Українському бізнесу варто взяти на озброєння політику “агресивного” експорту Туреччини

Раніше українці намагалися залучати іноземні інвестиції, але ж самі маємо що запропонувати світові, каже Надзвичайний і Повноважний Посол України в Туреччині Василь Боднар

Чи має Туреччина амбіції бути самостійним гравцем на світовій політичній арені?

 На світовій політичній арені Туреччина слідує жорсткій політиці захисту власних інтересів, притому намагається дотримуватися стратегії балансу. Однак тут є розуміння, що не можна далеко відходити від Західного світу, інакше є ризик залишитися один на один з Російською Федерацією, Іраном або державами Перської затоки. Тому не враховувати зовнішньополітичних інтересів таких великих держав, як Сполучені Штати Америки й Китай, Туреччина не може. Але зацікавлена, щоб російсько-українська війна швидше закінчилася. Оскільки для турецької сторони це питання регіональної безпеки, внут­рішньої стабільності й економічного добробуту населення.

Блокування заявок Швеції та Фінляндії в НАТО це спроба показати свою значущість?

 Туреччина не проти вступу цих країн до НАТО, вона відстоює свої інтереси з огляду на безпекові занепокоєння. Питання боротьби з тероризмом і змінення своєї обороноздатності ключові вимоги (йдеться про поступки в можливості військового виробництва та реалізації ВПК. Зокрема, повернення Туреччини до програм розроблення західного озброєння нового покоління, включаючи програму розроблення літаків F-35, з якої Анкару виключили за купівлю російських С-400. Країна).

Навіщо Ердоґан постійно пропонує посередницькі послуги в переговорах між Україною та Росією?

 Війна в Чорноморському регіоні передбачає ризики для всіх країн регіону. Беручи до уваги постійні заяви РФ щодо доречності нападу на деякі країни НАТО, немає гарантій, що наступною ціллю не стане Турецька Республіка. До того ж війна в регіоні тягне за собою низку негативних наслідків, про які я згадував вище. Не варто також забувати і про продовольчу кризу, основною причиною якої є збройна агресія Росії.

Ці негативні фактори штовхають Туреччину займати активну позицію медіатора, тобто сприяти організації перемовин. Саме тому турки не приєдналися до санкцій проти Росії, бо вважають, що така позиція забезпечує умови для ведення діалогу. Власне, Анкара розмірковує, що таким чином сприяє відтоку капіталу з Росії. Логіка така: оскільки російський бізнес переносить активність у Туреччину, то в такий спосіб слабшає економіка РФ.

Антизахідні настрої серед населення Туреччини зумовлені російською пропагандою?

 Російська пропаганда намагається вбивати свої клини, але, на щастя, це тут не сприймається. Та в суспільства є образа на Захід вважають, що Туреччину недооцінюють, постійно обдурюють, тримають за третьосортну країну. Багато таких внутрішніх комплексів. Справа в тому, що довгий час у країні домінували військові, які мали тісні зв’язки зі Сполученими Штатами. Їх вважали представниками імперіалізму, які заважали розвитку традиційного ісламу. 2016 року була спроба невдалого перевороту, що його очолював опозиціонер Фетхуллах Ґюлен. Тепер він живе в Пенсильванії, й тому значна частина турків впевнена, що це були американські спроби скинути законний уряд.

Західна критика мобілізує турецьке суспільство на захисний рефлекс

Упродовж років багато країн вказує на порушення прав людини в Туреччині. Постійна західна критика мобілізує турецьке суспільство на захисний рефлекс. Цим користуються політичні сили вони дотримуються відповідної риторики, тримають цей тренд на плаву. Хоча “антизахідність” не заважає активно працювати з Євросоюзом і Америкою у сфері бізнесу.

А що їх змушує працювати з Росією?

 Існує велика прив’язка до енергетичної голки. Росія постачає 46 відсотків загального обсягу газу й нафти. Навіть невеликі перебої з поставками можуть призвести до зупинення третини підприємств, як сталося цього року взимку. Це великі збитки, тому маневрувати в цьому питанні поки що не виходить, бо власні свердловини тільки розробляють. Крім того, росіяни будують для Туреччини першу атомну електростанцію, що обслуговуватиме потреби промисловості.

Не можна забувати і про протистояння за віссю Лівії Сирії Карабаху Центральної Азії, де постійно іскрить і доводиться балансувати.

