку цього дуба він влаштував пристановище, а на гіллі цього дерева вішав ворогів, які потрапляли йому до рук. Пізніше його самого на ньому повісили”.

Де ля Фліз занотував підпис, який бачив під зображенням Мамая:

“Хоть на мене дивишся, та не угадаєш,

Як зовуть і відкіль родом, і як прозивають

нічичирк не знаєш!

Коли трапилось кому у степах бувати,

Той може моє прозвище угадати.

Ти як хочеш, то так мене назови,

Але лиш не крамарем, бо за те я полаю”.

Ці слова перегукуються з монологом персонажа старих українських вертепних драм Козака. А ще прочитуються як пародія на епітафійні написи під портретами козацьких полковників, обозних, сотників та іншої старшини. Вони починалися в такому стилі: “Ось ти на мене поглядаєш і відати бажаєш, як звуть, в якому чині”.

Перше знайомство з картиною “Мамай” Платон Білецький згадував так: “Коли я мав років 1516, запросив мене один дядько до своєї хати. Стара хата, на крокві напис: “Цей будинок спорудив раб Божий Василь Коба року Божого 1877”. На стіні, дивлюся, картина висить у простій дерев’яній рамі, теж стара, почорніла від часу. Бачить господар, що я зацікавився, та й каже: “Ось тут щось написано, а що мені того не знати. Може, ви, люди освічені, прочитаєте?” Справді, на картині був довжелезний напис церковно-слов’янськими літерами, для мене незвичними. Пробую розібрати: “Ага, читаєш, мать твою!” Я аж засоромився, а господареві того тільки і треба було”.

Я аж засоромився, а господареві того тільки і треба було

Зображення козака-бандуриста стало органічною складовою української сміхової культури. Якщо візуальний образ воїна відсторонений або навіть загрозливий у своїй незворушній рішучості, то тексти підписів сповнені гумору, самоіронії й жартів. На одній картині писали: “Козак душа правдивая, сорочки не має, коли не п’є, то воші б’є, а все не гуляє”.

“Козак Мамай” органічна частина цілісної української культури. Воїн-бандурист залишається збірним образом усього козацтва та своєрідним пам’ятником невідомому захисникові.

“Козаки Мамаї” стали своєрідними символами життєздатності української нації. Упродовж десятиліть і століть до цієї світської ікони зверталися благальні моління всіх правдивих душ, які не хотіли здобувати земне блаженство ціною рабської покори. Картини множили невмирущий дух волелюбства та прометеївського самозречення в ім’я народу, наснажували людей вірою в невмолиму прийдешність відродження всеукраїнської державності”,

Тетяна Марченко-Пошивайло, етнографиня, писала в дослідженні “Символічний образ народного духу”

Бандура підкреслювала лицарський статус

На картинах “Козак Мамай” воїн сидить, підібравши під себе ноги на східний манер. Часто в руках тримає бандуру. Біля нього амуніція спис, рушниця, лук, порохівниця. На поясі шабля, в роті люлька. Іще часто буває прив’язаний до дуба чи встромленого в землю списа баский кінь, вірний товариш козака.

Найдавніші картини відзначалися підкресленим аскетизмом: поруч із Мамаєм лише бочка з горілкою, кварта, мушкет або рушниця. Дослідник стародавнього українського живопису Павло Жолтовський вважав це свідченням, що такі образи зберігали безпосередні зв’язки з натурою, коли художники бачили героїв своїх творів у самому житті.

Згодом Мамаїв малювали не тільки в сорочці, але й у багатих жупанах із дорогої тканини. Інколи він вдягнений у оторочений хутром кожух або розкішний кунтуш. Для дослідників-етнографів зображені на картинах зброя, одяг, шапка, взуття, посуд джерело для досліджень та історичних реконструкцій козацького побуту.

Особливе місце на картинах відводилося зображенням бандури чи кобзи. У давні часи вона була неодмінною супутницею козаків, підкреслювала їхній лицарський статус. Не полишали бандури ні в дорозі, ні в бою. Під час відпочинку вона й утішала, й розважала.

Зображення бандури на народних картинах вивчав письменник і музикознавець Гнат Хоткевич. Помітив удосконалення музичних інструментів в руках у козака від триструнної бандурки до торбана басової чи панської бандури.

Пізні за походженням картини багатофігурні. Малювали пана, який пригощав козака горілкою, переляканого лихваря із притиснутою до серця рукою. Зображали інших козаків, які п’ють, танцюють, чубляться. Інколи навколо Мамая були звабливі жінки й дівчата Маруся, Гапка, Химка.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”