Україна підписала угоду про вільну торгівлю з Туреччиною. Є побоювання, що це призведе до експансії їхніх товарів на нашому ринку, а українські бізнесмени не витримають конкуренції.

 Навпаки, нині в нас для них мито невелике максимум 14 відсотків, а за­йти на турецький ринок коштує від 35 до 120 відсотків. Тому ви не знайдете в Туреччині жодної української цукерки, було невигідно її туди привозити. Після підписання угоди в українського виробника з’явиться перспектива реалізовувати продукцію в Туреччині, бо мито повністю скасують на більшість товарів.

Існує велика прив’язка до енергетичної голки

Раніше ми були лише постачальниками сировини. Наш бізнес продавав тонни зерна й олії в порту, ніхто не заморочувався, не створювали заводів для перероблення. А готові товари, наприклад борошно, можна продати значно вигідніше на Кавказі, Близькому Сході.

Угода про вільну торгівлю ще не ратифікована, але бізнес уже почав придивлятися до умов?

 Звичайно, через війну в Туреччину вже перевозять окремі українські підприємства. Знаю про тих, хто пов’язаний із харчовою промисловістю, хто виробляє охоронні та протипожежні сигналізації, працівників IT-сфери. Перспективи великі. Український бізнес не мислив себе по-експансіоністському, а Туреччина країна агресивного експорту, в них є чому повчитися. Усе прив’язано до інтересів національного виробника, це один із головних треків у політиці. Ми тепер на вустах як нескорена нація і маємо шанс переосмислити себе, завоювати нові ринки. ЄС нам скасував мита, повинні зайти на нові ринки, освоїти їх і не віддавати. Війна це урок для нас і шанс заявити про себе як про виробника та постачальника послуг.

Українці були закриті, а треба виходити з пропозиціями назовні. Ми намагалися залучати іноземні інвестиції, але ж маємо що запропонувати світові.

Ви розкрили схему про вивезення зерна з окупованої території. Про цю оборудку повідомили Інтерпол, щоб розслідувати, хто причетний до поставок зерна, яке йде транзитом через турецькі води. Коли слід очікувати результату, що ця схема перестане працювати?

 До перевезення українських зернових з окупованих територій залучені судна під російськими та сирійськими прапорами. Для перевезення українських зернових РФ використовує два шляхи вивезення краденого зерна через російські порти за підробленими документами про російське походження згаданої продукції, а також через порти окупованого Криму, що додатково порушує заборону на транспортне сполучення між тимчасово окупованими територіями України й іноземними країнами.

Не знайдете в Туреччині жодної української цукерки

Кожен факт вивезення краденого зерна ми документуємо, надсилаємо відповідні звернення, здійснюємо публічну комунікацію. Ми передали туркам перелік суден, що їх використовує Росія та треті сторони для нелегального вивезення краденого зерна, зокрема в порти Туреччини. Нещодавно надіслали до компетентних органів Туреччини запит Офісу генерального прокурора про надання міжнародної правової допомоги у кримінальній справі щодо вивезення краденого зерна. Окрім цього, запущено інші юридичні процеси. І рано чи пізно учасникам цих схем доведеться відповідати.

З липня цього року в кожному районі Туреччини зможе проживати не більш як 20 відсотків іноземців. Майже 1,2 тисячі житлових районів закриють для заселення мігрантами.

 Питання біженців у Туреччині чутливе. Деякі партії активно взяли на озброєння антиемігрантську політику. Приймати нових біженців важко й фінансово на тлі економічної кризи та знецінення ліри. Сирійців уже 5 мільйонів, їм дали інтегруватися діти, які 8 років тому пішли у школу, вільно говорять турецькою і претендують на громадянство.

Зазначений крок турецької влади щодо квотування на проживання іноземців у певних районах є цілком логічним, оскільки у країні існують райони, особ­ливо на кордоні із Сирією, де іммігрантів більше, ніж місцевого населення.

Українці, які приїхали через війну, перебувають у Туреччині здебільшого на самозабезпеченні, отримують посвідку на проживання чи статус міжнародного захисту. До наших переселенців у суспільстві ставляться з розумінням. Чсто турки порівнюють російсько-український конфлікт із власною війною за незалежність 100 років тому, внаслідок якої вони отримали незаперечного лідера Мустафу Ататюрка. Турки нам співчувають, бажають перемоги. Навіть на вулицях часом вітаються “Слава Україні!

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу “Країна”, оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за “ковідну тисячу”